Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
14
серпня
Випуск
№ 1332 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Невідома втеча українських політв’язнів, або міф про майора Пугачова [Випуск № 1108]

Продовження.

26 липня у системі ГУЛАГу на ноги був піднятий основний оперативний склад та піднято по тривозі резервні загони червонопогонників. По системі зв’язку передавалося коротке повідомлення « в ніч на 26 липня 1948 р. група каторжан: Тонконогов І.М.,  Худенко В.М., Пуц Ф.С., Гой І.Ф., Дем'янюк Д.В., Клюк Д.О., Янцевич M.У., Бережницький Й.М., Сава М.М., Ігошин О.Ф., Солдатов М.О. та Маринів С.В. здійснили спільний напад на озброєну охорону табірного пункту № 3 Н. Ат-Урях та вбили: ст. наглядача Васільєва, чергового по взводу Рогова, чергового по вахті Перегудова, зв’язали дружину Перегудова Сіроткіну. Собаковода Гризункіна, забрали 7 автоматів, 1 ручний кулемет, гвинтівки, револьвери, понад 1000 патронів і втекли». Випадок безпрецедентний для Колими. Група зеків-контреволюціонерів, в основному уродженців Західної України, тобто бандерівців, вийшла на волю з достатньою кількістю зброї і почала діяти. В’язні так званого Севлага втікали з  золотої копальні імені Максима Горького (табірний пункт № 3), що розташовувалась на відстані 50 км від селища Ягодне. Втікали від золота, яке добували у значній кількості щодня, від нелюдських знущань охорони, від табірних номерів, від банального «пішов під сопку» чи «вибув у Третій архів» (тобто загинув у таборі від виснаження чи каліцтва під час роботи). Ці люди добре розуміли – «Воля ціни не має».
Зупинимося на постаті одного з учасників цієї легендарної втечі – Василя Михайловича Худенка, уродженця Полтавщини. Він свідомо став членом ОУН у 1942 році під псевдонімом «Остап». Був референтом пропаганди по м. Дніпропетровськ, у квітні 1943 року прибув на територію Рівненської області, діяв у перших загонах УПА, потім став політвиховником у Групі УПА «Заграва». Згодом був переведений на посаду політвиховника куреня «Непитайла», брав участь у Гурбенському бою. Після бою був переведений у політичний осередок референта пропаганди «Середи» і отримав завдання підготувати до друку брошуру про Гурбенський бій. Особисто знайомий з такми повстанськими командирами, як І. Литвинчук-«Дубовий», П. Олійник-«Еней», С. Костецький-«Зимний», Я. Бусел-«Галина» та іншими. Був присутнім на кількох нарадах під час створення Народно-визвольної революційної організації (НВРО), яка мала замінити ОУН на Волині.  Збереглися його свідчення про ті події: «Приблизно 16 липня в нашу технічну ланку прийшов «Сергій» – Степняк, уродженець Станіславської області… Він дав рукописні матеріали на коректування «Лиману», який змінював деякі західноукраїнські слова на східноукраїнські в рукописі «Сергія», і ми дізнались, що «Сергій» написав тези про якусь нову націоналістичну організацію на Україні – «НВРО».
 Щодо роботи, яку виконував у той час осередок пропаганди «Середи», В. Худенко висловився так: «Серед завдань цього «звена» було наступне: правити отриману газетну кореспонденцію, робити виписки з необхідних матеріалів, друкованих у радянських газетах і журналах, підготовлювати статті на основі цих виписок, робити переклади з української мови на російську і навпаки, готувати різні підпільні видання». Разом з ним у той час працювали: «Лиман», прізвище Паламарчук, житель м. Одеса; «Аскольд», родом з Галичини; «Діброва; ще один «Лиман»; «Полинь», родом з Волині; «Прометей» – родом з с. Дермань, Мізоцького району Рівненської області; «Повільний» – родом з с. Дермань, кухар групи. Та вже у кінці липня ворог викрив місце перебування групи «Середи», Василь Худенко потрапив у полон. Був засуджений до розстрілу, який замінили двадцятилітньою каторгою. Цікаво, що В. Худенко єдиний, хто вів невеликий щоденник під час втечі. Він писав про своє попереднє життя: «Скільки я вчився. Недоїдав. Сидів на стипендії. Закінчив. Почалась війна. Не жив ще зовсім. І тут на фронт. Тягар армії. Полон. Жахи у німців, знущання, голод… Залишився один. Брат помер на фронті ще у фінську війну. Батько помер. Мати десь пропала. Близьких родичів повісили ще німці…»
Про перший день на волі занотував свої думки та враження: «Скоро доба, як ми вже вільні громадяни. Якось легше дихається, інакше світить сонце. Ти йдеш, дихаєш на повні груди і дивишся на всі боки. Боже мій! Яка дорога воля для людини і скільки потрібно перенести страждань, горя, щоб знову відчути радісне биття власного серця. Тварини, птахи і ті хочуть на волю, якщо вони у клітці. Що ж говорити про людину. Як мені осточортіли ці «разводи», «отбой», «подъем» та інше. А який терор створив начальник у таборі – просто неможливо. Тільки й лається… Але бог з ним, минулим життям – живемо теперішнім. Нас 12 чоловік. Маємо кулемет, 7 автоматів, 3 гвинтівки, 3 нагани, компас та достатню кількість набоїв. Сьогодні увесь день проходить в посиленому марші. Нас звичайно переслідують. Ми дуже втомлені, але бадьорі духом… Ворог наздоганяє, мусимо дати перший бій».
Перший бій для втікачів був досить показовим. За офіційною версією, керівником та організатором втечі був Тонконогов та вже на волі в’язні зрозуміли, що керівник з нього не дуже. Військового досвіду він не мав ніякого. Крім того, дуже дошкуляла відсутність мапи місцевості. Втікачі рухалися маршрутом Ельген-Хатиннах-Ягідне колимською тайгою. Крім того, проти них зіграло ще одна обставина: охорона зуміла швидко оговтатися і  організувати переслідування силами одного дивізіону (22 бійці) з собаками, які досить швидко взяли слід.
Охорона наздогнала втікачів надвечір. Та її зустрів шквальний вогонь. Після нетривалої перестрілки Тонконогов скомандував відступ, оскільки в обличчя був важко поранений Феодосій Пуц. У ході сутички втрачено кулемет. Тоді ж група Тонконогова розділилась на дві частини. Від неї силою випадку чи свідомо відокремилися Михайло Янцевич, Олексій Ігошин та Василь Худенко.
На наступний день, 27 липня, В. Худенко писав у щоденнику, що Тонконогов добрий організатор, але поганенький командир і коли їх наздогнали, то він вибрав невдалу позицію для бою. «Нас обійшли. Щоб вирівняти ситуацію я, Янцевич та Ігошин витягуємось у лінію… довелося прориватися втрьох». Троє втікачів через болото дістались до річки Таскан. Вони не знали, що Тонконогов після першого бою застрелив пораненого Пуца. Таким чином в основній групі залишилось тільки 8 чоловік. Був ще один поранений Гой. Він намагався не показувати своє поранення, побачивши, що сталося з Пуцом. На наступний день під вечір переслідувачі знову наздогнали основну групу втікачів. Було це недалеко від Ельгена на так званому 12 кілометрі. Колишні в’язні розташувались на ночівлю і вже були добре втомлені. Черговий Бережницький від перемучення заснув і переслідувачі зуміли підібратися на близьку відстань.  Бій розгорівся з новою силою. Їх намагалися оточити, але влучний постріл і падає мертвим командир дивізіону лейтенант Кондрашов. Переслідувачі, забирають тіло командира і двох поранених та відходять. Від групи Тонконогова після цього бою відділилось ще троє Гой, Дем'янюк та Солдатов.
Далі буде...

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.