Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ПОГАСЛА СВІЧКА МИХАЙЛА ГОРИНЯ [Випуск № 1107]

 «Краще засвітити одну свічку, ніж усе життя проклинати пітьму» – цим девізом керувався організатор самвидаву, політв’язень, один із засновників Народного Руху, почесний Голова Республіканської Християнської партії, видатний громадський і політичний діяч Михайло ГОРИНЬ.  Його життя – ціла епоха боротьби за людські права і незалежність України .Перестало битися серце видатного Українця близько 2 години ночі 13 січня року Божого 2013-го.
Поховали Михайла Гориня у Львові15 січня на Личаківському кладовищі.
Народився Михайло Горинь 17 червня 1930 року в с. Кнісело Жидачівського району Львівської області. Навчався на відділенні логіки і психології Львівського університету. Згодом працював учителем логіки, психології, української мови і літератури, був директором шкіл, завідував районним методкабінетом, був інспектором Стрілківського райвно. З 1961-го – на науковій роботі. Одним із перших у СРСР організував науково-практичну лабораторію психології і фізіології праці (при Львівському заводі автонавантажувачів). Автор низки методичних розробок для вчителів, статей у галузі психології праці. Готував дисертацію, склав кандидатський мінімум.
У травні 1962 р. налагодив контакти з київськими шістдесятниками Іваном Дзюбою, Іваном Драчем, Іваном Світличним та Дмитром Павличком. Один з організаторів і член президії львівського Клубу творчої молоді. Налагодив виготовлення та розповсюдження в Україні літератури самвидаву, політичної літератури, яка видавалася за кордоном.
Заарештований 26 серпня 1965 року за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ч. 1 ст. 62 і ст. 64 Кримінального кодексу УРСР). 18 квітня 1966 року на закритому засіданні Львівського обласного суду в одній справі з братом Богданом Горинем, Михайлом Осадчим і Мирославою Зваричевською засуджений на 6 років таборів суворого режиму.
Звільнений 1971 року. У Львові, де мешкала сім’я, його не прописали. Під загрозою бути звинуваченим у “дармоїдстві” мусив улаштуватися машиністом на будівництві хімкомбінату в Рівненській області. Працював кочегаром у котельнях Львова, згодом – психологом на заводі “Кінескоп”.
Брав участь у виробленні основоположних документів створеної 1976 року Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (Українська гельсінська група). 1982 року засуджений за ст. 62 ч. 2 і ст. 179 КК УРСР (антирадянська агітація і пропаганда та відмова дати покази у справі І. Кандиби) на 10 років позбавлення волі в таборах особливого режиму та 5 років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Помилуваний у зв`язку з «перебудовою» 2 липня 1987 року. 1990-го реабілітований.
1988 року організував і очолив Робочу групу захисту українських політв`язнів, яка увійшла до Міжнаціонального комітету захисту політв`язнів. Учасник кількох нарад представників національно-демократичних рухів народів СРСР.
Ініціював і організував найбільші загальнонаціональні акції, що сприяли консолідації нації і призвели до проголошення та утвердження незалежності України: “Ланцюг єднання” між Києвом і Львовом 21 січня 1990 року, Свято козацької слави (Запоріжжя, літо 1990), Конґрес національних меншин (Одеса, листопад 1991), “Дитяча дипломатія” (поїздки дітей зі східної України в західну і навпаки на Різдво і Великдень), Ліґа партій країн Балто-Чорноморського реґіону (1994), 50-річчя Української Головної Визвольної Ради (1994). Був головою Української республіканської партії. Один із засновників Республіканської християнської партії (1997), член її Центрального проводу. Очолював Конгрес національно-демократичних сил. Заснував Центр досліджень проблем громадянського суспільства. Обирався головою Української всесвітньої координаційної ради. Кавалер орденів «За заслуги», Ярослава Мудрого, «За мужність», Свободи.
Для Рівненської патріотичної громади постать Михайла Гориня є особливо дорогою. Адже Михайло Горинь, як один з організаторів Народного Руху України, безпосередньо тримав постійний зв’язок з активістами Рівненського Руху. Ми пам’ятаємо, як Михайло Горинь в липні 1989 року брав участь в Установчій конференції Рівненської крайової організації Народного Руху. В подальшому, як голова Політради НРУ, пліч-о-пліч плідно працював над розбудовою організації з нашим земляком, головою Секретаріату НРУ Миколою Поровським. Саме в Рівненському штабі НРУ, що в ті часи розміщувався на вул. Замковій, під безпосереднім головуванням Михайла Гориня відбулося історичне засідання з підготовки загальнонаціональної політичної акції „Ланцюг єднання” 21 січня 1990 року. На запрошення голови Рівненського Руху Василя Червонія Михайло Горинь неодноразово відвідував Рівненщину і зустрічався з чисельною патріотичною громадою краю та політв’язнями-побратимами. Був Михайло Горинь і неодноразовим гостем редакції газети „Волинь” та Рівненської „Просвіти”, бо давно приятелював ще з 60-х років з професором, її головою Борисом Степанишиним.

Українське козацтво „Волинська Січ”, редакція газети „Волинь”, політв’язні, ветерани Руху та Української Гельсінської Спілки глибоко сумують  з приводу смерті Михайла Гориня – відданого борця за волю України. Вічна пам’ять!


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.