Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
22
жовтня
Випуск
№ 1342 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Невідома втеча українських політв’язнів, або міф про майора Пугачова [Випуск № 1107]

Загальновідомо, що українці, які опинилися в радянських концтаборах, чинили опір радянській тоталітарній системі всіма можливими засобами. Громадськості та історикам відомо про Норильське, Воркутинське та Кенгірське повстання каторжан, які відбулися протягом 1953 та 1954 років. Та ми поведемо мову про подію набагато дрібнішу за своїми масштабами – групову втечу політв’язнів. Ця втеча залишила певний слід у російській літературі та сучасному кінематографі. Чому в російській, тому що спрацював міф, що цю втечу здійснили засуджені червоноармійці-росіяни на чолі з таким собі майором Пугачовим. Вони вибрали волю, щоб не конати від принижень та власного безсилля у «Гулагівському раю». Власне, ця втеча та легенди на її основі, які ходили серед каторжан, стали основою для сюжету оповідання Варлама Шаламова «Останній бій майора Пугачова». Не так давно було створено відповідний російський телесеріал. Про художню якість цих творів говорити не будемо. Хай це за нас зроблять критики від літератури та кіно. Повернімося до справжньої історії втечі, адже виявляється в українців її банально вкрали і зліпили таку собі героїчну «русскую страницу». Отже, сталося це на копальні золота імені Горького (Колима) 25-29 липня 1948 року.  Втікала, якщо вірити пізнішим документам та публікаціям, група Тонконогова. В’язні захопили чималий арсенал, роззброївши охорону табору: один кулемет, сім автоматів, три гвинтівки, три револьвери, далековид, компас. Сучасні російські дослідники визнають, що «группа Тонконогова» складалась, в основному, з уродженців та мешканців Західної України, засуджених бандерівців.

Образи справжніх учасників цієї події не були потрібні оспівувачу блатних історій В. Шаламову, який не збирався героїзувати дії українських націоналістів. Тому він пішов шляхом міфотворчості – шляхом найбільш легким та прийнятним у середовищі кримінальників. Зліпив такого собі майора Пугачова та його друзів по недолі. А хто ж був у складі цієї групи Токоногова? Як свідчать документи – втікачів було 12, серед них двоє росіян, всі інші – українці. Ось їхні прізвища та короткі біографічні дані:
Бережницький Йосип Миколайович, 1922 року народження, уродженець с. Бережниця Самбірського району Дрогобицької області. Засуджений на початку 1945 року на 20 років каторги за те, що працював на посаді станичного с. Бережниця.
Гой Іван Федорович, 1919 року народження, уродженець Люблінського воєводства (Польща). Засуджений у березні 1945 року військовим трибуналом військ НКВД Львівської області на 15 років каторги як командир боївки ОУН під псевдонімом «Віщий», що охороняла окружний провід ОУН.
Дем'янюк Дмитро Васильович, 1921 року народження, уродженець м. Тучин Рівненської області, працював вчителем, належав до ОУН. У 1943 році працював підрайоновим політреферентом ОУН на Тучинщині. Військовим трибуналом НКВС у березні 1945 року засуджений на 20 літ каторги.
Ігошин Олексій Федорович, 1921 року народження, уродженець Алатирського району Чувашської АРСР, росіянин. У Червоній армії служив з 1940 року у якості старшого сержанта артилерії. Засуджений у квітні 1945 за те, що у жовтні 1941 року потрапив у полон до німців, перебував у концтаборі. Служив поліцейським у м. Миколаїв до 1944 року. За це отримав 20 років каторги.
Клюк Дмитро Опанасович, 1927 року народження, походив з с. Солов'ї (не точно) Старовижівського району Волинської області. Був засуджений у грудні 1944 року  як учасник ОУН та УПА на 15 років каторги.
Маринів Степан Васильович, 1919 року народження, уродженець села Юсептичі Стрийського району Дрогобицької області, засуджений у березні 1945 року на 15 років каторги як зв’язковий ОУН. Діяв під псевдонімом «Холодний».
Пуц Феодосій Семенович, 1927 року народження, уродженець с. Городище Луцького району Волинської області. З літа 1943 року воював у сотні УПА «Нечая» під псевдонімом «Град». Захоплений у серпні 1944 р. пораненим під час однієї сутички з енкаведистами. У жовтні 1944 року засуджений до розстрілу та у грудні його вирок було замінено на 20 років каторги.
Сава Михайло Михайлович, 1922 року народження, уродженець с. Остобуш Рава-Руського району Львівської області, член ОУН з 1942 року. Працював на різних посадах, певний час перебував у діючих сотнях УПА «Морозенка» та «Беркута» під псевдонімом «Семен». Засуджений у лютому 1945 року на 15 років каторги.
Солдатов Микола Олексійович, 1912 року народження, уродженець Раменського району Московської області, старший інженер-лейтенант, нагороджений орденом «Красная звезда» та кількома медалями, колишній член ВКП(б), росіянин. Засуджений за вбивсто та інші провини спочатку до розстрілу,  заміненого на 20 років каторги.
Тонконогов Іван Миколайович, 1920 року народження, уродженець м. Лебедин Сумської області, мав певний кримінальний стаж до початку Другої світової війни. За німців працював поліцейським, два місяці протягом 1944 року відслужив у Червоній армії. За свої дії отримав 25 років каторги.
Худенко Василь Михайлович, 1921 року народження, уродженець с. Кобеляки Полтавської області, мав незакінчену вищу освіту. З 1943 року у лавах УПА на Волині, виконував функції політвиховника під псевдонімом «Остап» у штабі групи УПА «Заграва», учасник Гурбенського бою, захоплений енкаведистами 31 липня 1944 року в районі с. Дермань. Був засуджений до розстрілу, який у березні 1945 року замінено на 20 років каторги.
Як бачимо, кістяк цієї групи колишні українські повстанці та члени ОУН. Вони не хотіли миритися зі своїм становищем рабів у Гулагівській імперії, тому в черговий раз довели, що українці вміють боронити себе і свою честь навіть далеко від Батьківщини.
Ігор Марчук
Далі буде...

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.