Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Розмитнена загроза [Випуск № 1103]

Привид Митного союзу ось уже десять років невідлучно переслідує Україну, набираючись сили й стаючи майже відчутним щоразу, коли Україна надзвичайно слабка або готується прийняти доленосне рішення.  Навіщо Росії Україна в МС, зрозуміло. Росія мріє повернути колишню велич. Вона претендує на суперництво з Заходом, і їй потрібні значимі трофеї. Усі попередні її проекти не були успішними — від СНД і ЄЕП-2003 до «Русского мира» й теперішнього Єдиного економічного простору, а замахнулася ж на весь Євразійський союз, за задумом, здатний «наздогнати й перегнати» ЄС. Без України успіх неможливий. «Без України Російська імперія неможлива». А відтворення імперії — це основне завдання В.Путіна, який повернувся у Кремль. Підписання Києвом Угоди про асоціацію з ЄС і початок її імплементації (хай спочатку й часткової) стане точкою неповернення нашої країни в російську сферу впливу, і в Москві це розуміють, на жаль, значно краще, ніж багато хто в Києві. Угода про асоціацію Україна—ЄС — геополітичний програш Росії, навіть серйозніший, ніж колись можливе членство нашої країни в НАТО. Порівняння нинішніх зусиль Москви з її поведінкою перед Бухарестським самітом альянсу 2008 р., де Україні і Грузії так і не дали ПДЧ, спадає наразі на думку багатьом.
Україна потрібна особисто Володимиру Путіну. Не все гладенько складається в його володіннях. То бюджет під загрозою, то народець нарікає, то Медведєв щось про можливе президентство лепече, то чутки про негаразди зі здоров’ям недоброзичливці розпускають. Одне слово, фраза «Путін молодий і сильний» має бути не назвою рубрики одного з російських сайтів, а внутрішнім переконанням як усіх російських підданих, так і основних світових гравців.
Ми ж останні тижні намагалися розібратися в іншому: наскільки серйозна загроза втягування України в Митний союз тепер? Що означає раптова інформаційна хвиля, на гребені якої президент Янукович цього тижня в Ашгабаті заявив, що «Україні необхідно приєднатися до деяких положень МС»?
У результаті обміну думками як з експертами, так і з людьми, котрі мають доступ у головний кабінет країни, викристалізувалися дві точки зору.
Перша. Її прибічники переконані, що сьогодні загроза вступу України в МС не більша, ніж усі останні два з половиною роки. Тиск Росії перманентний і вже став тлом нашого буття. Інформаційна хвиля — результат збігу різних подій і явищ: активізації Медведчука з його ідеєю референдуму; поспішного прийняття закону про референдум; «освоєння бюджетів» наприкінці року (у вигляді низки проплачених статей-агіток за МС, круглих столів та інших публічних заходів); журналістської мультиплікації (побачив в іншого новину — треба й собі написати); бажання росіян ознаменувати новий етап діяльності МС (з 1 січня 2013 р. набуває чинності оновлений митний кодекс) якоюсь гучною подією або хоча б її видимістю; нарешті, поїздки Януковича на саміт СНД в Ашгабат, де необхідно було задобрити Путіна й після розмови, котра побила всі регламенти, публічно заявити про бажання приєднатися до чогось там у МС (до чого, так ніхто й не зрозумів).
Прибічники цієї версії запевняли DT.UA, що на сьогодні ні вище керівництво країни, ні українська «еліта» «лягати під Москву не хочуть і не будуть».
Друга. У групі наших співрозмовників, котрі поділяють цю точку зору, панує песимізм. Вони переконані: нинішня катастрофічна ситуація в українській економіці може примусити В.Януковича прийняти нелегке рішення про вступ до Митного союзу. Світова криза й булімічні апетити олігархату та Сім’ї привели нереформовану країну на край прірви, дно якої навіть не проглядається.
Голі казначейські рахунки, жалюгідний бюджет на наступний рік, велетенський зовнішній борг, близько 10 млрд. дол. негативного зовнішньоторговельного сальдо, з яких 7 млрд. припадає на газ. Знову ж таки — ціни на газ, які повільно, але впевнено зростають і душать. Пропозиції їх знизити Росія щоразу обриває жорстко: «Спочатку йдіть у Митний союз». До цього додамо незговірливість МВФ, який давно заморозив програму stand-by (примарні надії на пошук взаєморозуміння, пов’язані з планованим приїздом цього тижня місії фонду в Україну, знову розвіялися після повідомлення про перенесення візиту на другу половину січня).
Для збереження влади замало не допустити голодних бунтів — необхідно заспокоїти й задобрити «біомасу», забезпечивши її на найближчих два роки достатньою пайкою хліба та видовищ. Тому найнасущніше питання сьогодні — де взяти гроші?
Шляхів для вирішення гарячої проблеми небагато. Насамперед — розблокування співпраці з МВФ. Але для цього необхідно виконати його умови, й передусім підвищити тарифи на енергоносії для населення. Але якщо основне завдання — заспокоїти народ, то цим шляхом влада навряд чи піде..
Отже, вважають песимісти, у влади залишається один вихід — Митний союз.
І рішення — вступати в нього чи ні — ухвалюється однією людиною — президентом Януковичем. Минули ті часи, коли Кабмін під керівництвом прем’єра Януковича міг дозволити собі тричі відхилити рішення про приєднання до ЄЕП, а три міністри (які, до речі, і зараз є членами уряду — В.Хорошковський, К.Грищенко, О.Лавринович) готували альтернативні проекти, що вихолощують угоди стосовно ЄЕП, і, як могли, саботували сповзання України в російські обійми. Розкіш мати власну думку, яка була дозволена навіть при президенті Кучмі, нині залишилася тільки у президента Януковича, а «демократичним вольностям» він кладе край у зародку.
Безперечно, і сьогодні знаходяться люди, які намагаються донести до Віктора Януковича всю згубність можливого рішення про приєднання до Митного союзу. Згубність не стільки для країни, скільки для нього особисто. І лише персональні страхи й жадібність Януковича, хоч як сумно це визнавати, можуть слугувати сьогодні деякими запобіжниками від поглинання України новим російським проектом. Тому насамперед варто оцінити всі плюси і мінуси вступу до МС для Віктора Януковича особисто.
Зі «злитим» днями в медіа текстом Угоди про асоціацію ознайомитися, звісно, цікаво, але у разі вступу до МС він уже не знадобиться. Хоч би як запевняли окремі апологети євразійської інтеграції, що одне іншому не суперечить, але ЄС сам неодноразово заявляв: участь України в Митному союзі несумісна зі створенням зони вільної торгівлі Україна—ЄС. І це не «забаганка» «примхливого» Євросоюзу, це така економічна аксіома. МС — це хрест на Угоді про асоціацію, на зближенні з Європою, це інший цивілізаційний вибір. Це безвихідь.
Про можливий розкол країни ми вже говорили. Звісно, югославського сценарію спробують не допустити, але зміна геополітичного вибору — один із найбільш конфліктогенних чинників. Частина країни категорично проти євразійського шляху розвитку. Євроінтеграція, навпаки, більшістю населення України сприймається позитивно і майже ні в кого не викликає різкого негативу.
Сьогодні ж точного прогнозу подальшого перебігу подій не дасть ніхто. Майбутнє рішення — в одній голові, і ми не знаємо, що в ній коїться. Чи вестиме Янукович хитру гру на межі фолу, створивши, наприклад, «потьомкінську» переговірну групу для імітації підготовки до вступу в МС, щоб виграти час для пошуку фінансових джерел? Чи спробує відкупитися такими «малими дарами», як труба, ПСГ і ряд підприємств ОПК? Чи вдасться йому пройти не спіткнувшись по жалу бритви? Чи він, як загнаний звір, обкладений з усіх боків червоними прапорцями, побіжить туди, куди його заганяє хитріший, розумніший і спритніший мисливець? Чи відвернеться від своїх внутрішніх проблем Євросоюз, чи вистачить йому часу, мудрості і бажання прийняти рішення, яке б зняло бодай частину цих прапорців і дозволило перетягнути Україну на європейську орбіту? Чи опам’ятається, чи напоумиться українська опозиція, яка кричить на всю Європу, що не допустить підписання Угоди про асоціацію, доки Тимошенко у в’язниці? (Добре, хоч голос Кличка на захист Угоди було почуто фрау Меркель на тлі хору тарасюків та немир.) Чи скаже своє слово громадянське суспільство, чи в нас його вже немає? Чи прокинеться суспільство, чи відірветься від зомбоящика і включить власні мізки — чи піде покірною чередою за заарканеним альфа-самцем? Чи здатні ми дати чесну відповідь на двоє головних запитань: «Нація ми чи населення?» і «Чи потрібна нам держава Україна?». Наше майбутнє — у цих відповідях.

Тетяна Силіна «Дзеркало тижня. Україна»

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.