Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
19
листопада
Випуск
№ 1346 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Заповіт маршала Маннергейма для України [Випуск № 1102]

Укладений у серпні 1939 року Пакт Молотова — Ріббентропа, згідно з яким два хижаки — гітлерівська Німеччина і сталінський Радянський Союз — поділили сфери впливу у Східній та Центральній Європі, приніс незліченні страждання народам цього регіону. Визначив цей пакт і майбутнє Фінляндії. Вона мала «влитися у братерську сім’ю радянських народів». 17 вересня 1939 року радянські війська вдарили в спину Польщі, яка стікала кров’ю в нерівній боротьбі з гітлерівською Німеччиною. Ще тривали конвульсії Польської держави, коли Радянський Союз в ультимативній формі запропонував Литві, Латвії, Естонії та Фінляндії укласти «Договори про дружбу та взаємну допомогу», які передбачали окупацію всіх чотирьох країн «обмеженими» контингентами радянських військ і припинення «антирадянської політики» — фактичне перетворення всіх цих малих держав на радянських сателітів. Три балтійські країни капітулювали перед Сталіним, підписавши запропоновані договори. Керівники цих держав були жорстоко покарані за свою слабкість і надії «якось домовитися» — практично вся довоєнна політична еліта Балтії загинула у сибірських таборах, а народи зазнали незліченних страждань за 50 років радянської окупації. Вже влітку 1940 року державність трьох балтійських країн було ліквідовано і вони були анексовані Радянським Союзом. Капітулянтська ж позиція їхніх очільників дозволила вибудувати міф про «добровільне возз’єднання» цих країн із СРСР.
Лише Фінляндія навідріз відмовилася підписати договір, що перетворював би її на фактичну радянську колонію. І Сталін вирішив «показово» покарати малесеньку країну, яка в 55 разів (!) поступалася за населенням Радянському Союзові.
У радянських газетах почала нагнітатися істерія щодо «постійних провокацій білофінської воєнщини на радянському кордоні», сповіщалося про «повстання фінських трудящих проти буржуазного режиму», зрештою з’явилося повідомлення про «робітничо-селянський уряд», нібито створений в якомусь місті на південному сході Фінляндії. І 30 листопада радянські «визволителі» рушили «на допомогу» цьому міфічному урядові. Йшлося вже не про «відсунення» кордону, який проходив у «небезпечній близькості до Ленінграда», а про завоювання Фінляндії. Сталін наказав військам Ленінградського військового округу протягом двох тижнів зломити опір фінської армії і окупувати всю країну. Так почалася одна з найганебніших війн в історії ХХ сторіччя. З радянського боку, за нинішніми оцінками Москви, у війні брали участь близько 1 млн. військовослужбовців. Маннергейм мав набагато менші сили. Загальна чисельність його військ складала 300 тисяч осіб, але лише 50 тисяч входили до складу регулярної армії. Решта були напівпартизанські ополченські формування. Ще разючішим було співвідношення сил у артилерії, панцирній техніці. Стосовно ж авіації, то панування «сталінських соколів» у повітрі протягом усієї війни було повним — Фінляндія фактично не мала бойових літаків.
І попри це війська Маннергейма три з половиною місяці чинили героїчний опір величезній радянській військовій машині. Лише в битві під Суомуссалве у грудні 1939 — січні 1940 років було практично повністю знищено 163-тю і 44-ту піхотні радянські дивізії, «визволителі» втратили там понад 27 тисяч осіб убитими і замерзлими, а втрати фінів склали лише 900 осіб. Сталін немовби потрапив під холодний душ. 7 січня 1940 року було створено Північний фронт, на Карельський перешийок безкінечним потоком гнали війська і техніку. Врешті величезна чисельна і технічна перевага радянських військ принесла свої результати — через 3,5 місяці запеклих боїв усі смуги лінії Маннергейма було прорвано і шлях на Гельсінки відкрито. І все ж Сталін згодився з проханням фінського уряду про припинення бойових дій — 12 березня було підписано фактично без обговорення радянсько-фінський мирний договір. За ним Фінляндія втрачала весь Карельський перешийок та узбережжя Ладозького озера, деякі райони в Карелії та на Півночі. Здавалося б, Сталін переміг у війні. Але чому ж він відмовився від повного завоювання Фінляндії?
Насправді війна скінчилася ганебною поразкою СРСР. Фінські війська втратили загиблими 24900 осіб (дуже істотні втрати для такої маленької країни, майже 1 відсоток населення). Але ж червоноармійців лише загинуло від 150 до 200 тисяч.А ще були сотні тисяч поранених і обморожених.
Версія про добровільне входження Фінляндської Радянської Соціалістичної Республіки до складу СРСР, про робітників і селян, які із сльозами радості на очах зустрічали радянських воїнів-визволителів, не проходила вже ніяк. А Сталін же вів велику гру. Він сподівався зрештою «визволити» всю Європу, якщо не цілий світ. І тому зараз, на самому початку Другої світової, Сталін не міг завдати такого удару по іміджу СРСР як «визволителя народів». «Радянизацію» Фінляндії було відкладено на потім. Це «потім», на щастя, так ніколи і не настало.
 Маннергейм же 1946 року не став повторно виставляти свою кандидатуру у президенти, вийшов у відставку і помер 1951 року. А незадовго до смерті написав:
«Я хочу, щоб у свідомості майбутніх генерацій закарбувався лише один урок: незгода у власних лавах є смертельнішою за ворожі мечі, а внутрішні розбіжності відчиняють двері іноземним загарбникам. Народ Фінляндії показав у двох війнах, що єдина нація, навіть мала настільки, наскільки це взагалі можливо, здатна витримати небачений тиск і завдяки єдності пережити найстрашніші випробування, які тільки може принести доля».
Актуально і для сучасної України, чи не так?
Олекса ПІДЛУЦЬКИЙ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.