Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
22
вересня
Випуск
№ 1338 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Останній кошовий Запорізької Січі [Випуск № 1102]

Більшість дослідників вважає, що П.Калнишевський народився на св. Петра, 20 червня 1690 р. Документи вперше згадують про нього як про військового осавула в 1750 р.
У 1757 р. П.Калнишевський вдруге обійняв посаду осавула, а в 1758 р. його обирають військовим суддею. Кошовим отаманом уперше він став у 1762 р. у віці 72 років і перебував на цій посаді менше року. У 1765 р. П.Калнишевський знову обраний кошовим і залишався ним до знищення Запорізької Січі у 1775 р.
Російський уряд намагався максимально використати запорізьких козаків у воєнних діях проти Туреччини, зокрема, у війні 1768-1774 рр. Кошовий отаман, якому в 1768 р., на початку війни, було 78 років, а на її закінчення – 84 роки, показав себе талановитим полководцем. 5 січня 1771 року Катерина ІІ видала указ, яким «за отличные в прошлую и нынешнюю кампании отлично-храбрые противу неприятеля поступки и особливое к службе усердие» пожалувала П.Калнишевському золоту медаль, оздоблену діамантами, з власним портретом. Під час війни з Туреччиною українські козаки настільки прославилися  своєю мужністю і військовою доблестю, що багато хто з російських офіцерів і сановників вважали за честь записатися в один із 38 козацьких куренів. Першим записалися граф Панін та князь Прозоровський, згодом – астроном Ейлер, у 1772 р. – фаворит імператриці генерал-поручик Потьомкін. За давнім козацьким звичаєм його нарекли новим прізвиськом – Грицьком Нечесою (за велику патлату білу перуку).
Кючук-Кайнарджійська угода Росії з Туреччиною 10 липня 1774 року, що завершила війну, стала черговим поштовхом для царизму в реалізації смертного вироку Запорізькій Січі. Вищі урядові чиновники Росії П.Румянцев, М.Панін, Г.Потьомкін вважали, що Запорізька Січ як бастіон проти турецько-татарської експансії стала непотрібною. А на думку імператриці Катерини ІІ, існування в тилу імперії Запорізької Січі було надто небезпечним для монархії. Для ліквідації Запорізької Січі були використані війська під керівництвом генерала Текелі загальною кількістю понад 100 тис. осіб, що поверталися з російсько-турецької війни. Царські війська швидко зайняли Запоріжжя, певною мірою завдяки раптовому нападу, а також малочисельній силі січової залоги. Про трагічну долю колишніх запорізьких керівників не могли довідатись навіть найближчі родичі. Лише значно пізніше, майже через століття, дослідники встановили, що кошового П.Калнишевського заслали в Соловецький монастир, військового писаря Глобу – в Туруханський, а військового суддю Головатого – в Тобольський монастир. Останній кошовий отаман запорізьких козаків провів чверть століття в нелюдських умовах, він був по суті живцем замурований у кам’яному мішку. Лише тричі на рік – на Пасху, Преображення та Різдво – його виводили з келії.
У 1801 р. новим російським царем став ОлександрІІ. Було оголошено загальну амністію, однак, 110-річний П.Калнишевський відмовився залишати монастир, вказавши в «проханні» на царське ім’я: «…не можу одважитися йти в дорогу таку далеку, а вирішив залишок днів моїх присвятити служінню єдиному Богу у цьому блаженному усамітненні, до якого за двадцять п’ять років звик я остаточно…».
Помер П.Калнишевський на 113 році життя 4 грудня 1803 року. Похований біля Свято-Преображенського собору Соловецького монастиря.

Юрко Славутич

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.