Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ЗАВЖДИ ПАМ’ЯТАТИМУ І ПИШАТИМУСЬ (Спогади про Василя Червонія) [Випуск № 938]

Восени 1988 року мене запросили на засідання правління Товариства української мови, яке відбулося в одній із рівненських квартир. Я відразу звернула увагу на молодого чоловіка, який чітко, переконливо, із знанням справи висловлював думки щодо негайного збору заяв для вступу в організацію, пошиття синьо-жовтих прапорів, відновлення пам’яті героїв-козаків під Берестечком, підняття із забуття національних героїв С.Бандери, Р.Шухевича, Т.Бульби-Боровця, відновлення національних свят. Було порушено питання створення хору, який би поніс до народу колядки, повстанські та стрілецькі пісні. А коли ще зв’язався по телефону з Іваном Драчем, була шокована. Я зрозуміла: переді мною не звичайна людина, а борець-революціонер. То був Василь Червоній. Я без вагань стала в його ряди, хоча згодом заплатила за це втратою посади (я працювала завучем школи).

Протягом 20 років була з ним пліч-о-пліч. Співала в просвітянському хорі, піднімала синьо-жовті прапори в районних центрах Рівненщини, збирала гроші на пам’ятник Т.Г.Шевченку. Була присутня на усіх мітингах, хресних ходах, вшануваннях героїв УПА, агітатором на виборах. Часто-густо йшла в атаку на оскаженілих ворогів нашого незабутнього Василя. Радію з того, що разом була в президії з ним, коли відзначали першу річницю Незалежної України і 10-річчя створення РУХу в Києві, де із своїм палким словом перед патріотами виступили незабутні Борис Степанишин та Василь Червоній.

Звичайно, перерахувати усе зроблене дуже важко. Мені хочеться згадати всього два маловідомі епізоди співпраці з нашим побратимом. Після проведення свята пам’яті Т.Шевченка в Будинку вчителя (тепер єпархіальне управління), постало питання, де проводити засідання і Товариства шанувальників української мови, і вже РУХу. Була задоволена, що сам Василь Червоній запросив мене з Миколою Поровським піти до тодішнього мера міста Маркова з проханням надати таке приміщення. Пан Василь гордо переступив поріг кабінету. Керівник міста тремтячим голосом запросив гостей сісти, подав чоловікам руку. Оті злякані очі мера я бачу і досі. А гості аргументовано, чітко виклали перед ним мету і завдання зустрічі.

З гордо піднятою головою я пішла поруч з Василем Червонієм та Миколою Поровським. Бо все ж таки вибороли для зібрань клуб будівельників.

Свято-Воскресенський собор був на замку. Біля нього голодували жінки. На кон було поставлено те, хто переможе у боротьбі за християнський храм.

Була неділя. Я щойно прийшла від Собору і вирішила зателефонувати до подруги. Притуливши слухавку до вуха, я почула, як двоє чоловіків російською мовою (я одразу впізнала голос Антоненка, колишнього керівника міських комуністів) планують о третій годині ночі підігнати машини до торгового центру «Одяг» з хлопцями з тракторного заводу, щоб забрати жінок і відчинити двері храму (були навіть названі прізвища молодиків).

Говорили вони хвилин двадцять. Я схопила папір, ручку, щоб записати їхній діалог. Потім щосили побігла до пана Олекси Новака, а він до Червонія. Яке було здивування наших ворогів, коли в отой призначений час побачили солдатів Мартиросяна. Я щаслива, що є моя маленька частинка в тому, що Свято-Воскресенський Собор став українським, а я в ньому співаю ось уже 15 рік.

Нам усім було затишно з Василем. Боляче, що його немає з нами. П’ять років тому я написала статтю: «Є Бог на світі», яку надрукували в газеті «Волинь». В ній було написано, що «ще прийде той час і його біографію будуть вивчати в школах, вулиці будуть названі ім’ям Червонія і стане він Героєм України».

Дай Боже, Нам усім цього дочекатися.

Тетяна Піяр

 

ДОРОГІ УКРАЇНЦІ!

Редакція газети «Волинь» та управа Рівненської обласної організації УНП звертається до всіх, хто знав Василя Червонія, працював з ним чи просто зустрічався за життя з цією великою людиною.

Задля увічнення світлої пам’яті великого державника та носія національної ідеї Василя Червонія просимо надсилати на адресу газети «Волинь» свої спогади про цю видатну людину, фотоматеріали, аудіо чи відеозаписи.

Адреса редакції: 33028, м.Рівне, вул. Симона Петлюри, 1. Електронна адреса: volyn@rivne.com, unp@ rivne.com.


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.