Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Правий поворот на червоне світло [Випуск № 1099]

У Сибіру колись існував своєрідний спосіб полювання на ведмедя. На дерево підвішували приманку з тухлятинкою. Але так, щоб шлях до неї перепиняла товстезна колода, що вільно висить на канаті. Ведмідь, чуючи приманку, ліз на стовбур і зустрічав на шляху цю колоду. За своєю ведмежою натурою він навіть не намагався колоду обійти. Відштовхував її і ліз далі. Колода, гойднувшись, била ведмедя в бік. Клишоногий злився, штовхав колоду сильніше. Та, звісно, била ще дужче. Ведмідь — іще дужче. Колода — відповідає тим самим. Нарешті, колода била його з такою силою, що оглушала й збивала з дерева. Можна було б цілком обмежитися саме таким метафоричним описом поведінки сучасної української влади до виборів-2012, які виявили не просто 70-відсоткову нелюбов виборця до правлячої партії, а й позначили цілком відчутний «правий ухил» цієї нелюбові.
А приманка була так близько! І як спокушала її легка протухлість: інвестиційна непривабливість, розкрадання й корупція, зростання дефіциту держбюджету, зовнішній борг, демографічна криза, алкоголізм як основний спосіб харчування й самовиховання мас тощо. А клишонога й косорука влада у своєму невігластві й зарозумілості, та ще й розгойдала (й продовжує розгойдувати) колоду націоналізму, яка досі лише злегка похитувалася.
Будь-яка байка обме-жує територію того, що відбувається, абсолютизує подію, залишаючи за межами сприйняття тло, на якому все відбувається. Такий баєчний підхід ніби й милий українському серцю: «Ми — єдині й неповторні, тому в нас житіє загадкове, непередбачуване й не як у людей». Тому голосуємо серцем, а не головою. Але в результаті — все через дупу.
Ну й давайте ж нарешті про наших ведмедів. Нинішня влада, як, утім, і попередня, хотіла будувати капіталізм. Виявилося, що для цього потрібні гроші й, власне, будівничі з хоч якимись навичками. Народ наш від продуктивної праці й самоорганізації давно відвик. Тому капіталізм (жодного разу не дикий) успішно будувався-будувався й таки побудувався собі в окремих маєтках. А в решті країни, відгукуючись на ностальгічний запит здичавілих «совків», почав відновлюватися звичайний казармений соціалізм.
Вийшла така собі китайська модель, «одна країна — дві системи», тільки без китайців. Їх або когось іншого з бажанням працювати ще треба буде завезти. Аграрії б уже на вчора завезли на свої землі працьовитих різнокольорових мужичків. Та заважає власне сільське населення. Яке працювати по-сучасному не здатне, соціалки вимагає, але за наявності чужих гастарбайтерів точно проголосує за правих — усі як один.
Тому частина українського електорату продовжує протестувати проти совєтизації або, точніше сказати, більшовизації України, болісно реагуючи на «нових червоних».
А друга частина — проти капіталізації меншості за рахунок більшості. Отут-то й згадують вони різні локальні ідентичності, історію своїх регіонів, країв і земель, самоврядування з федералізацією та бажання якнайбільше податків залишати в себе, а не випрошувати потім гроші в Києва. Цілком собі євросоюзівська тенденція.
А у влади, з одного боку, — кабальна газова угода з Росією, з іншого — зовнішній борг у 130 мільярдів доларів, у рази зростаючий з року в рік дефіцит бюджету (нині 37 млрд. дол..) і дуля в засіках на кшталт Держрезерву. Вона б і сама без задоволення, але через необхідність радикально «поправішала» б, аби виборцеві сподобатися, але ж… Європа з Росією грошей не дадуть, як Угорщині, поки та не виправилася. Точніше, не «вилівилася».
Бронепоїзд правих уже пішов із запасної колії і набирає швидкість, молоді навряд чи пустять туди мішечників. Причому нове покоління проґавили всі старі політики без винятку. Не зрозуміли, не могли зрозуміти якісної відмінності людей, які відбулися поза «совком». А нинішні 17-річні, вони ще крутіші. Їхні старші брати влаштували партії влади маленький «йоббік», якщо дотримуватися порівняння з Угорщиною, а молодші цілком можуть улаштувати в 2015-му — великий. А якщо пощастить, то й наступного року, на позачергових парламентських виборах.

Олег Покальчук «Дзеркало тижня. Україна»

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.