Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
17
вересня
Випуск
№ 1337 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

14 листопада 2012 року - 100 років від дня народження поета Андрія Малишка. І на тім рушничкові... [Випуск № 1099]

У літературу Андрій Малишко ввійшов за часів сталінщини, коли в нашій поезії, здавалося, не було вже нічого живого. Та якимось дивом він таки зумів залишатися Поетом! «Отак пролечу сніжком над долиною, вересневим дощиком в щедрім полі, стану в житті малою хвилиною, чорною гілкою на тополі. [...] Не доїдено хліба свого до останку, не доціловано очей на світанку, не докуто словечка, бо впала туча, не доміряно правди: вона колюча. Написав ці рядки жартома неначе, а мій друг сидить і над ними плаче»... Інколи поетове серце вибухало, і тоді правди бувало доміряно сповна, як у жалобній промові над могилою Володимира Сосюри: «Холодно тобі зараз, друже?! І сніг над тобою іде холодний. Над твоєю труною, у цей холодний зимовий день, ми клянемось, що будемо любити свою мову, свій кароокий народ, як ти заповідав у своєму вірші «Любіть Україну!»... І хай дурість кретинів і невігласів, прелатів і єзуїтів, яка вкоротила тобі життя після написання цього вірша, зів'яне над могилою великого українського поета!» Уперше текст цієї промови повністю надрукували майже через 40 років...
Народився майбутній поет в Обухові на Київщині в сім'ї шевця. «Ти, посивілий, в низенькій хатині рівняєш підошву, постукуєш тихо, щоб хлопців, не дай Бог, - синів твоїх, нині не тронуло горе й безхліб'яне лихо», - так змальовував поет батька, який, звісно, усіх чотирьох своїх синів (усього ж дітей одинадцятеро) хотів бачити шевцями, але послухався лише старший, Сергій, тоді як Петро, Василь та Андрій пішли різними шляхами, одначе всі троє віршували.
Про Петра розмова окрема: саме він уособлював родинну таємницю, яку слід було ретельно приховувати від органів: ставши своєрідним народним месником, місцевим Робін Ґудом, Андріїв старший брат грабував комуністів і радянських чиновників, не чіпаючи простих селян. 1928 року його спіймали, одвезли до Києва й засудили до страти. Мати пішки ходила благати за сина до самого «всеукраїнського старости» Петровського, але той не допоміг - Петра розстріляли.
Закінчивши семирічку, Андрій навчався в медичному технікумі, але кинув і вступив на літературний факультет Київського інституту народної освіти, після закінчення якого вчителював. Друкувати поезії почав ще студентом. Після служби в армії працював журналістом у Харкові й Києві, під час Великої Вітчизняної був військовим кореспондентом фронтових газет і партизанської газети «За Радянську Україну», видав сім збірок поезій, зокрема «Україно моя!» (1942) - одне з найяскравіших поетичних явищ того часу. Про силу впливу цих творів можна судити з листа Василя Стуса, який 13 грудня 1962 року писав Андрієві Малишку: «Я знаю, що заради щастя рідного народу я міг би всім пожертвувати, я знаю, що тут я вихований рідним духовним хлібом - «Жагою» М. Рильського, Вашим віршем «Батьківщино моя». Може здивувати те, що Стус називає вірш дещо інакше - «Батьківщино моя». Це вже справа рук компартійних цензурно-видавничих органів. У ті огненні роки вийшла-таки «Україно моя», вийшла й покликала синів України до бою. А потім, після війни, схаменулися - а де ж тут «великий, єдиний»? І замість «Україно моя» з'явилось «Україно Радянська» або й просто - «Батьківщино».
Упродовж життя поет видав близько сорока збірок. Не всі вони мають однакову художню вартість, проте найкращі Малишкові поезії стали істинно народними піснями. Це «Вчителька», «Київський вальс», «Пісня про рушник», «Стежина», «Ми підем, де трави похилі», «Цвітуть осінні тихі небеса». Пісенність - одна з найдорогоцінніших прикмет усієї поезії А.Малишка.
Музику до віршів А.Малишка писали відомі українські композитори: брати Платон і Георгій Майбороди, О. Білаш, П. Козицький, Л. Ревуцький, М.Вериківський. Тож в українську культуру Андрій Малишко увійшов передовсім як неперевершений поет-пісняр, твори якого навіки вписані в серця українців.
Окремо хочеться сказати про пізнього Малишка, який зосереджується на найскладніших філософських проблемах буття, дошукується першопричин, витоків усього, що діється у світі, пристрасний лірик поступається поетові-мислителеві, поетові-філософу, гостро, болісно відчуває поет свій і наш обов'язок перед далекими пращурами, котрих непокоїть, якими ми стали: «Чи ти не став розщепленим, як атом, недовірком, схизматом чи прелатом, ярижкою нікчемним, псом на влові? Дитино наша, ягодо з любові!» Поет усвідомлює свій борг перед минулим і майбутнім, перед усім, на світі сущим, - чорним хлібом і батьківською хатою, ручаєм і сосною, матір'ю... «А вже найбільше, чуєте ви, мамо, я вам заборгував і не віддав ні шеляга за перше рідне слово...»
Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.