Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
12
листопада
Випуск
№ 1345 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Наукова подорож Тараса Шевченка на Ковельське полісся [Випуск № 1097]

Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться. Св. Матвія 10. 26 1. ВІДНАЙТИ МОГИЛУ МОСКОВСЬКОГО ВТІКАЧА...

21 вересня 1846 року Тарас Шевченко отримав доручення генерал-губернатора Дмитра Бібікова, якому була підпорядкована Тимчасова комісія для розгляду давніх актів в Києві, виїхати в різні місця Київської, Подільської і Волинської губернії для збору народних переказів, пісень, історичного значення документів, оглянути й замалювати стародавні могили, монументальні пам'ятки архітектури та інше.
Пізніше на Волині до поета мав приєднатися один із засновників Тимчасової комісії професор Микола Дмитрович Іванишев, автор монументальної праці «Життя князя Андрія Михайловича Курбського в Литві і на Волині», який згідно з дорученням того ж таки генерал-губернатора мав віднайти могилу московського втікача з часів царя Івана Грозного князя Андрія Курбського. Його співпрацівник по комісії Тарас Шевченко мав замалювати для вищеназваної праці місця, пов'язані з ім’ям цього князя в тогочасному Ковельському повіті, зокрема в селах Вербка і Секунь.
Село Вербка розташоване за 4 кілометри північніше Ковеля, на лівому березі річки Турії, за якою на острівку серед її заплавів знаходився відомий ще з Акта від 4 березня 1543 року монастир Св. Троїці, заснований князями Сангушками, які й обмінялися своїми Ковельськими маєтками з королевою Боною, після неї ці маєтки дістались московському втікачеві князю Андрію Курбському. Цей монастир дуже припав до душі князя-втікача, який щедро обдаровував його землею і грішми. За життя князя ігуменами цієї святої обителі були його духівник о. Олександр, а по смерті Симеон, Ісая. У своєму заповіті князь наказав поховати його в ногах свого духівника о. Олександра під монастирським храмом. Заповіт князя було здійснено його друзями, але 1848 року труну з тілом було вийнято зі склепу і поховано поруч церкви, а на звільнене місце поставлено домовину генерала Куракіна, який раптово помер, повертаючись з Угорщини, де він керував московськими військами, які придушували угорську революцію.
Сам монастир Св. Троїці був ліквідований царською владою ще в кінці ХVІІІ ст., його ж храм залишавсь парафіяльним і притягав до себе своєю чудотворною іконою Св. Миколая, подарованою князем Андрієм Курбським, тисячі прочан, щороку 22 травня стікались сюди з усього північно-західного Полісся. Ікона Св. Миколая в часі потемніла, а фарба, якою були намальовані руки угодника, обсипалась, потребувала реставрації.
Настоятелем помонастирського храму Св. Троїці був на час прибуття членів Археографічної комісії Миколи Іванишева та Тараса Шевченка отець Єлевферій Вартминський, випускник Волинської Духовної семінарії, рукоположений 1839 року архієпископом Інокентієм, а дияконом Костянтин Статкевич, вихованець духовного училища в Дермані.
Найправдоподібніше, що вони були тими, хто першими у Вербці зустріли Тараса Шевченка і Миколу Іванишева, гостили їх в своїх помешканнях, допомагали оглянути, пізнати минуле помонастирської Свято-Троїцької церкви. Тарас Шевченко під час своїх відвідин помонастирського храму Св. Троїці оглянув острів, зробив замальовку церкви, склав два креслення церкви і склепіння, в якому знаходилась домовина князя-втікача. Одночасно Тарас Шевченко відновив на чудотворному образі руки Св. Миколая, став першим реставратором цієї давньої візантійського походження святині. Цей образ належав родині князя Андрія Курбського. Професор Микола Іванишев у своїй вищеназваній праці писав: «У протоколі з візитації з 20 лютого 1760 року (ще в часи унії) знаходимо: Образ Св. Миколая стародавнього письма. Певні люди кажуть, що цей образ існує тут біля 200 літ і славиться чудесами, які однак, ніде не записані».
Пізніше образ було покрито срібновизолоченою шатою мистецького карбування і з побудовою 1901 року нового величавого дерев’яного храму на місці монастирського замальованого Тарасом Шевченком, урочисто перенесено до нової святині. Образ Святителя розміром 20 на 28 цалів, написаний на дошці олійними фарбами, пережив криваві урагани першої і другої світової воєн і, під час боїв за Ковель 1944 року, коли храм Св. Троїці загорівся, безслідно зник, але автор має обґрунтовані докази, що ця велика святиня вціліла і перебуває в тимчасовому переховуванні селян Вербки.
Пізніше професор Микола Іванишев помістив малюнок храму Св. Троїці і креслення до своєї праці, не подавши, через певні міркування, імені автора, а ним був Тарас Шевченко, який на той час перебував в засланні. Царська цензура не могла в цій праці дозволити згадати ім’я нашого поета-пророка, в’язня московської білої імперії зла, тому вони й залишились без повних анотацій. З цього приводу відомий дослідник, професор української діаспори Юрій Перхорович в часописі «Рідна церква», який виходив під редакторством відомого волинянина Митрополита Паризького і Західноєвропейського владики Анатолія (Дублянського) писав: «З Луцька Шевченко поїхав до Ковеля, де в тому часі знаходивсь професор Іванишев з дорученням генерала-губернатора Бібікова віднайти могилу московського втікача з часів царя Івана Грозного – кн. Андрія Курбського-Ярославського та зібрати відомості про нього та його управителів Михайла і Івана Келиметів. До помочі йому, не має сумніву, приїхав Шевченко, який зарисував церкву в с. Вербка, де кн. Курбський був похований, склепіння, в якому знайдено труну, та накреслив план церкви. Рисунок і два креслення збереглися, хоч совєтські вчені заперечують їх приналежність Шевченкові...».
Вищеназвані автором документальні й історичні джерела є вагомим доказом про перебування Тараса Шевченка з професором Миколою Іванишевим у с. Вербка. Звідки їхній шлях простелився до села Секонь, історія якого тісно пов'язана з московським князем-втікачем.

2. «ОБРАЗ СЕЙ РЕШТАВРИРОВАН ПРОЕЗЖИМ ЖИВОПИСЦЕМ...»

Село Секонь (Секунь) знаходилось за 20 кілометрів північно-західніше від м. Ковеля на давнім шляху з Луцька до Берестя. Свою назву зі слів професора Миколи Іванишева дістало воно від того, що «...тут була колись найкровопролитніша січа», найімовірніше ще в середині ХІІІ ст. під час Батиєвої повені. Найдавніша писемна згадка про село знаходиться в Акті від 28 серпня 1512 року як власність князя Михайла Сангушка. Воно, як і Вербка, було цим князем 1543 року обмінене з королевою Боною, а після прибуття з Московщини князя-втікача Андрія Курбського переходить 4 липня 1564 року з королівщини у його власність. Князь Андрій Курбський був один із найвідважніших воєвод царя Івана Лютого, дружину і дітей якого стратив його повелитель. Одночасно з князем прибули на Волинь з Московщини і його найближче оточення: отець Олександр, «слуга і брат, превозлюблений і вірний», Іван Іванович Келимета, якого 9 березня 1572 року у місті Володимирі вбив п’яний князь Дмитро Курцевич-Булига, його двоюрідний брат Михайло Якович Келимета та інші. Брати Іван та Михайло походили з казанських татар, були найвірнішими слугами князя Андрія Курбського, які з юних літ ділили з ним його військові подвиги. Іванові Келиметі за вірну службу передає він свої маєтки в селах Секонь та Сушки. По наглій смерті брата ці маєтки переходять до Михайла Келимети, який в роках 1572 – 1588 побудував тут дерев’яний храм Св. Михайла, де й був похований з дружиною. Михайло Келимета подарував церкві ряд давніх візантійського походження ікон: образ Пресвятої Богородиці, Св. Миколая та з ХVI ст. образ архістратига Михайла. По смерті князя Андрія Курбського всі його ковельські маєтки перейшли до королівщини, а тоді до Андрія Фірлея, а по ньому знову стали власністю польської корони, а тоді аж по 1830 рік належали князю Дмитру Яблоновському, якого царська влада звинуватила як учасника Польського повстання, а маєтки передали до казни.

Володимир Рожко.
Закінчення в наступному номері.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.