Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Процес чи результат [Випуск № 1096]

Президент України, а згодом і глава уряду на своїх прес-конференціях підбили підсумки «реформ». Звіти оригінальністю не вирізнялися: ВВП зростає, добробут громадян також, діти народжуються, дороги і мости будуються, країна живе й розвивається у правильному напрямку. Та наскільки адекватною є оцінка владою своїх успіхів, для кого здійснюються реформи і чого нам очікувати від соціальної політики  в подальшому? Якщо говорити про соціальний захист населення, то суспільство мало цікавлять цифри з урядових звітів. Справді, коли подивитися статистику економічних і соціальних показників, то все виглядає достойно. Уряд звітує про зростання валового продукту, підвищення щонайменше на 10—12% зарплат, пенсій, усіх видів державної соціальної допомоги. Ці показники демонструються на тлі низького індексу інфляції в Україні: за офіційними даними, 2011 року він становив 104,6%. Один із найкращих показників інфляції за всі роки незалежності, звітує влада.
Реальне життя дає зовсім іншу картину: згідно з останнім соціологічним дослідженням, проведеним Центром Разумкова у грудні 2011 року, найчастіше (!) громадяни України (87,4% респондентів) вказують на різке погіршення торік саме ситуації з цінами і тарифами. Парадокс, уряд хвалиться рекордно низькими показниками інфляції, а дев’ять із десяти українців говорять про прямо протилежний стан справ.
За оцінками деяких експертів, реальний індекс інфляції в Україні торік становив близько 112—115%. І от тепер, якщо взяти наведені урядом цифри підвищення соціальних виплат, побачимо, що темпи зростання заробітних плат, пенсій і соціальної допомоги у 2011 році були меншими, ніж реальне зростання цін на основні види продовольства, промислові товари, житлово-комунальні послуги. Відповідно, і рівень життя переважної більшості українців минулого року жодним чином не покращився.
Найголовніше для громадян, що влада і надалі наполегливо забуває про власні передвиборні обіцянки. Як і 2010 року, практично жодної із задекларованих під час передвиборних перегонів соціальних обіцянок торік виконано не було.
Натомість суспільству запропонували «зміну концепції» в урядовій соціальній політиці — шлях реформ. У 2011 році уряд намагався зробити перші кроки — здійснити пенсійну реформу та реформу системи пільг у державі.
За словами самих урядовців, громадяни не були готові та не сприйняли цих реформ, бо були погано поінформовані про них. Не можна погодитися з цією тезою. Люди чітко усвідомлюють необхідність реформ, а їх несприйняття пояснюється якраз доброю поінформованістю про ідеологію урядових реформ. У суспільства не було і досі немає відповіді на базові запитання: чому всі соціальні реформи здійснюються виключно за рахунок звичайних громадян і малозабезпечених верств населення? Чому ці реформи жодним чином не стосуються самих урядовців, народних депутатів, чиновників усіх рівнів?
Віце-прем’єр Сергій Тігіпко заявляв, що якби пенсійна реформа скасовувала систему спецпенсій, її не ухвалили б. Безумовно, зламати порочну систему спецпенсій непросто: треба мати бажання і дуже сильну політичну волю. Бо спецпенсіонери — це самі урядовці, судді, прокурори, силовики, народні депутати, інші чиновники. І відразу виникає протиріччя: чому для обмеження прав звичайних громадян політична воля в уряду знайшлася, а для ліквідації системи спецпенсій такої волі не було? Чи, може, просто немає бажання навести порядок у цьому?
От і вийшло, що вся пенсійна реформа звелася виключно до такого: підвищення пенсійного віку для жінок на п’ять років, підвищення для жінок і чоловіків страхового стажу на десять років, зміни формули нарахування пенсій (у бік зменшення пенсійних нарахувань), значного погіршення умов пенсійного забезпечення військовослужбовців, науковців, працюючих пенсіонерів, інвалідів, чорнобильців, інших категорій громадян.
Той же соціальний віце-прем’єр запевняв усіх нас, що позитивний ефект від пенсійної реформи люди відчують уже 2012 року. Переконаний, жодних позитивів від проведеної пенсійної реформи люди не відчули ні у 2012-му, не відчують і в майбутньому. Згадаймо, що конкретно обіцяв нам уряд під час її обговорення. Перше: у 2012 році провести осучаснення всіх пенсій. Друге: до жовтня 2011 року внести законопроекти щодо легалізації зарплат і вдосконалення системи спецпенсій. Третє: у 2012 році дефіцит бюджету Пенсійного фонду України буде різко скорочено. Крім цього, здійснення пенсійної реформи мало забезпечити виділення чергового траншу МВФ для України.
Що маємо на виході? Нічого! Осучаснення пенсій у 2012 році в обіцяних обсягах не відбулося, урядові ініціативи щодо легалізації зарплат і далі перебувають у процесі «обговорення з народом», а про врегулювання системи спецпенсій взагалі вже не йдеться.
Найцікавіше відбувається із бюджетом Пенсійного фонду. Якщо ознайомитися з державним бюджетом на 2012 рік, можна переконатися — дефіцит бюджету ПФ (разом із державними дотаціями) цього року передбачено на рівні майже 58 млрд. грн. Однак точно таку ж суму було зафіксовано й у держбюджеті-2010. То ж про хоч якесь збалансування та зменшення дефіциту говорити не доводиться!
Отже, пенсійна реформа в Україні фактично провалена. Вона не досягла і не досягне жодних позитивних результатів: позитивів від неї не дочекаються як звичайні українські громадяни, так і пенсійна система загалом. Хто з міністрів несе персональну відповідальність за дезінформацію та відвертий обман суспільства під час проведення пенсійної реформи?
Реформу системи пільг в Україні взагалі було зупинено: це була реакція влади на численні протести та різку реакцію суспільства на чергові новаторські ідеї уряду. А іншої реакції суспільства годі й було чекати. Адже уряд пішов чітко за аналогією із пенсійною реформою.
Усе звелося до реєстрації у Верховній Раді України лише двох урядових законопроектів — №9127 та №9516. Першим законопроектом було передбачено переведення «в ручне керування» пільг найуразливіших категорій: чорнобильців, афганців, дітей війни, учасників та інвалідів війни й ін. Другий законопроект пропонував обмежити право одиноких матерів на отримання державної соціальної допомоги.
Ще однією новелою «пільгової реформи» уряду мало стати запровадження непрямої оцінки доходів українських громадян, що мала «накрити» 2,5—3 мільйони українських сімей (одержувачів допомоги по догляду за дитиною, одиноких матерів, малозабезпечених сімей, отримувачів субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг і придбання палива). І лише спільна позиція експертів, громадськості та засобів масової інформації змогла уберегти державу від таких контрпродуктивних ідей.
Якщо проаналізувати ці урядові ініціативи, то знов і знов постає одне запитання: невже головною проблемою системи пільг в Україні є чорнобильці, афганці та одинокі матері? Чому уряд знов не помічає «елітних» категорій громадян?
Саму ідею здійснення реформ в Україні вже дискредитовано, і дискредитовано не експертами, а передусім недолугими і непрофесійними діями уряду. 2012-й — рік парламентських виборів, тож очевидно, що до цього часу про системні реформи можна забути. На перший план знову буде винесено популістські гасла про «покращення життя…» та «всеосяжне благополуччя українців».
А що ж реально запропоновано людям? Соціальні стандарти, зафіксовані у бюджеті 2012 року, не відповідають реаліям сьогоднішнього життя. Уряд і надалі продовжує практику штучного заниження як прожиткового мінімуму, так і мінімальної зарплати.
За даними самого ж Кабміну, в липні 2011 року фактичний (у реальних цифрах липня) прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1180 грн. Відкриваємо бюджет — і що ж бачимо? Прожитковий мінімум для працездатних осіб (як і мінімальна зарплата) на 2012 рік встановлено у таких розмірах: з 1 січня — 1073 грн., з 1 квітня — 1094… з 1 грудня — 1134 грн. Таким чином, на той прожитковий мінімум і мінімальну зарплату, що встановлені на поточний рік, нереально було прожити вже у липні 2011-го. Це ж стосується і розмірів прожиткового мінімуму для інших соціальних груп, зокрема пенсіонерів. .
Ще один яскравий приклад «бюджету для народу». Навесні минулого року вчителі вийшли на вулиці українських міст і вимагали підвищення заробітних плат, зокрема підняття першого тарифного розряду до рівня мінімальної зарплати. Чи виконано урядом цю вимогу у 2012 році? Не виконано: перший тарифний розряд буде і надалі нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, що грубо порушує чинне законодавство з оплати праці. У 2012 році різниця досягне 300 грн. До чого це призводить?
Приміром, з 1 січня учитель першої категорії, лікар, науковий співробітник (11-й тарифний розряд) повинні мати такий посадовий оклад: 1073 (мінімальна зарплата) х 1,97 (тарифний коефіцієнт) = 2114 грн. Проте насправді їх оклад буде меншим: 773 (закладено урядом у бюджеті) х 1,97 = 1523 грн.! Як бачимо, лише по окладу недоплата становить майже 600 гривень. Отже, всі працівники бюджетної сфери — вчителі, лікарі, працівники соціальної сфери та інші у 2012 році щомісяця недоотримали (залежно від тарифного розряду) щонайменше від 300 до 2500 грн.
Таким чином, покращення реального життя українців, яке було заявлене М.Азаровим на його підсумковій прес-конференції, і в 2012 році не відбулося. На жаль, влада вчергове пішла до народу лише з обіцянками «кращого життя», не підкріплюючи їх ні відповідним бюджетним фінансуванням, ні жодними іншими реальними справами. Така тактика зрозуміла для передвиборної діяльності опозиційних сил. А коли популізмом і демагогією починає займатися влада, оце насправді лякає.

Павло Розенко „Дзеркало тижня”

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.