Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
22
травня
Випуск
№ 1320 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Аукціон брехні [Випуск № 1095]

Чи готове суспільство до масового протесту, як голосуватимуть українці на виборах-2012, чи довіряють люди соціологам і якими є гострі кути української демократії розповіла в інтерв’ю український соціолог, експерт у сфері політичної та електоральної соціології, директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна. - Яка зараз ситуація з протестними настроями в Україні?
- Вони дуже високі. Якщо взяти результати Інституту соціології, який робить такі дослідження щорічно, протестні настрої зараз найвищі, якщо виключити той факт, що вони були найвищими весною 2005 року. Тоді населення було на підйомі: от, коли потрібно, ми вийдемо, досягнемо! В Україні загалом завжди був високий протестний потенціал. Навіть якщо третина населення готова вийти на вулицю – це багато, а зараз це 40%. Загалом 40% готові, а 40% – ні.
- Але після виборів експерти прогнозують серйозну нестабільність в економіці, можливо, обвал гривні. Чи може це стати приводом?
- Тоді так. Якщо сильно вдарити по кишені – це єдиний реальний привід, коли люди можуть масово вийти на вулиці. Якщо буде обвал гривні, тоді з’являться лідери, тоді я взагалі не заздрю владі, бо це вже буде не той красивий 2004 рік, це може бути такий бунт, який ми бачили у благополучній Західній Європі: з биттям вітрин, з підпалом машин. Це буде бунт проти багатих.
- Порівняйте, будь ласка, соціологічні результати кандидатів на початку виборчих перегонів і тепер – за місяць до виборів: що змінилось?
- Ну, по-перше, на початку виборчої кампанії значно більше було тих, хто взагалі не збирався йти на вибори. Розчарування виборців дуже велике, як ніколи досі. Чому? Бо раніше у «помаранчевих» виборців були сподівання і надії, що буде їхній президент – і все зміниться, а «біло-блакитні» розчарувались і думали, що от буде їхній президент, їхня влада, і тоді вони заживуть. А тепер виявилося, що і ті, і ті розчаровані. Але потроху кожна сторона підбирала своїх виборців: у «помаранчевих», звісно, мобілізація більше, бо те, що робиться, не лізе ні в які ворота, але і «біло-блакитні» своїх підібрали, мотивуючи їх тим, що все-таки щось робиться «а якщо не ми, то вони, а вони вже були». Тож потроху вони підбирають своїх на цьому ж антагонізмі здебільшого.
- Ви розробляли концепцію електоральної поведінки в Україні, чим український електорат відрізняється від європейського чи американського?
- В Україні немає багатопартійної системи, в принципі. Якщо порівняти з європейськими партіями, то там є чітка диференціація у ставленні до економічних питань. Якщо схематично – це ліберали і соціал-демократи, є ще лівіше – трішки комуністів. Щоправда, вони зближаються під час виборів, але все одно зрозуміло, хоч би що обіцяли ліберали, вони скорочуватимуть соціальні програми, проте можуть зменшити тиск на бізнес. Якщо соціал-демократи, то цілком зрозуміло, що вони будуть збільшувати податки і розширювати соціальні програми. Тож люди знають, за кого голосувати – є дуже зрозумілі, чіткі і реалістичні пропозиції. Це називається раціональне голосування. Наприклад, на минулих виборах в Україні була ідея зробити компас для виборця. Суть у тому, що виборець відповідає на певні питання щодо своєї позиції, а потім він натискає кнопочку, і програма йому показує, яка партія відповідає його позиції найбільше. Це типові західні проекти – це називається раціональний вибір: мої інтереси співпадають з програмою цієї партії, я буду за них голосувати. У нас цей проект був абсолютно нереалізований, бо ми звернулись до наших партій і ніхто жодних конкретний відповідей ні на що не дав. Якщо подивитись програми партій, то вони такі абстрактні, а якщо подивитись на конкретні пропозиції, то вони такі нереалістичні. Раціональний вибір у нас неможливий, бо раціональних пропозицій немає.
- Це, мабуть, пов’язано з відсутністю політичної відповідальності у кандидатів?
- Це багато з чим пов’язано. З тим, як будувались наші партії – довкола лідерів і фінансово-економічних груп. Ну це ж парадокс, що «Батьківщина» в Європі – серед ліберальних партій, а Партія регіонів – серед лівих, хоча мало б бути навпаки, але так вийшло. І здебільшого це пов’язано з тим, що у нас немає справжньої європейської багатопартійної системи. По-друге, з тим, що у нас після Помаранчевої революції, навіть ще під час тієї передвиборчої кампанії, електорат почали загодовувати цукерками. Електорату не кажуть правду, електорату брешуть, при чому під час виборів відбувається справжній аукціон брехні – хто більше наобіцяє. Ну який може бути раціональний вибір? Ми рухаємось по спіралі від брехні до брехні – наобіцяють і не виконують, бо виконати неможливо. А тепер питання: а якщо сказати народу правду? Про стан нашої економіки, про те, що у містах подекуди 80% зношених комунікацій, про те, наскільки у нас зношені виробничі фонди і все інше – проголосують за таких? Я думаю, ні. Воно якось приємніше цукерки їсти, ніж лікувати карієс.
- А не приїдяться цукерки? Скільки треба часу, щоб суспільство набило оскому?
- Для когось приїдяться, але не для всіх. Люди досі сподіваються. У нас дуже сильний комплекс не авторитаризму, а патерналізму. То сподівались на Ющенка, потім на Януковича, а зараз пішов процес протверезіння, але я не бачу лідерів, які могли б вести нормальний діалог з виборцем, бо не можна вести діалог, кричачи дурним голосом у мегафон. А в нас по-іншому не вміють, не звикли. Щодо оскоми, то, боюсь, тут впливатиме не час, а ситуація. Новий лідер, щоб стати популярним, знову обіцятиме цукерки, тож тут актуальнішим є питання: як створити виборця нової якості? А для цього, як на мене, громадським організаціям треба нарощувати критичну масу.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.