Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Так було в жовтні 90-го [Випуск № 1093]

В ці дні минає 22 роки, коли в Україні відбувся масовий страйк студентів та акція голодування в столиці України - Києві. Метою цієї акції було задоволення низки політичних вимог. Серед них:
- недопущення підписання нового Союзного договору;
- перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі;
- проходження військової служби юнаками-українцями на території України;
- націоналізація майна Компартії України та ВЛКСМ;
- відставка голови Верховної Ради УРСР Кравчука Л. М та голови Ради Міністрів УРСР Масола В. А.
Голодування студентів на площі Жовтневої революції (теперішній Майдан Незалежності) та масові акції протестів у Києві тривали з 2 жовтня до 17 жовтня 1990 року. Влада змушена була задовольнити майже всі вимоги протестувальників.
Редакція пропонує читачам уривок з книги „Тільки рухом життя і обіймеш” Миколи Поровського, що яскраво ілюструє ті хвилюючі події. Автор в ті часи, народний депутат України, входив до фракції „Народна Рада” і брав участь в підтримці широкомасштабної акції студентів.


...Всеукраїнський страйк підтримали студенти багатьох вищих учбових закладів у різних областях України. У Луцьку застрайкували студенти двох факультетів педагогічного інституту, у Львові - студенти політехнічного інституту та університету, то ж ми вирішили розвивати страйковий рух саме у студентському середовищі.
2 жовтня студенти Києва, групи страйкуючих студентів із Львова, Луцька та інших міст прибули на Майдан Незалежності і почали ставити намети. Ми у Секретаріаті заздалегідь готували цю акцію і подбали, щоб доставити страйкуючим матраци, розкладачки, ковдри і все необхідне. Щоб міліція не знесла намети та не арештувала студентів, більше десятка народних депутатів залишили сесію Верховної Ради і прибули на Майдан. Біля півтори сотні студентів із білими пов’язками на голові із написом “я голодую” лягли на гранітні плити майдану. Депутати Київради дебатували до ночі застосовувати проти студентів силу чи ні, але таки не прийняли рішення про заборону студентської маніфестації. До голодуючих студентів рушили на підтримку тисячі киян. Велика юрба вболіваючих від ранку до ночі оточувала майдан. ЦК КПУ без рішення Київради не зважився влаштувати масового побоїща під монументом вождя революції.
До голодуючих спробували засилати провокаторів, кинули кілька вибухових пакетів, але, окрім озлоблення і зростання симпатій до голодуючих, не досягли нічого. На п’ятий день голодування у ЦК КПУ зважились на протидію – провести похід ветеранів-антифашистів до пам’ятника Леніну. Отже, мав виникнути конфлікт, через який виправдано було б застосувати сили міліції та очистити площу. Проте кілька тисяч людей, що зібралися довкіл голодуючих, не пропустили комуністичних провокаторів. Михайло Горинь, я, Іван Макар та протесту студентів. Через два дні інші були щодень на акції студенти захопили Червоний корпус Київського університету. Це політичне голодування студентів сколихнуло всю Україну.
Впродовж кількох днів колони студентів заблокували рух на Хрещатику, інших вулицях Києва. На вулиці Кірова не стихало море мітингуючих. Юнаки і дівчата скандували: “ Геть Масола й Кравчука!”, “Відставку!”, “КПУ – до суду!”. Були розірвані і спалені газети “Правда” , “Правда України” , “Радянська Україна” , комсомольські квитки. Для охорони будинку Верховної Ради були стягнуті великі сили міліції, а також внутрішніх військ. 
Звісно, без захисту народних депутатів та підтримки Руху студентські виступи просто не змогли б відбутися. Вимоги голодуючих студентів були такі:
  – Відставка Голови Ради Міністрів УРСР Масола; Декларації про Державний суверенітет – конституційний статус; 
– Націоналізація майна КПРС – КПУ. 
15 жовтня на засідання Верховної Ради було винесено “Питання про вимоги голодуючих студентів”. Однак прийняті рішення не задовольнили учасників студентського протесту. Студентський страйк розростався. У Києві припинилося навчання майже в усіх вузах. На допомогу київським студентам прибули студенти Львова, Харкова, Івано-Франківська, Житомира, Дніпропетровська, а також із Мінська, Тбілісі, Новосибірська, Іркутська. 
Тоді ж, 15 жовтня, демонстранти принесли до будівлі Верховної Ради величезне синьо-жовте полотнище. Ми, депутати Народної Ради, вирішили внести його до сесійного залу. На площі перед Верховною Радою ми прийняли з рук маніфестантів знамено і зайшли з  ним до будівлі Верховної Ради. Однак, щойно ми вступили із знаменом до сесійного залу, як депутати комуністичної більшості посхоплювалися з місць і за блокували увесь прохід до трибуни, стиснули нас з усіх боків. Донести прапор до трибуни Президії нам не вдалося. 
Для посилення акції, було вирішено перенести містечко голодуючих студентів безпосередньо на площу перед Верховною Радою. Разом із групою народних депутатів на чолі величезної колони ми йшли вулицею Кірова до будівлі Верховної Ради. Три шеренги солдат внутрішніх військ охороняли доступ на площу перед Верховною Радою. Зібравшись у гурт, ми з розгону почали прорив шеренги солдат. 
– Р-р-а-а-зом! – пролунало стоголосе і ми, ухопившись попід руки, навалилися на шеренгу солдат.  Солдатські шеренги увігнулися, але витримали натиск. Я лицем до лиця зіткнувся із вилицюватим солдатом з розкосими монгольськими очима. 
– Іще раз! Ра-а-зом!
Солдати подалися більше, шеренга увігнулася і ледь-ледь стримувала наш натиск. Я знову лицем до лиця зіткнувся із тим же солдатом монгольської зовнішності. Він із останніх сил тримав свого сусіда попід руки. 
– Та пропусти ж, – прохрипів я. – Будь людиною. І за твою свободу боремось. 
У цю мить він свідомо відпустив свою руку. Я запам’ятав його погляд на все життя. Ланка ланцюга тріснула і ми прорвалися на площу перед Верховною Радою. Через годину там вже стояло кілька десятків наметів і лежали голодуючі студенти. Так біля будинку Верховної Ради з понеділка з’явилося ще одне “містечко” голодуючих. 
16 жовтня була утворена Погоджувальна Рада, до якої увійшли народні депутати від Президії Верховної Ради І.Плющ, комуністичної більшості С. Гуренко, М. Залудяк, О.Мороз, Коцюба, а від Народної Ради – І. Юхновський та від голодуючих студентів Доній, Башук, Барков, Іванина, Канафоцький. 
17 жовтня на Верховній Раді було досягнуто компромісу і задоволено частково вимоги голодуючих студентів. За це проголосували 296 народних депутатів. Голова Ради Міністрів УРСР В.А.Масол пішов у відставку. 
Виконання всіх інших вимог студентського страйку відклали у “довгий ящик”. 
Справу націоналізації майна КПРС – КПУ та комсомолу – доручили Державному Арбітражу та Мінюсту, щоб “вивчити це питання...” 
...Радість і сльози, поцілунки й обійми. Важко підібрати слова, щоб передати ту атмосферу, яка панувала після закінчення студентами голодування до пізньої ночі 17 жовтня на площі, названій тепер майданом Незалежності.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.