Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
22
травня
Випуск
№ 1320 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Монастир Воскресіння Господнього на Повстанських могилах [Випуск № 937]

Оселя Гурби колишнього Дубенського повіту знаходилася при великому болоті Мшане на північ від містечка Шумськ. Місцевість ця нагадує Полісся, хоч поруч, південніше,1 розпочинаються відломи Карпат, які далі, на південь, поступово переростають у Кременецькі гори.

Гурби дуже давня оселя. Археологічні дослідження дали багаті знахідки періоду неоліту і раннього середньовіччя, які засвідчують про давнє заселення цієї місцевості. Тут було знайдено залізний обсічний меч і дві бойові сокири, вістря від спису, стріли, остроги та інше. З періоду неоліту виявлено велику робітню крем’яних знарядь праці - крем’яні серпи, сокири, наконечники для стріл і т. д.

В околицях Мшаного болота ряд місцевостей і урочищ мали назву «гута», а на піскових надмах знаходили брилки залізної руди. Раніше ця околиця носила назву Будники і належала до Мізоча. Було тут 500 га смерекового лісу. Єдине місце на Волині де росли смереки на такій площі.

Також місцевість ця завжди славилася своїми лісами, які займали сотні гектарів навколо Гурбів і ці ліси отримали назву Гурбинські. В історію рідної землі ввійшли вони через відомий бій вояків УПА з енкаведистами 23 - 25 квітня 1944 року.

Тут, в Гурбинських лісах п’ять тисяч вояків УПА три дні вели нерівний бій з 35 тис. енкаведистських московських карателів. Москалі кинули в бій танки, літаки, гармати та іншу модерну зброю, яка була відсутня в українських повстанців.

Сотні українських вояків загинули тоді смертю героїв, поранені дострілювалися, щоб не попасти до рук кривавих московських катів. Земля була усіяна трупами і полита кров’ю. Ворог забрав своїх вбитих, загиблі герої-повстанці спочили в Гурбинському лісі. Їх братські могили з дубовими хрестами зривали мінами московсько-більшовицькі карателі, але пам’ять про повстанські могили жила в навколишніх селах.

З постанням незалежної України на братській могилі поставлено хрест, освячено місце вічного спочинку героїв битви у Гурбинських лісах.

Світлої пам’яті тодішній голова Рівненської обласної державної адміністрації Василь Червоній висунув думку заснувати біля братської могили повстанців чоловічий монастир, створити національний пантеон бойової слави, як в с. Пляшевій за загиблими героями-козаками, «Повстанські могили».

Завдяки Василю Червонію, його однодумцям, світлої пам’яті митрополита Рівненського і Острозького Даниїла, в 2005 році розпочалося будівництво житлово-адміністративного корпусу Свято-Воскресенського монастиря, церкви-каплички, перезахоронення з інших місць Гурбинського лісу до національного пантеону тлінних останків героїв-повстанців, ідентифікувати імена загиблих. Перед могилами повстанців поставлено на високому постаменті-колоні скульптуру Покрови Пресвятої Богородиці, а над могилами покладено мармурові плити з іменами загиблих.

Першу службу Божу в монастирі на повстанських могилах було відправлено на Різдво Христове 2005 року. Першим настоятелем Свято-Воскресенської обителі було призначено о. Антонія (в миру Олександр Олександрович Король з містечка Вишнівці) і за монашим чином служби Божі і молитви були в монастирському храмі двічі на день - рано і ввечері. Світлої пам’яті отець Антоній з молодечою енергією взявся за розбудову святої обителі, до монастиря і повстанських могил почали стікатися чисельні прочани з історичної Волині, Галичини, цілої України: ветерани УПА, свідомі українці, дорослі і діти. 4 липня 2006 року при невияснених обставинах трагічно загинув настоятель святої обителі о. Нифонт, могила якого знаходиться поруч церкви-каплички, пам’ятника воякам УПА. Тривалий час Свято-Воскресенський монастир був без настоятеля і ченців, послушників і лише на третій день Великодня в квітні 2007 року митрополит Рівненський і Острозький владика Євсевій в монастирській капличці рукоположив в сан ієромонаха Нифонта (в миру Володимир Михайлович Карпинський з с.Межиричі), а 17 квітня того ж 2007 року було видано указ про його призначення керувати святою обителлю.

29 березня 2006 року Свято-Воскресенський монастир в Гурбинському лісі було зареєстровано і він набув юридичний статус не лише в нашій Церкві, а й в органах державної влади.

Отець Нифонт продовжує працю в Божому винограднику свого попередника, править служби Божі, приймає чисельних прочан, проводить екскурсії, розбудовує монастирське господарство. Опріч служб Божих і молитов, весь вільний час заповнює разом з послушниками фізичною працею і не лише на невеликому монастирському городі, а й в майстерні, заготовляють дрова на опалення, збирають гриби, ягоди і інше.

З Волі Божої на місці братських могил повстанців-героїв в роки незалежної України постав Свято-Воскресенський чоловічий монастир, збудовано церкву-капличку, монастирський корпус, національний пантеон бойової слави вояків УПА «Повстанські могили».

Стежками повстанців-героїв

Ранковий електропотяг серпневого недільного сонячного ранку привіз мене до Рівного, а від залізничного вокзалу автобусом Рівне - Зелений дуб вирушаю до Свято-Воскресенського монастиря в Гурбах. Вже проїхали Рівне, Здолбунів. А ось і Здовбиця, відоме повстанське село. Воно було переходовою базою з групи Південь до групи Північ УПА. Тут неодноразово відбувалися бої воїнів УПА з німцями, мадярами, московськими більшовиками.

- Крім щоденного вишколу, ми охороняли комунікаційні шляхи, - згадував в своїх спогадах повстанець Степан Сорока на псевдо «Сірак».

Кожного тижня одна чота виїздила під Здолбунів до села Здовбиця, де проходила залізнична лінія та головна дорога. Наші стійкові слідкували за рухами німецьких частин. Теж там проходила лінія нашого зв’язку Галичина - Волинь, до штабу УПА «Північ».

За Здовбицею в 1943 році розпочиналася своєрідна Повстанська республіка з столицею Дермань.

Всю дорогу від Рівного до Гурбів заповнив я споминами з історичних джерел про героїчні бої вояків УПА на цьому терені з усіма окупантами землі нашої: німцями, мадярами, поляками, москалями.

А ось і зупинка Гурби. Піщана доріжка веде мене до святині. Праворуч Гурбинський ліс, ліворуч - колишні поля, нині зарослі травою. Іду і продовжую збирати думки про героїв-повстанців, які віддали тут своє молоде життя за Україну, за її долю.

- Коли б вони нині встали з своїх чисельних, на жаль, ще безіменних могил, - думаю собі, - подивилися б на сучасну Україну, одноголосно сказали б: «Це не та Україна, за яку ми боролись. Вона не може мати нічого спільного з Кравчуками, Медведчуками, Морозами, Кучмами, Януковичами, Литвинами, Тимошенко. Всі вони п’явки на живому тілі нації».

Зупиняюся перед монастирем, який раптово появився серед лісу на гірці. Перед ним національний пантеон «Повстанські могили». Над могилами скульптура Покрови Пресвятої Богородиці на високій колоні-п’єдесталі, а далі півколом братські могили перепохованих вояків УПА, на щоглі синьо-жовтий прапор. За ними видно житлово-адміністративний корпус, пам’ятник воякам-повстанцям, церкву-капличку, могилу першого настоятеля о. Антонія.

Знайомлюся з настоятелем о. Нифонтом, який разом з послушниками будують дровітню. Ідемо в канцелярію монастиря, де я знайомлюся з окремими документами про діяльність святині, оглядаю бібліотеку. Отець Нифонт розповідає мені про свою працю в Божому винограднику в обителі.

- До нашої монастирської домової Трьохсвятительської церкви (св. Василя Великого, Григорія Богослова, Івана Золотоустого) приходить багато вірних з навколишніх сіл, а найбільше з с. Зелений дуб. Особливо велелюдно по неділях і святах. У Свято-Воскресенському монастиря відбуваються чисельні прощі, але особливо багато вірних є на третій день Великодня. В цьому році тут побувало більше 2 тисяч прочан і не лише з Волині.

Приїжджають до нас студенти, учні шкіл, вихованці молодіжних таборів.

Зацікавлення святинею росте...

З о. Нифонтом йдемо до пам’ятника загиблим в Гурбинській битві воякам УПА. Довго стоїмо біля братської могили, перебираючи думки. Так, повстанці боролися і віддали своє життя на вівтар незалежної України, - думаю біля святих могил, - моляться вони перед престолом Всевишнього за свій народ, його волю і долю.

Оглядаємо могилу о. Антонія першого настоятеля, новітнього мученика нашої Церкви, капличку.

На прощання о. Нифонт сказав: «Розкажіть всім своїм читачам правду про Гурбинську битву, Свято-Воскресенський монастир і нехай ідуть вони до Святині з молитвою на устах, пожертвами для розбудови і розквіту святої обителі, національного пантеону «Повстанські могили»».

Нижче подаємо адресу святині: ієромонах о. Нифонт, Свято-Воскресенський монастир, с. Зелений дуб, Здолбунівський район, Рівненська область. 35700. Тел. 8-0678830759

Володимир Рожко, історик-архівіст, м. Луцьк

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.