Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
22
вересня
Випуск
№ 1338 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Така передбачувана мажоритарка, або як зробити правильний вибір [Випуск № 1091]

Уважне вивчення нудних даних Центрвиборчкому про кандидатів по мажоритарних округах дає змогу отримати доволі пізнавальну картину і дозволяє заодно оцінити реальний рівень цивілізованості України.  За десять років, які минули з часу останніх виборів за змішаною системою, Україна вперед не просунулася. Ба більше, якщо цинізм не вважати чеснотою, то навіть регресувала. При вивченні матеріалів ЦВК складається враження, що країна, в якій наразі відбуваються вибори, або тільки готується здобути незалежність, або здобула її два-три тижні тому.
Досвід парламентських демократій свідчить, що найякісніші парламентарії виходять переважно з юристів, економістів, управлінців, керівників великих профспілок. Одне слово, всіх тих, кого серед кандидатів в український парламент непристойно мало. Ну не можна на 22-му році існування (хай і пострадянської) держави все ще відштовхуватися від давньої ленінської тези про те, що країною може (і повинна могти) керувати кожна куховарка. Втім, судіть самі: у парламент налаштувалися охоронці, єгері, даішники, судові виконавці, водолази, персональні водії, фельдшери, секретарки, маклери. А не насторожує те, що в Раду дуже хоче безпартійна дівчина-бармен 1988 року народження?
Особливо уважними рекомендується бути жителям тих міст, чиї мери теж вирішили поборотися за депутатський мандат: з якого це дива їм заманулося кидати своїх городян, за любов та визнання яких вони ще недавно були готові зняти останню сорочку? А як із виконанням виборчих зобов’язань?
Підтвердженням загальної всеукраїнської тенденції є виборчий округ № 152 по м. Рівне, де голова міста мріє обміняти крісло мера на депутатський мандат, і, в якому в противагу єдиному кандидату з управлінською освітою і досвідом законотворчої діяльності балотуються в народні депутати троє безробітних, троє підприємців, два пенсіонери.. Невже вони всі не розуміють, що потрапити у парламент у них шанси нульові? Розуміють, звичайно, але виконують, чи то роль технічних кандидатів, чи то в силу обставин змушені йти  на вибори на догоду теперішній владі. Вони за винагороду, або за велінням своєї партії, віддали свої паспортні дані для оформлення кандидатства у ЦВК. Найчастіше саме цим пояснюються і екзотичні для парламентаріїв професії, і «парашутисти» — кандидати, котрі не мають жодного стосунку до округу, в якому зареєстровані. Для чого потрібні технічні кандидати? Для підвищення шансів при формуванні дільничних комісій на користь того або іншого кандидата, а найчастіше — тієї або іншої партії. 21 вересня окружні комісії проведуть жеребкування, під час якого визначать, чиї представники формуватимуть ту чи іншу дільничну виборчу комісію. І чим більше буде зареєстровано «своїх» кандидатів у депутати, тим більше своїх членів комісій та спостерігачів отримає реальний кандидат у депутати.
Зрозуміло, і десять років тому технологію технічних кандидатів в Україні використовували. Зрозуміло, і 2002-го до парламенту не ставилися як до храму законодавства. Але міченими картами на його східцях грало значно менше людей. Складається враження, що частиною народонаселення, яке захотіло депутатського мандата, оволодів масовий психоз. Бо якісний склад кандидатського корпусу свідчить про що завгодно, тільки не про планові вибори парламенту в цивілізованій державі...
Аналіз кандидатів свідчить, що майже половина їх... безпартійні. А саме 1453 особи! Не треба їх плутати із самовисуванцями, бо в багатьох самовисуванців у кишені лежить партійний квиток. 1453 особи не знайшли собі політичного товариства до смаку? Не захотіли брати участь у боротьбі за виживання в жорсткому середовищі місцевих партійних вождів? У кожного своя відповідь. Однак пам’ятатимемо, що 1656 партійних кандидатів у депутати по округах насправді представляють не тільки прохідні п’ять-шість партій, а десятки технічних обслуговуючих партій-сателітів. А це означає, що нинішні партії-лідери дуже умовно можуть претендувати на репрезентативність громадських настроїв.
Не можна не звернути увагу на закріплену традицію родинно-обслуговуючої кандидатської маси: секретарки, охоронці, водії, як і раніше, гніздяться в списках, переважно Партії регіонів. Але кріплять закладену традицію й родичі — сестри, брати, батьки та діти. Звання депутата дедалі більше стає спадковим. Однак чомусь чим більше в ньому спадковості, тим менше в ньому дворянства.
Зауважимо також, що майже у всіх округах, у в/о № 152 зокрема, «рятівниками нації» виступають так звані «грошові мішки» - місцеві і не місцеві бізнесмени з потужними фінансовими можливостями. Саме вони є найбільшою загрозою нинішніх виборів, бо на їх благодійні фонди, подарунки,продпакети, концерти тощо найбільше ведуться виборці. Серед 3 тис. кандидатів 1082 різнокаліберних бізнесмени з’явилися неспроста. За своїм статусом і призначенням депутат, обраний від округу, нічим не відрізняється від депутата, обраного за партійним списком. Однак якщо до списку частина громадян ще висуває політичні вимоги, то ідеальний мажоритарник для дуже багатьох виборців — це Рокфеллер у кріслі начальника жеку.
За результатами різноманітних опитувань, для жителів  більшості регіонів найгострішими місцевими проблемами є  прибирання території та вивезення сміття»,  «погані дороги» , «поганий стан будинків, під’їздів, прибудинкових територій», «поганий стан або відсутість дитячих садків і дитячих майданчиків» , «проблеми водопостачання і якості води». Виборці вимагають від грошовитих кандидатів-мажоритарників вкладень, і тому кожен третій кандидат із 3109, а саме той, котрий представляє бізнес, в більшості округів  обіцяє виборцям «золоті гори».
У Рівному деякі кандидати навипередки один перед одним вмить стають великими фахівцями комунальної сфери, обіцяючи виборцям навести лад у водопостачанні, каналізаційній системі, а дехто власноруч збирається поремонтувати діряві дахи. Найспритніші грають на найболючішіх проблемах і обіцяють забезпечити рівнянам тисячі нових робочих місць, розповідаючи їм байки про відновлення льонарства , яке на сьогодні апріорі є збитковим чи відродити потужності радіозаводу, який відновленню насправді не підлягає.
На виправдання своїх нереальних обіцянок кожен депутат розповість про тяжке історичне минуле, відсутність традицій і повільне підтягування суспільства до цивілізаційних стандартів: «Ось дайте мені ще років десять, і ви просто не впізнаєте країну…» І депутата цілком можна зрозуміти. Для цього в сесійний день досить пройтися повз Верховну Раду, щоб помилуватися на виставку останніх досягнень німецького і японського автопрому. Або зазирнути до готелю «Київ», де квартирують народні обранці. Там напроти входу стоять два прилавки з ювелірним добром. Де серед каблучок та сережок затесалися й депутатські значки. Один — для місцевих рад, другий — для парламенту. Коштує це щастя 6400 гривень. «Два різновиди золота плюс емаль, — розповість вам мила продавчиня, — нові депутати беруть дуже добре…»
Ось так і живемо. З ліченими юристами, управлінцями та економістами і з півтора тисячами безпартійних кандидатів. Наче й не було 21 року держбудівництва. Не формувалися (хай і не в найкращому вигляді) державні інституції. Не працювало кілька скликань парламенту. Зрозуміло, що всі ці десять років влада все робила для того, аби народ на згадку про парламент пробивала колективна судома. А слово «депутат» асоціювалося з чим завгодно, тільки не з найнятим на п’ять років громадянином, головне завдання якого — створювати закони, покликані постійно поліпшувати життя населення країни.
Отож конкурс 13,8 особи на одне депутатське крісло цілком зрозумілий. Тільки чомусь раніше в цьому конкурсі часто перемагали ті, кому така цяцька на лацкан була ні до чого.
Зрозуміло, що на цих виборах вирішити всі проблеми вже не вдасться. Але до виборів залишається ще більше місяця. А сорока днів цілком достатньо, щоб бодай збільшити в рази відвідуваність сайту Центральної виборчої комісії України та добряче подумати, чи вірити у солоденькі обіцянки тих, для кого мандат депутата -  можливість збільшити свої власні статки, чи обрати справжнього українського патріота з управлінською освітою і досвідом законотворчої діяльності…
Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.