Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
18
червня
Випуск
№ 1324 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Волинь пам’ятає Ростислава Волошина [Випуск № 1090]

Закінчення. Початок у № 34

Практично з 1934 року для Ростислава розпочинається смуга поневірянь по польських тюрмах та у концтаборі Береза-Картузька. Тобто пік його активності як громадського і політичного діяча припадає на першу половину 30 рр. ХХ ст. Друге затримання відбулося у Львові 14 червня 1934 року через підозру владних структур у причетності Ростислава до Крайової екзекутиви ОУН. Через два дні він зі Львова був перевезений у Краківську в’язницю, з якої вийшов на волю щойно 21 листопада 1934 року.
Третій арешт відбувся 22 січня 1935 року знову ж таки руками  львівської поліції на вимогу колег з м. Луцьк. Вже 20 лютого 1935р. розпорядженням воєводського управління у Луцьку Р. Волошин поміщений у місце ізоляції Береза- Картузька.
З табору Береза-Картузька Ростислав вийшов на волю 29 травня через хворобу, перед тим лікувався у місцевій лікарні. Та через тиждень, 4 червня 1935 року, новий арешт. Ростика відправлено у Львівську в’язницю і посаджено одинцем до камери. Звільнено тільки 6 серпня 1935р.  Незважаючи на репресивні заходи поліції, Р. Волошин продовжував діяти. У грудні 1935 року поліція фіксувала його появу у Золочеві, де він нав’язував контакти повітовим керівництвом ОУН.
Арешти, проведені польською поліцією протягом 1937-38 рр. на Волині, підготували ґрунт для проведення великого судового процесу над учасниками ОУН. Цей процес відбувся 22-26 травня 1939 р. у Рівненському окружному суді і ввійшов у історію як процес проти крайового провідника ОУН на ПЗУЗ Миколи Коса та ще 21 члена ОУН. На сам процес були допущені лише адвокати та визначені судом члени родин. Ростислав Волошин під час слідства у 1940 році стверджував, що тоді у Рівненському окружному суді розглядалася групова справа на 22 особи. Польське правосуддя у повній мірі продемонструвало свою силу і безкомпромісність: Ярослав Старух був засуджений до 13 років ув’язнення; Михайло Коржан, Василь Ривак, Яків Бусел, Степан Пшеничний, Ігор Шубський – до 12 років; Володимир Робітницький, Микола Скоп’юк, Микола Кос – до 10 років ув’язнення; Микола Мостович – до 9 років, Олександр Бусел – до 8 років, Дмитро Єпік – до 7 років, Анатолій Кабайда – до 6 років ув’язнення, Онисія Селепина та Тарас Степура отримала 3 роки ув’язнення, а ще троє осіб (Олександр Клочок, Федот Смалійчук, Петро Тишковець) – до 2 років. До 3 років ув’язнення був засуджений і Леонід Мостович, але по амністії термін його ув’язнення був зменшений до 1,5 року.
Прихід «перших совєтів» у вересні 1939 року вилився новими репресіями проти мешканців Західної України. Під приціл НКВС потрапив й нещодавній в’язень Берези-Картузької Ростислав Волошин. Начальник Рівненського УНКВС капітан Крутов завізував постанову на арешт Ростислава 20 жовтня 1939 року. У постанові зазначено, що Волошин – член «селянської української націоналістичної організації», яка поставила конкретну ціль – шляхом збройного повстання знищити радянську владу і створити незалежну Українську державу. Як видно з матеріалів його кримінальної справи, Ростислав Волошин, напевно, не сподівався такого швидкого арешту і намагався спростувати всі звинувачення у приналежності до керівного складу ОУН. Хоча у ході допитів дав вичерпні свідчення про арешти та утримання під вартою протягом 1934 та 1939 років. Зокрема, він підкреслив, що постійно переслідувався польською поліцією і має три роки «в’язничного стажу». Як бачимо, радянська влада вирішила йому цей стаж продовжити. Та 2 червня 1940 року з’являється постанова про припинення ведення слідства через неможливість довести склад злочину. Цей документ особисто завірили слідчий сержант держбезпеки Бінд та керівник слідчої частини УНКВС лейтенант держбезпеки Лосєв. Р. Волошин вийшов на волю з рівненської в’язниці 5 липня 1940 року. Та за ним постійно велося стеження з метою виявлення його організаційних зв’язків з іншими членами ОУН. Від подальших репресій Ростислава врятувало продовження Другої світової війни.
На початок нападу Німеччини на Радянський Союз багато членів ОУН вже були організовані у Похідні групи на теренах окупованої Польщі, які мали на меті опанувати на території України адміністрацію, міліцію, відновити роботу підприємств та налагодити нормальне державне життя. Учасниця однієї з похідних груп волинянка Юлія Луцька розповідала про свій шлях на Волинь наступне: «У кінці червня 1941 р. ми вирушили з Холма через кордон і через кілька днів прибули у Рівне… Тут встановили зв’язок з Володимиром Робітницьким, Ростиславом Волошиним та Олександром Буслом». Тоді ж було сформоване керівне ядро ОУН на Волині, підсилене учасниками похідних груп.
Та недовго тривала легальна праця членів організації. Вони ще встигли провести у Рівному 31 серпня урочистий похорон членів ОУН, які загинули у боротьбі з більшовиками. Вже наступного місяця німці розпочинають ліквідовувати всі ознаки українського державного життя та арештовують найбільш відомих членів ОУН. На Волині схоплено Р. Волошина, С. Іллюка,М. Мостовича, А. Марченка та багатьох інших членів організації.
Ростислав вирвався з німецьких катівень влітку 1942 року і одразу включився до активної підпільної роботи. Став дорадником і заступником провідника ОУН на ПЗУЗ Дмитра Клячківського-«Клима Савура». Брав участь у проведенні Третього Надзвичайного Великого збору ОУН у селі Золота Слобода Козівського району Тернопільської області, підготовці та проведенні Першої конференції поневолених народів Європи і Азії у селі Ляшівка Острозького району.
11-15 липня 1944 року біля села Недільна Самбірського району Дрогобицької області відбувся установчий збір Української Головної Визвольної Ради. Зберігся російськомовний примірник протокольного запису Першого великого збору УГВР, де зазначено, що засідання розпочалося о восьмій годині тридцять хвилин 11 липня 1944 року. Перед учасниками Збору було проголошено три основні доповіді: про політичну ситуацію доповідав М. Прокоп-«Володимир Орлович»; про завдання УПА на момент переходу фронту – Р. Шухевич-«Петро Лозовський»; зовнішня політика висвітлювалась у доповіді М. Лебедя-«Варяга». Потім відбулася ціла низка дискусій, у яких активну участь брав Ростислав Волошин (на установчому зборі використовував псевдонім «Іван Чепіга»).
На п’ятий день збору, 15 липня 1944 року о 8 год 45 хв., було остаточно вирішено, що присутні делегати створюють Українську Головну Визвольну Раду як верховний орган Українського народу у його боротьбі за самостійну державу та закликають всю українську спільноту виконувати директиви УГВР. У заключному слові Ростислав Волошин сказав: «Важко оцінити словами те, що відбулося сьогодні… У твердій дійсності, волею представників, які мають досвід суспільної роботи, ці представники зібрались для того, щоби прийти до спільного рішення. Нелегкою була робота Великого збору, але у всіх була добра воля – служити зі всіх сил хорошій справі.
Переживемо не одну перевірку і впевнені, що сьогодні наші люди вірять у свою правду і готові за неї померти. Багато загинуло за правду. Вшануємо їхню пам’ять вставанням… Дякую». У кінці всі присутні заспівали національний гімн «Ще не вмерла Україна». Зазначимо, що на підсумковому засіданні всі присутні одноголосно обрали Р. Волошина Генеральним секретарем внутрішніх справ.
Вже згаданий нами на початку нарису офіційний некролог про загибель Р. Волошина та свідчення окремих керівників ОУН, які його добре знали не містять жодних деталей трагічної загибелі Генерального секретаря  внутрішніх справ УГВР 22 серпня 1944 року у селі Гаї Нижні на території тогочасної Дрогобицької області. Щойно 1994-го року ветеран українських визвольних змагань Пантелеймон Василевський зробив спробу реконструювати ті трагічні події. Він зустрівся з пані Ганною Николяк, яка родом з с. Гаї Нижні і почув таку розповідь: «Одного серпневого ранку 1944 року до їхньої оселі в с. Гаї Нижні зайшло двоє: чоловік років понад 30 у напіввійськовій формі без зброї (крім пістолетів) і з ним – довгокоса молода дівчина з сумкою, повною медичного знадіб’я. Вони дуже поспішали  і розпитували дорогу до с. Кавсько. Господарі пригостили їх молоком, а чоловік запитав, чи це хата рідних Николяка Василя.
Зачувши «так», він устиг сказати коротку фразу: «Ваш Василь загинув у Карпатах. Я його друг Волошин-«Павленко». У цей момент поблизу з’явилися солдати НКВД, і гості почали тікати до найближчої яруги. Зчинився короткий бій: втікачі стріляли з пістолетів, а чекісти сипали по них з автоматів. Наслідком короткого бою була загибель загадкового Волошина і його бойової подруги без імені…»
Така версія загибелі Ростислава Волошина-«Павленка» викликає певні запитання: він повинен був мати охоронну чоту вояків УПА, й звідки знав Василя Николяка, чому так просто назвав своє справжнє прізвище та ім’я практично незнайомим людям. Відомо, що у той час у навколишніх селах перебували члени Дрогобицького обласного проводу ОУН. Саме проти них енкаведисти провели окрему операцію, під час якої загинув Ростислав. Його тіло не було впізнане. Щойно через півроку очільники місцевого  управління НКВС зробили висновок, що того серпневого дня загинув Ростислав Волошин.

Ігор Марчук

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.