Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
22
жовтня
Випуск
№ 1342 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Куди йдемо і перед ким принижуємось? [Випуск № 1089]

Діюча влада широким фронтом посилює нахабний наступ на українство: закриття шкіл з державною мовою викладання, посилення й без того панівних позицій російської мови в інформаційному просторі України, нав’язування українцям через контрольовані проросійськими олігархами ЗМІ чужої ідеології, пропаганду моральних цінностей, ворожих ментальності нашого народу. Нещодавно на багатьох автотрасах зявилися десятки рекламних щитів із зображеннями останнього російського царя і принизливими написами про вибачення перед ним.
Не менш дивним було те, що поруч зі щитами, які прославляють Миколу ІІ, а іноді зі зворотного їх боку, висять щити із зображенням Президента Януковича і патріотичним закликом «Любіть Україну!». Російський цар та Президент України розташовані поруч. Як розуміти таке неприродне сусідство? І хіба можна придумати підлішу дискредитацію інституту президентства?!
Виникає низка запитань: під чиєю юрисдикцією перебувають автомобільні шляхи і прилеглі до них ділянки, на котрих встановлюються рекламні щити? Хто і за що в Україні,  має просити прощення в Миколи ІІ, до речі, невідомо за які заслуги і перед ким нещодавно канонізованого московською Церквою?
Здавалося б, то справа Церкви, кого канонізовувати, а кого проклинати, але чому ніхто з її ієрархів не поцікавився думкою простих вірян? Адже відомо, що останній російський цар був дуже пересічною, недалекою людиною і слабким правителем. Непослідовним у проведенні реформ. Він увергнув країну у дві війни, які Росія ганебно програла. Його недолуга внутрішня політика призвела до трьох революцій і краху монархії. Цар ніколи не виявляв до України ніяких сентиментів, а самі українці не мали в московській імперії жодних національних прав і, залежно від кон’юнктури, трактувалися імперським режимом як «інородці» або як частина «єдінава рускава народа».
Серед очільників совєцької Росії, які санкціонували вбивство царської родини, і серед тих виродків, хто по-звірячому замордував самого Миколу Романова, його дружину, чотирьох молодих доньок і підлітка-сина, не було жодного українця.
Наші предки ніколи не були монархістами. Влада Київських князів обмежувалася народними зборами, гетьмани й отамани обиралися на козацьких радах. Оцінку російським царям дав у своїх творах, особливо в геніальній поемі «Сон», Тарас Шевченко. Вона об’єктивна і назавжди залишиться класичною.
Рекламна продукція, що вихваляє катів українського народу, принижує нас як націю і псує міжнародний імідж України. Адже трасою в напрямі Полтави, Харкова, Донецька й Одеси щодня їздять десятки тисяч людей, серед них чимало іноземців. Для них бачити таку рекламу-це щось гірше ніж дикунство, бо жоден європейський постколоніальний народ не вшановує своїх колишніх поневолювачів. На дорогах Угорщини, Чехії, Словаччини Ви не побачите реклами, яка б прославляла будь-кого з австрійських імператорів, хоча жоден з них не гнобив підлеглих народів так, як це робили їхні російські колеги.
Сьогодні, в умовах ідеологічного сум’яття, нехтування українською національною ідеєю наші недруги піднімають на щит катів України: Леніна, Сталіна, Миколу ІІ, ще хтось тужить за Петром І, Катериною ІІ чи Іваном Лютим. Очевидно, знайдуться прихильники й Чінгісхана, адже відомо, що саме від ординців Московія запозичила деспотичну форму державного правління. Невже ми стали такі пасивні й байдужі до всього, що будемо мовчати навіть тоді, якщо прихильники Гітлера привселюдно проситимуть вибачення у «свого фюрера»? І чи є межа цьому абсурду?
Якщо хтось в Україні відчуває вину перед Миколою ІІ чи іншим катом нашого народу, він має право просити в нього вибачення. Але нехай робить це у приватний спосіб, вивішуючи плакати в себе вдома, а не в публічних місцях.
Керівництво РФ, проголосивши свою країну правонаступницею Росії сталінської і царської, взяло курс на реабілітацію всіх її діячів, незалежно від їхніх політичних кольорів. Саме тому рекламні плакати із прославленням московських царів природно сприймаються на території їхньої країни.
Ми ж сприймаємо їх як зухвалий виклик Україні з боку московських шовіністів, як неприкриту спробу перевірити наші народ і владу на патріотизм, на людську гідність, на вміння захищати національні інтереси.
Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.