Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ТАЄМНІ ОПЕРАЦІЇ ПРОТИ "СУСІДА-БРАТА" ПРОВАДЯТЬ ВЕЛЬМИ РЕТЕЛЬНО [Випуск № 1087]

Микола Поровський два скликання у Верховній Раді України працював у Комітеті національної безпеки та оборони. Він доклав чимало зусиль, щоб мінімізувати підривну роботу ворожих, у першу чергу російських спецслужб на території України, за що був відзначений Почесною грамотою Міністра оборони України, нагороджений відзнакою „Холодна зброя” – шашкою „Козак-С” та Грамотою Головного управління виховної роботи Міністерства оборони України. А  його  викривальна стаття „ Таємні операції проти „сусіда-брата” провадять вельми ретельно” викликала справжній переполох серед російських правителів, а посольство Росії в Україні було змушене офіційно виправдовуватись і заперечувати очевидне. Подаємо фрагмент цієї публікації, яка, до-речі, є актуальною і на сьогодні. Керівництво Росії, починаючи з 1992 року, розпочало здійснення низки політичних, економічних та суто військових заходів, спрямованих на недопущення "відходу" найбільш важливих держав СНД. Головну увагу Російська Федерація приділяє Україні, котру розглядає як своєрідний "міст" до Західної Європи, а також як невичерпну демографічну та ресурсну базу.

Разом з тим в умовах власної економічної та політичної кризи, а рівно й через бажання постати перед Заходом "істинно демократичною державою" (що передбачало отримання значної економічної допомоги), головні зусилля тиску на братню Україну було переорієнтовано з відкритого протистояння й зосереджено в галузі таємних операцій, які провадили і провадять під егідою воєнної розвідки ГРУ ГШ та ФСБ Росії. Силами цих спецслужб проти України (а також інших країн СНД) було розв'язано великомасштабну розвідувальну кампанію, здійснювану агентурними, радіоелектронними та космічними засобами.
Головним методом агентурної роботи ГРУ та ФСБ стало вживлення своєї агентури до лав офіцерів, які поверталися до України після розвалу Радянської армії, а також вербування військовослужбовців, які залишилися й залишаються служити на українській території. Таку роботу провадили і провадять тепер як особливі відділи частин та з'єднань російської армії, так і представники агентурного управління ГРУ. При цьому офіцерам та генералам, які погодилися працювати на користь Росії проти України, було обіцяно високі посади в російській армії, грошові винагороди, квартири в будь-якому регіоні Російської Федерації та інші матеріальні блага й пільги.
Найбільш сприятливі умови для агентурної роботи російських спецслужб склалися на території Кримського півострова. Цей регіон виявився єдиним місцем за межами Росії, де ГРУ отримало можливість працювати відкрито та на легальній основі, спираючись на розвідувальні структури Чорноморського флоту, який був нібито у спільному російсько-ук-раїнському підпорядкуванні. З початком активних сепаратистських процесів у Криму, незважаючи на загальне скорочення флоту, структури військової розвідки було розширено й посилено, зокрема за рахунок розгортання морського розвідувального центру в Новоросійську, до сфери відання якого, окрім Грузії, Туреччини та Румунії, включалась також і Україна. Відповідно до наказу начальника розвідки ЧФ цьому центру було передано дані на агентуру військової розвідки у Криму, Одесі та Миколаєві, що призвело до виникнення парадоксальної ситуації, коли агентурою на території України намагався керувати розвідувальний орган з Росії.
Загалом робота російських спецслужб у Криму була значно полегшена наявністю агентури центрального апарату КДБ, яка з огляду на специфічність регіону (наявність великої кількості партійних та державних дач, санаторіїв, будинків відпочинку і т. ін.) не підпорядковувалась і не була відома місцевим органам держбезпеки, які перейшли в подальшому під юрисдикцію України. Головними завданнями цієї агентури стали збирання інформації та спецпропаганда, тобто нав'язування   потрібних   настроїв   населенню   за   допомогою листівок, написів на парканах та мурах, засобів масової інформації тощо. Зокрема, як тільки наспів розподіл Чорноморського флоту, до штату деяких газет, що їх видають у Криму, було введено співробітників віддлілу спецпропаганди ГРУ, після чого сторінки видань одразу ж заповнилися відверто антиукраїнськими публікаціями. Крім того, однією з опосередкованих ознак діяльності ГРУ в Україні стало відкриття польового відділення Російського державного банку в Севастополі, яке прямо провадило всі операції з Росією, обминаючи банківську систему України. Це дало можливість неконтрольовано здійснювати операції з великими сумами грошей. У даному разі Росія мотивувала відкриття цього відділення потребою оперативного фінансування флоту. Насправді ж такі відділення дали змогу не лише здійснювати фінансову експансію всередині країни, а й нелегально фінансувати розвідувальну діяльність, підтримувати вигідних кандидатів у виборних кампаніях та вигідних політичних діячів і т. ін.
Окрім суто агентурних методів, для спостереження за південними регіонами України використовували і засоби радіоелектронної розвідки, а саме: 130-го центру РЕР (радіоелектронна розвідка), 3-го розвідувального радіозагону та 112-ї бригади розвідувальних кораблів ЧФ. (Під час останнього загострення ситуації у Криму два кораблі зі складу зазначеної бригади були поставлені у південно-східній частині Чорного моря із завданням ведення розвідки щодо Одеського військового округу).
У цілому ж глобальна система радіоелектронної розвідки, створена Росією вздовж її кордонів з Україною, включає щонайменше два з'єднання РЕР, кілька окремих частин та підрозділів, дислокованих у ряді населених пунктів Московського та Північно-Кавказького військових округів, а також спеціальних установ та закладів центрального підпорядкування ГРУ.
Одразу ж після природного розпаду Радянської імперії на початку 1992 року на базі одного з цих закладів (НДІ РЕР у Курську) було проведено нараду представників 6-го управління ГРУ, частин РЕР, спеціальних наукових центрів ГРУ, а також відповідних військово-навчальних закладів, присвячену розроблянню шляхів удосконалення радіоелектронної розвідки російської армії в нових оперативно-стратегічних умовах. Серед першочергових перспективних напрямів розглядалося також питання про організацію РЕР про¬ти колишніх радянських республік. Характерно, що після завершення наради завдання щодо оцінки радіоелектронних об'єктів на територіях країн СНД, а також щодо умов та способів їх розвідки було поставлене провідному відділові інституту, який працює над проблемами воєнно-системних винаходів.
Цей же Курський ГІДІ залучили і до виконання робіт з дешифрування знімків військових (і не лише військових) об'єктів України, зроблених за допомогою супутників космічної розвідки. Вони стали одним з найпотужніших інструментів ГРУ, яке після розпаду СРСР успадкувало все орбітальне угрупування, а також усі наземні комплекси обробки розвідувальної інформації. Протягом 1992—1995 років головними цілями космічної розвідки ГРУ на території України були і залишаються частини та з'єднання ракетної армії, військові містечка сухопутних військ, великі   авіабази та військово-морські бази, а також військові об'єкти у Криму, інтенсивність розвідки щодо яких різко зростала в періоди загострення ситуації в регіоні.
Слід зазначити, що наведені вище факти розвідувальної діяльності ГРУ та ФСБ проти України (які суперечать низці угод, укладених між державами СНД, а також запевненням вищого воєнно-політичного керівництва Російської Федерації у його нібито щирих та дружніх почуттях щодо України) не є одноразовими чи непов'язаними між собою актами, а дедалі більше проявляють себе як частина єдиної зовнішньої політики Росії. Така політика багато в чому стала можлива "завдяки" невпинному зростанню впливу російських спецслужб на вище воєнно-політичне керівництво своєї країни, що підтверджується призначенням директора Служби зовнішньої розвідки РФ Є. Примакова міністром закордонних справ Росії. Серед інших (не менш значних) прикладів можна назвати також введення теперішнього директора СЗР (Служба зовнішньої розвідки) РФ генерал-полковника В. Трубникова до Ради національної безпкеки РФ; призначення заступником Є. Примакова в Міністерстві закордонних справ його колишнього заступника у СЗР — контр-адмірала Ю. Зубакова, а також введення 1-го заступника начальника служби безпеки президента РФ — генерал-майора Г. Рогозіна до складу економічного комітету з питань співробітництва з країнами СНД.
Безперечно, найближчим часом все це призводитиме до різкого посилення тиску на Україну з боку Російської Федерації, що вже знайшло прояви в ході візиту Є. Примакова до Києва. Такі перспективи обов'язково мають бути враховані під час розробляння напрямів зовнішньої політики України, особливо в очікуванні підписання великомасштабного російсько-українського політичного Договору.

Микола Поровський

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.