Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
18
червня
Випуск
№ 1324 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Іспит на зрілість [Випуск № 1086]

Цьогорічна виборча кампанія, яка стартувала 30 липня, а фінішуватиме 28 жовтня, знаменує собою повернення до змішаної системи виборів, коли половина народних депутатів обирається за пропорційною системою, тобто партійними списками в багатомандатному виборчому окрузі, а друга половина – за мажоритарною системою в одномандатних виборчих округах. Складність нового Закону про вибори для нас з вами полягає у тому, що ми вже добряче призабули, як це голосувати за окремих кандидатів(останній раз це було у 2002 році). Але парадокс в тому, що саме це повернення до обрання особистостей і спроможне порятувати Україну. Лише серед кандидатів- мажоритарників ми зможемо обрати тих народних депутатів, які будуть здатні якісно змінити український парламент. Маємо на сьогодні доконаний факт: у підходах до формування списків ні в провладних, ні в опозиційних партій нічого суттєво не змінилося. У їх прохідній частині, як і раніше, бачимо все ті ж знайомі обличчя самозакоханих політиків, завчені фрази яких повторюються в різноманітних політичних телешоу та менш публічних, зате казково багатих бізнесменів, яких у нас прийнято називати олігархами. Є серед партійної еліти і не дуже відомі широкому загалу діячі, що відзначилися на фронті особистої відданості своїм партійним босам( охоронці, шофери, секретарі). Не цураються лідери партій і давньої практики просування до Верховної Ради своїх близьких і не дуже близьких родичів. Брати, сестри, сини, доньки, куми, зяті, свати знову будуть створювати у майбутньому парламенті сімейні угрупування, чим вкотре дивуватимуть демократичну Європу.
І лише «білими воронами» виглядають у списках партій-кланів поодинокі представники націонал-демократичного табору та української інтелігенції. Себто, патріотизм, порядність, чесність, професійність буде представлена у Верховній Раді мізерною кількістю депутатів-державників. Якщо додати до цього ще один делікатний факт – переважна більшість списочного складу партій –фаворитів не є українцями і за національністю, і за переконаннями, то матимемо жахливу картину трішки відретушованого, а насправді все того ж парламенту-заповідника багатіїв і злодіїв неукраїнського походження, для яких Україна лише засіб накопичення капіталу.
Виникає цілком логічне запитання: То що, взагалі не йти на ці кляті вибори і не віддавати свій голос жодній партії? Але тоді нашою відсутністю обов’язково скористаються на виборчій дільниці на користь провладної партії і парламент буде ще страшніший, ніж я описав вище.
Позиція українського патріота проста і зрозуміла: обов’язково йти на вибори 28 жовтня і ні в якому разі не голосувати за партію влади та їхніх сателітів, а поставити у бюлетені позначку навпроти  назви тієї опозиційної політичної сили, яка має реальні шанси подолати виборчий бар’єр. У мене є власні уподобання, але нав’язувати їх нікому не буду – обирайте тих, до кого у вас найбільше симпатій, тих, хто, на вашу думку, здатен протистояти нинішній антиукраїнській владі.  На жаль, знову будемо вибирати менше зло, але іншого виходу наразі немає.
Але, повторюся, не впадаймо у відчай, бо наш порятунок знаходиться в одномандатних округах, де зі значно більшою вірогідністю можна обрати гідного депутата. Адже багатьох з них ми з вами знаємо не один рік, та їх політична діяльність і конкретні справи можуть нам багато про що сказати. Треба також уважно прочитати автобіографію кандидата (звідки він родом)   і проаналізувати його програму, інформацію про нього у пресі, оцінити його реальну перспективу та ступінь гарантій виконання пропонованих зобов’язань. Бажано ще послухати виступи кандидата по телебаченню, радіо, а ще краще – прийти на зустріч з ним і подивитися йому в очі. Лише після цього можна робити висновки і впевнено йти на виборчу дільницю.
Візьмемо, для прикладу, одномандатний виборчий округ № 152, який включає в себе майже всю територію м. Рівне, окрім північного і льонокомбінатівського районів. На сьогодні ЦВК зареєструвало тут 14 кандидатів, четверо з яких можна вважати реальними претендентами на депутатство. Це самовисуванці – Володимир Хомко,  Олег Червонюк, Віктор Матчук та опозиційний Микола Поровський. Решта – або будуть виконувати роль агітатора за партійні списки, як, приміром, регіонал Олексій Губанов, або йдуть на вибори технічними кандидатами, чи то прагнуть задовольнити власні амбіції.
Нічого не маю проти Володимира Хомка як доброго і фахового господаря Рівного. На його рахунку багато гарних справ і починань. Але, по- перше, ніхто не знає,  з ким він буде у Верховній Раді – у фракції регіонів чи в опозиції, а, по-друге, і найголовніше – його гіпотетичне депутатство автоматично звільняє місце мера для ставленика партії регіонів і ресурси міста опиняться в їхніх руках. Тому, як кажуть, від добра добра не шукають.
Олег Червонюк -  не рівнянин, проживає в Хмельницькому, до нашого міста приїхав не так давно і одразу придбав колишнього гіганта легкої промисловості «Льонокомбінат». Плани у нього грандіозні, навіть певною мірою фантастичні, але на сьогодні працює один цех. Зате виходить власна газета Червонюка і створена добре оплачувана команда агітаторів.
Про Віктора Матчука написано не мало. Він заслуговує і добрих слів, як бізнесмен і підприємець. Але до нього, як до політика, колишнього голови Рівненської обласної держадміністрації і народного депутата , є цілий ряд запитань. Чому, приміром, він так раптово покинув парламент і вийшов з рядів «Нашої України»? Чому за самовисуванням він приховує свою співпрацю з партією «Українська платформа»?
І, нарешті,Микола Поровський – відомий в Україні політик, народний депутат України минулих трьох скликань, який увійшов в історію України як один з тих, хто разом з В’ячеславом Чорноволом внесли жовто-синій прапор незалежності до Верховної Ради 1991 року. У 1988-91 роках він разом зі своїм побратимом світлої пам’яті Василем Червонієм створював на Рівненщині «Просвіту» і Народний Рух, був першим головою обласної організації НРУ, відповідав за підготовку першого з’їзду НРУ,  як народний депутат розробив низку важливих Законів та брав участь у розробці положень Конституції України. Окрім того, Микола Поровський – активний громадський діяч, очолює Українську Народну Раду, а також - письменник і публіцист. Родина  Поровського від діда-прадіда живе на Рівненщині, а Рівне для нього рідне місто. Тут він закінчив школу №18, тут здобув вищу освіту в Українському інституті інженерів водного господарства, тут розпочинав трудову діяльність в „Рівнепромбуді”, тут планує працювати нині і в майбутньому.
У вас, шановні читачі «Волині», є ще досить багато часу, щоб все зважити і зробити правильний вибір. Адже вибори 2012 – це іспит на зрілість не тільки для політиків, а й для нас, українських виборців. І від нас значною мірою залежить, чи вдасться найближчим часом кардинально змінити ситуацію в Україні. Хай щастить!
Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.