Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
19
листопада
Випуск
№ 1346 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Хто там, в останньому купе „на Північ” [Випуск № 1086]

Однією з характерних рис сьогоднішньої виборчої кампанії є те, що комуністи знову піднімають голови і, відмежовуючись від партії регіонів, з якою вони перебувають в одній парламентській більшості, обіцяють виборцям підвищення соціальних стандартів. В реальності „палкі захисники прав трудового люду” вже давно побудували комунізм для себе: живуть у шикарних котеджах, їздять на дорогих імпортних авто, мають у своїй власності чимало підприємств і нерухомого майна. Тому й не дивно, що на сесійних засіданнях  вірні ленінці  голосують на догоду фракції регіоналів за підвищення пенсійного віку, скорочення пільг дітям війни, чорнобильцям і афганцям. Цю дволикість комуністів, їх лицемірство і демагогію, які були їм притаманні в усі часи, викриває у своїй статті Микола Поровський. Він вступає у відкриту дискусію з головою КПУ Петром Симоненком. Подаємо фрагмент цієї публікації: Україна вже проходила такий шлях, на який її знову намагаються виштовхнути комуністи. При утворенні "справедливого і рівноправного Союзу" у 1922 році Україні було гарантовано в договорі практично усі права суверенної держави: власні збройні сили, незалежну зовнішню політику і навіть можливість вирішувати питання війни чи миру з іншими країнами. Що з цього вийшло, П. Симоненку відомо не гірше, ніж мені. Але він вперто хоче штовхнути Україну на нове страхітливе коло комуністичного експерименту. В цій справі у помічники собі Петро Симоненко навіть Тараса Шевченка прикликав і цитувати став. Правда, він чотири перекручення-помилки зробив у цитатах. Очевидно, не часто Кобзаря бере до рук "мій" товариш Петро, а в школі вивчив погано. Тож забув він, що Тарас Шевченко був не комуністичним і не інтернаціональним, а національним поетом України. Лейтмотивом його творчості були слова: За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми різались з ордами? За що скородили списами Московські ребра?., засівали, І рудою поливали... І шаблями скородили, Що ж на ниві уродилось??! "Чигрине, Чигрине"...("Кобзар").
Замість сотень тисяч тих, хто поклав свою голову за волю України, замість мільйонів тих українців, які були замордовані комуністами в тюрмах, таборах та голодоморах, творці політики російського імперіалізму населили Україну сотнями тисяч своїх підручних — відставних катів з "органів", вихідців з апарату і просто тих, хто ніде собі місця не нагрів, а шукав, де ситніше. Уродилося замість велетів українського національного духу і доморощене антиукраїнське комуністичне зілля.
Але звісно, що не всім комуністам та іншим здійснювачам імперської політики подобається перспектива стати українськими козаками. В декому російське месіанство, менталітет "великого русского человека" засіли настільки глибоко, що не спиняться вони ні перед якими злочинами, щоб знищити ненависну їм Україну чи то під ідеєю Слов'янського союзу, чи комуністичного СРСР, або навіть "Бойового союзу слов'янських радикальних націоналістів".
Дочитував я статтю "мого" товариша Симоненка і думав: "Ну за що ж ви, "мої" товариші комуністи, так ненавидете українську державність? Розумію я, що вашому великодержавному серцю ненависні і "мова хахляцкая", і "самостийность петлюровско-бандеровская", і що мусите ви свої істинні наміри якось приховувати, бо сподіваєтесь "свого часу". Не хочете ви виїжджати туди, де говорять милим вашому серцю "язиком", а хочете притягнути "за язик" ту державу сюди, зруйнувавши Україну, що існує всупереч вашому бажанню. Бо вважаєте, що це ваше конституційне право, і чекаєте, що ваш час іще прийде.
Думав я: ну що б таке зробити нашій державі, щоб вас всіх і хто з вами, як казав мій начальник будівельного управління, "переродило"? І з'явилася непогана ідея, можливо, дещо гіпотетична. А чи не варто застосувати у нашій державі до всіх тих, хто бажає відродити СРСР — агітує, збирає і кладе підписи за референдум, Закони того ж СРСР?
От виголосив Петро Симоненко, що він і його партія прагне "відродження Союзу РСР". Значить, за Кримінальним кодексом, що діяв в СРСР, стосовно України це не що інше, як "антидержавна діяльність, посягання на суверенітет" та "антидержавна пропаганда і агітація" ст. 64, або стаття 56 "Измена Родине" —- від 10 до 15. Надрукували в газеті Соцпартії "Товариш;" статтю "Под знаком тартара адского", де в брутальних виразах паплюжиться державна символіка, — автору і редактору дати за це за законом СРСР по "десять лет без права переписки". І все. Нікого тоді не треба буде переконувати, що СРСР тюрма народів, а так звана Радянська влада — антилюдський режим. Просто це відчує кожен на власній шкурі, а не на чужій. І мені не треба буде статті писати, пояснювати людям сутність комуністичного облуддя, бо Симоненко, відчувши на власній шкурі "прелести СССР", сам оцінить загальнолюдські цінності демократії та необхідність зміцнення демократичної самостійної Української держави.
А якщо не застосують до них закони СРСР? Що далі буде, можливо, запитає читач? Світле майбутнє по-симоненківськи мені вбачається крізь призму книги відомого російського "воссоздателя великой Родини", "сина юриста и матери русской" Володимира Жириновського, прихід до влади якого мимоволі, але неминуче наближають і комуністи України. У своїй книзі Володимир Вольфович дуже натуралістично описує тих, кого відправлятиме у вагоні "на Север" після відновлення "великой России":
"...В следующем купе народу, как сельдей в бочке — персоналии без имен с воровскими кличками "Шахрай", "Ч-байс", "Бурбулис"... Тут же пучеглазий Андрейка Козирев - самый иностранный из всех министров... Кто сидит в последием купе — не видно, темно, да и сил уже нет смотреть..." ("Последний вагон на Север").
Так хто ж там, в останньому купе? Якщо правда, що історія повторюється, то... Що там за "чєловєчішка", закутавшись у порвану ковдру, посапує на нарах? Ба! Та це ж колишній комуністичний намісник в Україні Петро Сімоненковъ. Йому недовго довелося ґвалтувати Україну. Правда, порозбійничав уволю. Чи сняться йому ті, кого відправляв він цим же шляхом, чи ті, катовані "демократи-націоналісти", котрих за його наказом "шльопали" по підвалах і "при попьітке к бегству"? Мовчить Петро, плямкає губами. Порожніми олов'яними очима дивиться у стінку вагона. Не надійся, Петре. Спецперсонального з кумачем не буде. І навіть цинкового не буде. А буде так, як уже раз було. Є у Рівному відставник з органів, котрий, як вип'є добряче — похваляється "Я секретаря ЦК Косіора шльопнул, как последнюю суку".
А хто там хропе на верхніх нарах? Це гроза "жирних котів", член виконкому очистки Мойсеєнко-Масенковъ. Цей вірний ленінець діяв за заповітом вождя "грабь награбленное" і порозбійничав чимало. Сниться йому, певно, й зараз, як "жирних котів-підприємців душили-душили, душили-душили... ". Але тягав Ванька — потягли й Ваньку. Отож і він у цьому вагоні.
А то хто огрядний зайняв животом увесь прохід, що не протиснутись? Та це ж рядовий партієць Микола Баченко. Він, коли був головою колгоспу, все гукав, що треба наводити порядок і що тільки комуністи зможуть це зробити. Сподівався, бідолаха, що порядок з іншими будуть робити. Та ж ні! І його в кошик для порядку. На табірній пайці і без "Герба-лайфу" схудне. Буде знати, як накликати вовка з лісу.
А хто-то там хлипає у кутку? Хто в перервах між зітханням гризе черствий сухар? Та це ж "червоний магнат" і аграрник-ілюзіоніст в галузі кредитів Олександр Ткаченко. Він і під червоними прапорами ходив і навіть червоне галіфе пошив, а все одно обідрали як липку. "Мойсеєнки" з комуністичної очистки, відібрали і хату-палац, і дачу, і все, що заховав у знайомих людей. Навіть тут у вагоні пролетарії відібрали торбу з харчами. Буде тепер кому на Колимі кукурудзу сіять в порядку експерименту. Співали ж "и на Марсе будут яблони цвести"... Це іще пощастило, що на Колиму, а не на Марс відправили...
Колихається вагон. Перестукують колеса. Везуть "дияволят" на північ. А на південь, в Україну, з московського заповідника справжніх "дияволів" послали.
Як же ти допустила, матінко-Україно, щоб отакі іроди правили тобою? Невже не зрозуміло було, що за всіма отими їхніми "связями", "интеграциями", "сближениями" виглядає дуга того самого імперського ярма?
Прокукурікав півень – і зник, пропав вагон. Я прокинувся. За вікном сіріло. Із радіо пролунало: "Ще не вмерла Україна, Ні слава, ні воля... ".
Микола Поровський.
Лютий 1996 р.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.