Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Владика Іларіон: Той, хто отримав владу, повинен служити народу, а не собі [Випуск № 1085]

Минає півроку, як керуючим Рівненською Єпархією з титулом „архієпископ Рівненський і Острозький” призначено владику Іларіона. За цей відносно невеликий проміжок часу архієпископ Іларіон зумів зарекомендувати себе як умілий організатор, авторитетний керівник і духовний наставник. До вашої уваги інтерв’ю з архієпископом Рівненським і Острозьким Іларіоном, яке він люб’язно погодився надати нашому часопису. – Ваше Високопреосвященство, коли говорять про духовне відродження України, то всі сходяться на думці, чи не найбільшу роль у цьому процесі має відігравати Українська Церква. А яка Ваша думка з цього приводу?
– Необхідно сказати, що сьогодення, яке поставило перед українською спільнотою низку проблем економічного, політичного, екологічного, культурного характеру, найбільше потерпає саме від кризи у духовній сфері буття українців. А тому питання про духовне відродження України є найактуальнішим, не зважаючи на те, що, на жаль, воно часто-густо у багатьох звучить на устах, проте мало хто справді замислюється над шляхами його вирішення і воістину розуміє всю його глибину і значимість. Духовне відродження містить кілька складових аспектів, однак найважливішим із них є питання про існування в Україні Єдиної Помісної Церкви. Найголовніше тут те, що це питання має глибоке історичне коріння, яке свідчить про те, що в моменти державного відродження українців на порядок денний ставало питання і про відродження церковного життя. Адже наша історія підказує нам, що саме Православна Церква була і є тим єдиним консолідуючим началом, який попри всі незгоди і драматизм зумів зберегти живою неповторну душу українського народу. Необхідною умовою відродження духовності України є консолідація народу в лоні єдиної Помісної Церкви. Для православних українців найбільшою проблемою є об’єднання в одну Церкву. Таке об’єднання в єдину Помісну Церкву вирішить дуже багато проблем, не тільки церковних, а й державних, тому що Церква єдина консолідує українське суспільство. А духовно об’єднане суспільство розділити буде дуже важко. Тому ми і боремося за об’єднання всього українського православ’я в одну Церкву. Тоді ця Церква, як єдина, буде більш ефективно боротися з моральними недоліками.
– Нажаль, не всі церкви в Україні стоять на державницьких позиціях, а деякі взагалі налаштовані вороже до нашої держави. Як змінити цю ситуацію? Як зробити так, щоб православ’я в Україні об’єдналося навколо Київського патріархату, а Церква відстоювала українські ідеї?
– Україна сьогодні багатоконфесійна країна. Наша мета: об’єднати всі православні конфесії в одну Церкву. Розходяться вони (конфесії) тому, що ми хочемо мати свою Українську Церкву, а дехто хоче мати тут російську Церкву, хоча і може погодитися на те, щоб ця російська Церква називалася українською – для обману. Час показує, що й у Московському патріархаті духовенство та єпископи поступово схиляються до необхідності існування в Україні незалежної Церкви. Це відчула Москва. Як і те, що УПЦ Московського патріархату – проти імперської ідеології Росії. Тож у Москві вирішили: треба цю Церкву позбавити самостійності та незалежності в управлінні, бо вони ведуть до відходу від Білокам’яної. Саме тому патріарх Кіріл зараз так часто приїздить в Україну, щоб нагадати: він – глава цієї Церкви, а не митрополит Володимир. Це викликає спротив у єпископату митрополита Володимира, всередині Московського патріархату точиться боротьба. Тому між Київським і Московським патріархатами зараз немає такої відкритої боротьби, яка була раніше. То дуже добра ознака, яку влада також бачить. І коли влада хоче бути владою, вона повинна сприяти цьому процесу. Бо ж добрі взаємини між Православними Церквами і, зрештою, наше об’єднання зміцнюватимуть, насамперед, наше суспільство. А раз суспільство єднається, то й основи держави міцніють.
Помісна автокефальна Церква – це Київський Патріархат, але українське православ’я розділене на Київський і Московський патріархати. Перед нами стоїть завдання об’єднати все православ’я в одну Церкву, в Церкву помісну, автокефальну. А прагнення Москви – теж об’єднати все православ’я, але так, щоб підпорядкувати все його собі. Тобто, щоб в Україні не було помісної Церкви, не було автокефальної Церкви, а була лише московська Церква, російська. Тому патріарх Кіріл і приїздить так часто до України, щоб, по-перше, позбавити Українську Православну Церкву Московського патріархату самостійності і незалежності в управлінні, а з другого боку, – як він говорить, – ліквідувати розкол, а це значить об’єднатися з цією Церквою і підпорядкувати її Москві. Це, на його думку, означає ліквідацію розколу.
Ще раз наголошую: наша дорога правдива – єдина Помісна Українська Православна Церква в незалежній Українській державі. Тут ми нічого не вигадуємо, а лише йдемо тією дорогою, якою йшли Греція, Болгарія, Румунія, Грузія, Сербія. Ми повинні дякувати Богові за те, що ми маємо. А ми маємо дуже багато – ми маємо свободу, ми маємо можливість будувати храми, ми маємо можливість вільно проповідувати Євангеліє. За все це треба дякувати Богові!
– Теперішнє українське суспільство стрімко втрачає моральні якості, які були притаманні українцям споконвіку: віра в Господа нашого, працьовитість, доброзичливість, взаємодопомога. Чи може Церква в сучасних умовах зупинити цей небажаний процес?
– Не тільки в Україні, але й у всьому світі ми спостерігаємо, з одного боку, озвучення християнських цінностей і моральних гасел, а з іншого – повне відторгнення християнського високоморального життя і сповідування таких чеснот. Це все процес секуляризації, коли гріх стає нормою людського існування, а сама мораль і чесноти вважаються дідівськими застарілими пережитками. Які б не були виклики часу перед Церквою, вона завжди буде виступати проти гріха і викриватиме неправдиві вчинки людини. Проти цього в неї є наймогутніша зброя: це Слово Боже, непохитна Віра і спасительна Божественна Благодать, що діє у церковних таїнствах. Тому Церква завжди воюватиме із неправдою і злом, яке діє у світі. Однак чи зможе вповні подолати його, тут сказати важко. Тому, що Господь відкрив, що буде відступлення від християнства, пониження моралі. Христос сказав, що коли Я прийду вдруге, то навряд чи знайду віру на землі. Тому то сказати, що Церква все подолає – не можемо, бо Господь сказав, що буде відступлення, але те, що Церква буде боротися проти цього – сказати можемо.
Сьогодні Україна вкотре стоїть перед вибором європейського шляху розвитку. А це означає і те, що ми будемо намагатися перейняти загальноєвропейські цінності щодо рівня життя, свободи, совісті і т.п. Для Європи має важливе значення рівень морального стану суспільства, тому що зараз йде деградація і віддалення суспільства від загальнолюдських цінностей. Ми йдемо в Європу і це правильний вибір, тому що Європа цивілізовано стоїть вище, ніж інші держави. Там вищі технології, там соціальне забезпечення краще, там багато що краще. Але це не означає, що там все краще і що ми з Європи повинні брати все, що там є. Ні, ми повинні з Європи брати те, що краще, але не брати поганого. А у нас не все погане. Якщо у нас технології нижчі, і через це ми менш конкурентоспроможні, то зате у нас мораль вище, і Церква більш активно впливає духовно на суспільство, ніж у Європі. Наприклад, ми заявляємо, що не будемо приймати одностатеві шлюби, що прийнято деякими державами Євросоюзу як норма, навіть якщо ми увійдемо в Європейський союз. Потрібно у них брати добре, а поганого не брати і своє добре їм давати, а погане не брати, в нас і свого поганого достатньо.
Українська громадськість, я маю на увазі громадські організації, – вони тісно співпрацюють з Церквами. Наприклад, була створена комісія при українському уряді, яка займалася питаннями моралі. Її тепер хочуть скасувати. Ми проти цього, тому що мораль для суспільства відіграє більш важливу роль, ніж навіть економіка, тому що стан економіки залежить від моралі, від духовного стану людей. Тобто, від справедливості, від законослухняності, від любові до ближнього. Це загальнолюдські цінності, які є основою розвитку і самої держави. Бо якщо державна політика ґрунтується на несправедливих законах, на несправедливості, то така держава  служить не народу, а збагаченню окремих людей. А для того, щоб цього не було, потрібна співпраця Церкви і громадських організацій, і інших інституцій країни, в тому числі і співпраця з державою, тому що держава теж потребує моральної підтримки Церкви.
Церква буде до кінця боротися проти пропаганди насилля, розбещеності та неправди, бо Церква ставить на перше місце Бога і Його заповіді. Ми боремось зі СНІДом, і з пияцтвом, і з наркоманією, і з іншими пороками, але треба знати причини цих негативних явищ. У чому вони полягають? А в тому, що нема виховання дітей і молоді. Церква наполягає на тому, щоб у школах викладали християнську етику. Тоді діти будуть знати, що таке добро, і що таке зло. Бо зараз уже добро і зло плутають: часом зло називають добром, а добро - злом. Оце і є боротьба з причиною – виховання дітей. Але оскільки сім’ї зараз слабкі, або їх взагалі нема, то хто виховує дітей? Вулиця, розбещена література, телебачення, Інтернет.
– Чи займаються священики Рівненсько-Острозької єпархії УПЦ КП місіонерською діяльністю і які успіхи на цій ниві?
– Соціальне служіння притаманне Православній Церкві з початку її заснування, бо коли апостоли засновували Церкви, то вони турбувалися про допомогу бідним Церквам, бідним людям. І протягом всієї історії церква займалася цим, і якщо ми почитаємо проповіді святих отців, особливо святителя Іоана Золотоустого, то побачимо, що він багато уваги приділяє якраз допомозі бідним, тобто соціальному служінню. Церква і в Україні займалася соціальним служінням з самого початку свого заснування. При монастирях були училища, там займалися просвітництвом, крім того, при них були лікарні, були будинки для подорожніх, де могли зупинятися і паломники, і люди, що подорожували. Але коли прийшла радянська влада, вона відібрала соціальне служіння у Церкви і залишила їй тільки богослужіння й проповідь, та й то проповідь обмежену місцем – самим храмом.
Тепер, коли ми маємо свою незалежну державу і Церква має свободу, то соціальне служіння відроджується. Сьогодні у нашій єпархії місійне служіння відбувається у кількох важливих напрямках: інформативному – видання єпархіальної газети «Духовна нива», ведення інформаційного сайту єпархії в мережі інтернет, співпраця із ЗМІ; співпраця із представниками різного рівня навчальних закладів, проведення літніх молодіжних таборів: такі табори вже були проведені на базі Свято-Георгіївського монастиря на Козацьких Могилах, парафій Костопільського благочиння, на початку серпня має проводитись літній християнський рафтинг-табір для молоді «Соколині гори – 2012»; маємо чимало успіхів у праці пенітенціарної служби, яку проводить прот. Леонід Поліщук у СІЗО м. Рівне; плідно працює єпархіальний відділ духовно-патріотичного виховання у зв’язках зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України – керівник прот. Сергій Лучанін; єпархіальний відділ соціального служіння під керівництвом – прот. Романа Довбети; єпархіальний відділ у справах молоді керівник – священик-місіонер прот. Валентин Гордіюк; єпархіальний відділ по зв’язках з громадськістю, керівник – протоієрей В’ячеслав Грицак.
Але треба сказати, що ми ще недостатньо займаємося соціальним служінням. Тому що, по-перше, ця місія Церкви лише відроджується, і, по-друге, – Церква зараз більше займається будівництвом храмів, тому коштів на соціальне служіння вже не вистачає в тій мірі, як це потрібно. І саме тому ми не задоволені розвитком соціального служіння, ми хочемо, щоб Церква займалася таким служінням більш активно, але це потребує коштів.
– Чи враховує Церква технічні досягнення сьогодення: інтернет, мобільний зв’язок? На ваш погляд, це скоріше поступ, чи зло?
– Безумовно, технічні досягнення сучасності можуть служити справі духовно-морального виховання, саме це останнє залежить від людини. Хоча  часто буває навпаки. У мережі інтернет сьогодні діє низка інформаційних сайтів, зокрема сайт нашої єпархії, діє чимало інформаційно-аналітичних та духовно-просвітницьких порталів, які допомагають сучасній людині зорієнтуватися серед великої кількості актуальних проблем, попросити поради, підтримки і т.ін.
– А як традиційна преса допомагає Вашій роботі? З якими газетами співпрацюєте?
– Слід сказати, що ЗМІ сьогодні несуть різноманітну інформацію, але дуже важливо попри всі гонитви за рейтингами та популярність, щоб кожна поважаюча себе редколегія того чи іншого видавничого органу чи теле- і радіопередачі носили елемент духовно-морального виховання, а тому ми готові до співпраці з усіма ЗМІ, які сповідують християнські цінності. Наша єпархія сьогодні видає свою газету «Духовна нива» накладом 5 тис. примірників, давно співпрацюємо із вашим виданням – газетою «Волинь».
– Церква і політика. Як на вашу думку, УПЦ КП має зовсім відсторонитися від політичних процесів, чи все таки підтримувати тих політиків, які мають у серці віру в Бога і Україну?
– Політика з грецької – це майстерність самоуправління полісу (міста), а подалі — «мистецтво управління» державою. Церква також об’єднує велику кількість людей різних соціальних груп, а тому також є спільнотою. Відтак Церква і держава поєднують тих самих людей, а тому проблеми держави стосуються Церкви, а питання церковного життя мають відношення до держави. Сьогодні за законом України Церква відокремлена від держави. І в цьому відношенні вона має можливість багато що зробити для здійснення своєї місії та для добробуту громадян своєї держави. Держава ж повинна виявляти рівне ставлення до всіх конфесій, сприяти тому, щоб між ними були мир і злагода. Якщо влада ставатиме на сторону лише однієї конфесії, інші будуть відчувати себе стисненими у правах. Проте слід завжди пам’ятати, що не держава повинна розбудовувати Церкву, а Церква сама повинна розбудовуватися. Справа держави – якщо можливо, то сприяти в цьому, або хоча б не заважати. Ми проти втручання Церкви в політику і не благословляємо участь духовенства у виборах. Але оскільки зараз іде мова про виділення земельних ділянок під будівництво храмів, про будівництво храмів як таких, краще було б, якби представники Церкви були представлені в місцевих радах – тільки заради того, щоб вирішувати подібні питання. І то – ми благословляємо священиків на участь у виборах тільки там, де народ хоче побачити священика у місцевій раді.
Ми стоїмо на порозі чергових виборів до ВР України, а тому багато політичних партій буде намагатись використати церковний авторитет у суспільстві для збільшення свого виборчого рейтингу, однак Церква завжди буде стояти на тому, що:по-перше, можновладці, які отримали владу від Бога, повинні керуватися правдою. Якщо вони не керуються правдою – це значить, що і з ними будуть поступати не по правді. Бо Господь сказав: як хочете, щоби з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними. Тому коли можновладці приймають якісь рішення, вони повинні найперше думати – правду вони роблять, чи ні? Бо за неправду їх рано чи пізно спитають – якщо не люди, то Бог обов’язково! Прийде для кожного суд Божий.
По-друге, всяка влада є від Бога. Влада – а не людина, яка цю владу має. Бо людина може бути і грішником, і злочинцем, і тираном, що ми бачимо з історії. А тому знання, що влада – від Бога, накладає на носія влади велику відповідальність. Бо той, Хто дав, спитає звіту! А хто отримав владу, повинен служити насамперед народу, який його обрав, а не собі. Чи президент, чи депутат, чи інші чиновники – слуги народу.
Ми ж бачимо в Україні, як багато можновладців не виконують своїх обов’язків, не служать народу, а служать собі, що виявляється у власному збагаченні. Бо оскільки влада дає можливість розподіляти майно народне – кожен нечесний можновладець хоче від цього майна якомога більше собі відірвати. Церква завжди буде відігравати у суспільстві, а особливо по відношенню до представників влади, місію голосу совісті, викриваючи неправду і закликаючи усіх до виконання Божого Закону.
– Ваше Високопреосвященство, щоб Ви побажали читачам «Волині» у цей непростий час розчарувань і зневіри?
– Бажаю всім мудрості, щоби відрізняти правду від неправди, добро від зла. Ще бажаю сили волі, щоби обирати правду і твердо відстоювати її. І у своєму житті керуватись Христовим законом любові, нікого не осуджуючи, а найперше просити в Бога прощення за свої гріхи. Нехай милість Божа покриє велику кількість наших провин, а Божественна благодать утвердить на шляху віри, правди, добра і любові!
Розмовляв Сергій Степанишин


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.