Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Що захищати? Від кого і як? [Випуск № 1084]

8 серпня минає вісім років, як відійшов у вічність видатний просвітянин і педагог Борис Степанишин. І лише тепер починаєш усвідомлювати, що його глибинна педагогічно-наукова, методична та публіцистична спадщина буде потрібною для українців завжди. До вашої уваги стаття, датована 15 березня 1996 року, а думки, висловлені в ній, є дуже актуальними на сьогоднішній день, коли мовна, культурна та освітянська окупація набирає нових обертів. Це, звісно, парадокс, що на п'ятому році нашої державності доводиться її захищати. Але така вже історична реальність. У зв'язку з цим виникає чотири ключеві запитання: що захищати? від кого? як і хто це має робити?
Захистити нам треба рідну землю, густо политу потом і кров'ю наших предків, автохтонних українців, їх віру і обряди, мову і культуру, шкільництво і мораль, честь і гідність, оскільки все це колонізаторами було спаплюжене, обікрадене, знівечене. Кров холоне в жилах від того, що вони, правителі-зайди, натворили на нашій священній землі.
Від кого нам захищатися? Від москалів, прихованих комуністів, ветеранів-політруків і доморощених яничарів — від усіх тих, котрі й досі зазіхають на нашу свободу і наше добро.
Головна проблема — як захищати. Відомо, що найкращий захист — це наступ. Наступ на сатанинську комуністичну ідеологію. Тому доконечно слід скликати всенародний трибунал, який напевно, приведе до усвідомлення злочинницької суті антинародної комуністичної партії.
Паралельно, так, як це робить «Просвіта», наступаємо на другому фронті — на повен голос і повсюдно викриваємо шовіністичну діяльність продажних промосковських попів. Доходимо до кожного віруючого і переконуємо, що слухати службу Божу чужою мовою — безглуздя і гріх, рятуємо дитячі душі від брудної московської лайки, від пияцтва, неприхованої еротики і неробства.
Третій фронт — шкільництво. Повертаємо рідній школі її національне обличчя, український дух і народознавче спрямування. Учителю, запитай себе, йдучи на урок: в якій мірі його змістом я поглиблю національну свідомість своїх учнів, чим збагачу я програму самовиховання національного ідеалу школяра. Бо якщо нічим, то не потрібний такий урок, більше того: він шкідливий. Навіть уроки математики, анатомії, ботаніки, фізвиховання можуть і повинні мати національну спрямованість.
Не забудьмо про четвертий чи не найголовніший фронт — мову, як основу основ усього духовного життя українця. Скалічена тяжко, засмічена чужинецькою лексикою, спотворена канцеляритами, змоскалізована її граматика. В той же час, замість опановування багатством лексики рідної мови, її пестливою музичністю, красою вимови, тонкощами стилістики, точністю й образністю вислову — замість всього цього пречудового і необхідного, сотні й сотні годин щороку в школах відводяться на бездумне зазубрювання граматичних правил і правописних норм. Де ж глузд?
П'ятий фронт, шостий, сьомий... Скільки тих фронтів захисту української духовності! От скажімо, як істинно по-українському провести обряд хрещення чи весілля, як відсвяткувати з дітьми День святого Миколая, а не московського Діда Мороза. День української Матері, а не восьмого березня. Як по-українському обладнати помешкання, яку книжку придбати для дитини до Дня її народження, які портрети чи ікони мають висіти в квартирі, яке місце українського рушника в нашому інтер'єрі, якому одягу надати перевагу — європейському чи національному, що має бути в книгозбірні українця, які кінофільми переглядати, а від яких оберігатися, наче від чуми, які програми телебачення переглядати родиною, а які — ні в якому разі, які періодичні видання передплачувати, а без яких цілком можна обійтися — на ці та інші питання ми мусимо дати відповідь, якщо хочемо плекати високу духовність.
І коли ми відстоїмо наші національні обереги і більше ніколи не віддамо їх на поталу москалеві — це й буде ідеальний захист нашої духовності і водночас — нашої державності. Чи треба доводити, що такі діяння під. силу національно-свідомій частині нації — інтелігенції, зокрема творчій, яка, щоправда, завжди могла багато зробити для розвою рідного краю і завжди робила значно менше, ніж могла. Але сьогодні, сподіваємося, буде по-іншому. Запорукою цьому є усвідомлення нею, що національно спрямована культура є потужним локомотивом і економіки, і політики, а в цілому — державності.
Борис Степанишин
(Газета «Дзвін», 15 березня 1996р.).

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.