Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
22
жовтня
Випуск
№ 1342 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

На прощу до Почаєва, Божої гори, Підлісців, Крем’янця і Стракліва [Випуск № 1083]

Бо кожен, хто просить – одержує,
 хто шукає – знаходить,
а хто стукає – відчинять йому.
(Мф. 7: 8)

Перегортаєм аркуші пожовклі…
Село Підлісці розташоване біля підніжжя Крем’янецьких гір за 6 кілометрів від  міста Крем’янця. Воно знаходиться недалеко від річки Ікви, яка в давні часи була судноплавною і головною артерією міграції і саме цим водним шляхом прибули сюди перші поселенці та поселилися серед лісів, якими покривалася навколишня місцевість. Саме від них село й отримало назву Підлісці (від слів – під лісом). Ця місцевість приваблювала своїх перших поселенців не лише родючими ґрунтами, лугами біля річки Іква, а й безпекою проживання. Навколишні мішані ліси в підніжжі і самих горах були для них зеленою природною пеленою, яка закривала їх  від ворожих очей. Кам’яні знаряддя праці знайдені на території села засвідчують нам про життя наших далеких пращурів у цій місцевості.
Головними заняттями перших поселенців були хліборобство, тваринництво, збір грибів, ягід, бортництво в Крем’янецьких горах, рибальство в недалекій Ікві, а також різні ремесла: бондарство, столярство, сплав лісу та інше.
Давня оселя Підлісці знаходиться на стоці Крем’янецьких гір, відзначалася своєю безпечністю проживання від татарських набігів впродовж століть. Першу письменну згадку про неї знаходимо у 1482 році.
У розподільчому акті батьківських маєтків від 14 листопада того року між синами князями Михайлом і Семеном Збаразькими останньому дісталася ціла низка сіл на Крем’янеччині, серед них Підлісці, Підлісецький млин.
На той час Підлісецький млин (нинішнє село Млинівці) належав до с. Підлісці, селяни якого збудували на річці Іква водяний млин, і, саме від нього не лише пішла назва сучасних Млинівців, поселилися люди тут для його обслуговування і праці в ньому. По якомусь часу вже було кілька водяних млинів. Слід наголосити, що обидві ці оселі ще з самого початку заснування Підлісецького млина (с. Млинівці) мали спільну історичну долю, господарський розвиток і адміністративне  підпорядкування, приналежністю до власників – князів Збаразьких, Вишневецьких, Сангушків, Крем’янецького замку.
Згідно з записами Крем’янецького замку 1545 року в с. Підлісці проживало 29 чоловік, а в Підлісецьких млинах – 8. Всі вони ходили обробляти замкові поля: три дні в кожному році орють на яровий хліб, а восени три дні на озимий, а потім вижинають і звозять з поля, не платячи податків.
У ХV-XVI ст. іде вперед в господарському, економічному і духовному розвитку село Підлісці, а сучасні Млинівці як присілок під назвою Підлісецький млин лише були їхнім господарським придатком. Таким воно залишалося і 1593 року, коли належало княгині Маруші Збаразькій – Загоровській дружині брацлавського каштеляна, і 1627 року до Крем’янецького старости. Селяни платили 70 флоринтів і 1 гріш податку.
Лише, починаючи з другої половини ХІХ ст., господарсько-економічний розвиток та розбудова села Млинівці пішли значно швидшими темпами ніж Підлісців і цьому насамперед сприяло географічне положення: річка Іква, гужові дороги з Крем’янця на Бережці, Почаїв.
За переписами в кінці ХІХ ст. в с. Підлісці було 73 доми і 346 жителів, а в с. Млинівці нараховувалося 104 двори і 429 жителів. В селі Млинівці на той час було 2 водяні млини з 126 тис. пудів річного перемолу, а також було відкрито ще у XVIII ст. джерела мінеральної води, яка приваблювала своїми лікувальними властивостями населення навколишніх сіл та м. Крем’янця.
Селяни Підлісців та Підлісецького млина (Млинівців) не лише розбудовували свої оселі, вирощували хліб, городину, розводили велику рогату худобу, займалися ремеслами: бондарством, плисецтвом, грабарством та іншим, але прагнули жити не лише хлібом єдиним.

Святині Підлісців і Млинівців
Після всеукраїнського хрещення 988 року віра Христова швидко поширилася на просторах України-Руси, землях історичної Волині, і зокрема Крем’янеччини. В XI-XIII ст. в м. Крем’янці, в недалекому Почаєві, на Божій горі були засновані ченцями-анахоретами святі Божі обителі, на початках, як печерні, а по тому спільножитні монастирі, насельники яких засівали золоте зерно віри Христової серед волинян.
Через відсутність документальних та історичних джерел ми не можемо відповісти на запитання, коли і ким було побудовано перший храм Божий в с. Підлісці, однак першу писемну згадку про муровану церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці знаходимо під датою 1593 року. Вона була квадратної форми, невелика за розміром, як і всі тогочасні святині, побудована в суто оборонному волинському архітектурному стилі. Церква знаходилася біля підніжжя гори в її південній частині і в ті часи являла собою неприступну оборонну споруду: вузькі вікна, двері, широкі муровані стіни та інше. До неї були приписані парафіяни с. Підлісецький млин, які разом з вірними с. Підлісці складали єдину парафіяльну громаду.
В історичних джерелах про цю святиню знаходимо ще кілька згадок. В акті від 14 квітня 1595 року знаходимо скаргу священика Михайла, який залишив свою попередню парафію в с. Пашова Крем’янецького повіту, а власник Пашевої, шляхтич Лаврін Древинський, син покійного Василя Древинського  королівського писаря, не бажав відпустити його зі свого села і заарештував дружину священика і все його майно, в такий спосіб перешкодивши йому бути на парафії Благовіщення Пресвятої Богородиці в Підлісцях.
Церква Благовіщення Пресвятої Богородиці мала різкісні образи з XVI ст. та інші церковні речі, особливо цінний архів, в якому зберігалися фундушові грамоти XVI-XVIII ст. князів Збаразьких, Вишневецьких, Сангушків і інше.
Один з фундушових документів князів Сангушків на ім’я настоятеля місцевого храму в Підлісцях о. Степана Дублянського був опублікований о. Миколаєм Теодоровичем 1890 року у Волинських єпархіальних відомостях, які на той час виходили в Крем’янці. Цей документ складений в місті Заславі в кінці XVIII ст. князем Йосифом Сангушком в тогочасній князівській резиденції у тому місті над Горинню. Цією грамотою, виданою на руки тогочасному єпископу Луцькому і Острозькому та настоятелю церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці в Підлісцях о. Стефану Дублянському, князь Йосип Сангушко, маршалок Литовський, підтверджував попередні грамоти, видані його предками на користування церковною землею і запевнив їх, що всі попередні ерекційні документи залишаються в силі, також зазначив, що парафія в с. Підлісці Крем’янецького повіту може користуватися церковною землею без будь-яких обмежень з боку Крем’янецького старости і його уряду.
  В історичних джерелах зберігається, опріч згаданих вище, ім’я о. Кирила Абрамовича, який був настоятелем Божого храму в Підлісцях.
У середині  XIX ст. церква Благовіщення пресвятої Богородиці, XV-XVI ст. була в запустінні і аварійному стані з невідомих причин, тому парафіяни села Млинівці 1860 року громадський магазин переробили в церкву і освятили мурований престол в ім’я Благовіщення Пресвятої Богородиці, тим самим підкреслили неподільність попередньої єдиної парафії.  Майно храму в с. Підлісцях перенесено до церкви в с. Млинівці. В історичних джерелах про це знаходимо:
– У с. Млинівці Бережківської волості, 6 км. від Крем’янця, церква Благовіщення Пресвятої Богородиці, побудована 1860 року з громадського магазину за державний рахунок за розпорядженням Міністерства державного майна.  Мурована з дерев’яним куполом, приробленим 1874 року. Дерев’яна дзвіниця 1883 року. Копії метричних книг з 1802 року, опис церковного майна з 1806 року. В приписному с. Підлісці збереглися розвалини колишньої тут мурованої, дуже давньої церкви, від якої вцілів лише вівтар. Є документ на землю, даний 6 січня 1792 року князем Сангушком, який зберігається в храмі. Дворів – 104, парафіян – 775 душ. Згідно з цими же історичними джерелами з 1890 року настоятелем церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці в с. Млинівці з 8 березня 1888 року був о. Іван Гнеповський, а псаломщиком перед тим на церковній службі з 1851 року Олександр Петрович Пашинський.
З церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці тісно пов’язана одна з пекучих сторінок нашої історії – Берестецькою битвою 1651 року українського козацького війська під проводом гетьмана Богдана Хмельницького проти польських окупантів. Серед жителів села Підлісці і навколишніх сіл зберігаються численні перекази про те, що гетьман Богдан Хмельницький перед битвою під Берестечком стояв тут табором зі своїми старшинами і козаками, де молилися і причащалися з рук самого Іова Заліза, який приїжджав з Почаївського монастиря, а гетьмам Богдан Хмельницький з старшиною їздив на прощу на святу Почаївську гору.
Неоніла Крем’янчанка  про перебування гетьмана і його молитви в церкві Благовіщення пресвятої Богородиці на початку 70-х рокув ХХ ст. записала такий переказ з уст відомого краєзнавця Крем’янеччини Вітенка Олександра Лук’яновича.
– Кажуть, що її побудували козаки Богдана Хмельницького для свого гетьмана. Кілька тижнів стояли вони сто тисячним військом на розлогих полях навколо Підлісців перед тим, як йти на Берестечко. Сюди щоранку приходив гетьман молитися. А останнього дня перед походом навіть вислухав тут цілу Службу Божу, відправлену козацькими священиками і монахами недалекого Почаївського монастиря. Звідси і пішов на Берестецьку битву. А церква залишилася на память про нього. І ось уже три сотні років народ піклується про неї, оповивши своїм теплом і любовю. Три сотні років хтось підбілює її стіни, вбирає ікони квітами та вишитими рушниками. Коли під час першої світової війни від гуркоту гармат і вибухів снарядів стіни каплиці почали тріскати і розходитися, поляки так само як і комуністична влада не давала справляти їх. Але хтось із селян нишком викував міцні залізні обручі і скріпив ними каплицю.
Аналізуючи наведені історичні та документальні джерела, знаємо, що дерев’яної каплички-церкви в селі Підлісцях не було, а була мурована в ім’я Благовіщення Пресвятої Богородиці, від якої на прикінці ХІХ ст. залишилися лише руїни вівтаря. Натомість вірні побудували муровану в громадському магазині в с . Млинівці церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці 1860 року, до цього спільного храму з с. Підлісці. Про Богданову капличку-церкву, як приписну до храму с. Млинівці, не знаходимо жодних згадок в 1892 році, тому що тоді її ще не існувало. Дерев'яну церкву-капличку в селі Підлісцях побудували вірні перед Першою світовою війною, а фундаментом для неї стали залишки вівтаря храму Благовіщення Пресвятої Богородиці, XV-XVI ст., в якому молився гетьман Богдан Хмельницький. Саме перед першою світовою війною церковні імперіалісти з так званого «Союзу Русского народа», які окопалися в Почаївському монастирі, відчуваючи світову бурю, національні революції поневолених народів білою Москвою, будували, упорядковували, відновлювали місцеві волинські святині (Пляшева, Підлісці та ін.) і святі для волинян місця, які пов’язані з козацькою славою, щоб їх використати для пропаганди в проімперському московському дусі. Тому і постала тут в селі Підлісцях на місці мурованої церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці дерев’яна Богданова каплиця.
Тоді було упорядковано тут і могили похованих козаків при церковному прадавньому кладовищі, яке знаходилося за вівтарем церкви Благовіщення Пресвятої Богориці. Про поховання тут козаків Богдана Хмельницького історичні джерела повідомляють так:
–    В селі на стоці гори, старі могилки, де, за переказами старожилів, в 1651 році було поховано багато померлих від ран поранених козаків під Берестечком з війська гетьмана Богдана Хмельницького. Ці святі могили старанно і дбайливо доглядалися місцевими жителями, які за свою любов до померлих героїв України зазнавали переслідувань з боку польських окупантів, московсько-більшовицьких катів. В 20-30-х. роках ХХ ст. польська окупаційна влада забороняла будь-які заходи свідомим крем’янчанам і українцям навколишніх сіл, пов’язані з увіковіченням пам’яті похованих козацьких лицарів, а московські церковні окупанти довели Богданову каплицю до цілковитої руїни. Ось як про це описала по своїх відвідинах на початку 70-х років ХХ ст. святині в Підлісцях Неоніла Крем’янчанка в розділі «Богданова каплиця» у своїй книзі: «Орлине гніздо».
–    На середині гірського схилу, неподалік од Підлісець стояла серед лісу зруйнована біла церковиця. Її стіни із залишками залізних обручів, що колись стягували їх докупи, розійшлися, і між ними сяяли великі, на пів метра, а то й більше щілини. Даху не було – він давно упав. Від цієї картини на душі нам стало невимовно боляче… Не раз навіть підселялися сюди лихі безбатченки, які били і руйнували стіни…
Богданова церква-каплиця в Підлісцях була зруйнована місцевими слугами московського безбожного червоного імперіалізму, а козацькі могили на давньому цвинтарі за вівтарем святині «невідомі» почали нищити, розбивати хрести, надмогильні плити, топтати нашу пам’ять, наші історичні святині, нашу любов і віру.
Неоніла Крем’янчанка в розділі «Богданова каплиця» записала такі рядки:
–    Я уважно слухала старенького вчителя, а перед очима раптом з’явилася надзвичайна картина: я знову побачила капличку, але не зруйновану, а, навпаки, – тільки щойно побудовану… її стіни приємно пахнуть сосновою смолою. Блищить у променях ранішнього сонця нова бляшана покрівля. Сріблом горить на її вершині невеличкий хрест. Всередині на стінах рясніють образи, написані руками козацьких живописців і  щедро прибрані вишиттям – дарунками місцевих селян. Завдяки наполегливій праці свящ. Івана Мазурчука, його сина о. Михайла, свідомих українських вірних з села Підлісці і навколишніх сіл м. Крем’янця в роки незалежної України Богданова каплиця була відбудована, і її може бачити кожен прочанин такою, яку в своїй уяві бачила дослідниця Неоніла Крем’янчанка далекого 1970 року зі своєю мамою Лілеєю Антонюк-Следзінською, братом Олегом, незабутнім вчителем-краєзнавцем світлої пам’яті духовним батьком свідомого українського цвіту Волині 60-70-х роках ХХ ст. Олександром Лук’яновичем Вітенком.

Продовження в наступному номері
Володимир Рожко

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.