Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Як створювався Рух на Рівненщині [Випуск № 1082]

22 липня 1989 року у Рівному відбулася знакова подія – Установча конференція Рівненської регіональної організації Народного Руху України за перебудову, який кардинально змінив політичну карту області. До вашої уваги спогади про той доленосний час першого голови Руху Рівненщини, народного депутата України 3 скликань Миколи Поровського.  Розпочалася підготовка до проведення 22 липня  Установчої конференції Рівненської організації НРУ на центральній площі Рівного перед кінотеатром “ Жовтень ” . Ця площа для такого заходу була вигідна тим, що для її блокування міліцією потрібно було б дуже багато сил. І якби вони це зробили, щоб не пустити нас на площу, то цілком паралізували б життя центру міста.
Мене і Василя Червонія покликали на чергове засідання міськвиконкому. Окрім голови міськради А.Маркова та голови міськвиконкому А.Токового, там були і керівники ветеранських організацій міста – колишні НКВДисти, відставники з політорганів. – Ну вот
есть они такие у нас, – трагічно закінчив представлення справи Токовий. – Ну вот что с ними делать? В контейнерах на Луну отправлять?
– Це вас треба в контейнерах на “Луну ” відправлять, – не стримався я.
– Крови хотите? – гнівно залементували ветерани. – Мало вам было бандеровщины?
Василь Червоній не витримав і сказав, що не вам, НКВДистам, у яких руки по лікті в крові українських патріотів, вирішувати бути чи не бути конференції НРУ.
Члени міськвиконкому тут же проголосували проти надання нам дозволу.
Я оголосив, що конференція буде проведена 22 липня в центрі міста.
– А мы вам не позволим, – зарепетував котрийсь із ветеранів, трясучись. – Мы с бутылками бензина выйдем против вас, как против немецких танков.
– Спробуйте – побачимо, що у вас вийде, – сказали ми на прощання і залишили зал.
У той же день від руки і на єдиній друкарській машинці ми виготовили листівки із зверненням до рівнян, в яких закликали прийти 22 липня на установчу конференцію на площу в центрі міста.
Готувалось протистояння хто кого подолає: ми – владу, чи влада – нас. Рівне наче завмерло в очікуванні. З усього було видно, що вийде грандіозний скандал. Із районів в обласний центр підтягували міліцію.
Але скандалу всеукраїнського масштабу обком КПУ боявся допустити.
Hebet suum venenum blanda oratio (лат.)
Облеслива мова має свою отруту.
У четвер увечері мені повідомили по телефону, що наступного дня мене і ще одного представника оргкомітету, але тільки не Червонія, запрошує на розмову другий секретар ОК КПУ В.П. Луценко. З усіма погодили, що на цю зустріч підемо вдвох із Борисом Степанишиним.
В.П.Луценко чекав нас у своєму кабінеті. Налаштований був цілком миролюбно.
- Я понимаю, что Киев вас торопит, но зачем такая спешка? Ведь в других областях учредительные конференции еще не прошли. Тільки тут я зрозумів, чому нам був такий затятий опір. Керівництво ОК КПУ потерпало, що у звітах про політичну ситуацію Рівненська область буде відзначена серед тих, де найшвидше відбуваються процеси створення НРУ, а це загрожувало компартійним вельможам великими прикрощами.
- Ведь мы тоже все за перестройку, и не надо противопоставлять партаппарат Перестройке.
Віталій Павлович несподівано підвівся з-за столу і підійшов до нас зі Степанишиним.
- Друзі, дайте мені ваші руки, - сказав він і театрально простягнув обидві руки нам назустріч.
Не зрозумівши до кінця, чи це на жарт, чи всерйоз, я і Степанишин подали йому руки.
– Друзья мои, – розчулено, із дикцією провінційного актора сказав Луценко. – Давайте вместе соединим наши усилия для победы перестройки.
Картина була воістину трагікомічна. Секретар ОК КПУ стояв посеред свого кабінету, тримаючи у лівій руці праву руку Бориса Степанишина, котрого всього півроку тому газета ОК КПУ цькувала на всі заставки і називала не інкаше як “провідником і кур’єром бандерівського зв’язку”, а в правій стискав мою лівицю – голови оргкомітету Руху, якому в області, за його велінням, не мало бути місця. Із рамки на стіні на нас дивився Ульянов і, мружачись, хитро посміхався. В цю мить раптом задзеленчав телефон.
– Минуточку, – сказав Луценко і поквапився до апарату. Закінчивши телефонну розмову, він повернувся на попереднє місце, де ми так і стояли ні в сих, ні в тих, і знову ухопив наші руки в свої долоні.
– Друзья мои, – знову тим же голосом сказав секретар обкому, – давайте же вместе соединим усилия, чтобы делать все для свершения идей Коммунистической партии. Для народа, для людей. Я відповів, що будемо здійснювати ідеї перебудови і Народного Руху.
– Вот какой же вы все-таки, – з образою в голосі сказав Луценко.
– Ведь вы же пока окончательно не исключены из партии и это не я, а партия вам руку протягивает.
Я подумав, що простягає вона руки, передусім, щоб задушити нас у своїх обіймах, як уже задушила не один мільйон борців за волю України, але вголос цього не сказав.
– Мы дадим вам и разрешение, и помещение, – вже іншим голосом сказав Луценко, – но с условием, что на сцене не должно быть жолто-блакитных флагов.
Із того, як було це сказано, ми зрозуміли, що це остаточна і категорична умова. Потрібно було вибирати – або відмовитися і, вийшовши завтра на площу, вчинити сутичку з міліцією, котру неминуче кинули б, щоб розігнати конференцію. Я подумав тоді, що такими діями буде підірвано авторитет новоствореної організації як серйозної і виваженої політичної сили, що нас тоді зобразять у пресі, як гурт екстремістів, і цим локалізують, уповільнять розвиток Руху як легального об’ єднання патріотичних людей. Залишалося піти на компроміс. Погодитись і не дотримати слова - цей варіант я відкинyв одразу як неприйнятний. - Прапорів не буде тільки на сцені, - сказав я нарешті з важким серцем. - Але вони будуть у залі. Я ні за що не скажу нашим людям не брати національні прапори. Це наша остаточна відповідь. А сцену оформимо без прапорів, але і без вашої цензури.
Неохоче, дуже неохоче секретар ОК КПУ погодився на зустрічні вимоги. Компроміс було досягнуто. Повністю він не влаштував нікого: ні нас, ні комуністів. При закінченні розмови Луценко попросив декілька запрошень на нашу конференцію для себе і ще кількох партфункціонерів. Очевидно, лаври Л.М.Кравчука не давали йому спокою, і він вирішив наслідувати його в обласному масштабі.

* * *
Bana causa triumphat (лат.)
Добра справа перемагає
Змінити місце збору делегатів конференції ми вже не встигали. Система скликання конференції діяла через сотні оповіщених людей і будь-що змінювати означало внести плутанину. Швидко взялися добирати атрибути для оформлення зали і сцени конференції. У клопотах день проминув наче одна хвилина. Увечері небо затягло хмарами, замрячив дощик. У квартирі Василя Червонія, де я жив після виселення з гуртожитку і яка правила нам за штаб, я від усієї душі щиро молився, щоб Всевишній послав на завтра гарну погоду. Майже всю ніч я готував доповідь оргкомітету на установчу конференцію. Йшов дощ. Тільки ближче до ранку я заснув на 2 години, а пів на сьому задзеленчав будильник. Щойно прокинувшись, я глянув у вікно. Надворі сяяло сонце! Подякувавши Всевишньому за милосердя, я зібрав матеріали конференції і вирушив на площу в центр міста.
Коли я приїхав на площу, там, осторонь пам ’ ятника Леніну, вже зібралося десь із півтисячі членів Руху. Прибували все нові й нові делегації, підходили і сторонні люди. Всі готувалися до рішучої боротьби. У руках делегатів були транспаранти і гасла на чималих держаках.
 Потрібно було терміново дати усьому лад. Декілька ветеранів війни з наших організацій і ТУМу, чиї груди прикрашали бойові ордени, забажали від імені членів КПРС, які беруть участь у Русі, покласти від свого імені квіти до пам ’ ятника Леніну. Я не заперечив, хоча в душі був, звісно, проти цього. Але потрібно було, по-перше, консолідувати усіх в НРУ, а, по-друге, вчинок цих делегатів конференції давав аргументи членам демплатформи в КПУ та приклад істинного демократизму Руху.
 Почекавши на площі десь біля години (дехто поривався розпочати мітинг, але я не дозволив) і впевнившись, що абсолютна більшість делегатів прибула, ми сформували колону і рушили до кінотеатру “ Аврора ” на мікрорайон Північний. Завчасу я послав цим маршрутом групу охорони перевірити, чи немає де засідки провокаторів-кагебістів, пам ’ ятаючи, що їхні ветерани-наставники погрожували закидати нас пляшками з бензином. Керівник охорони Сергій Кричильський повідомив, що засідок і підозрілих людей нема. Певно, ветерани-НКВДисти або повпивались, звільняючи пляшки від вмісту, або бензину забракло, оскільки тоді з бензином було сутужно. В кінотеатрі від раннього ранку уже працювали наші оформлювачі сцени, реєстраційна група та група охорони. На сцені зали вивісили великий портрет Шевченка, облямований знизу широкою синьо-жовтою стрічкою. З нашим прибуттям розпочалась реєстрація делегатів і запрошених.
Прибули на установчу конференцію НРУ перший секретар МК КПУ Віталій Опришко, другий секретар ОК КПУ Віталій Луценко, зав. ідеологічними відділами міському і обкому КПУ, представник міськвиконкому. Ставлення їх до всього, що відбувалося, було радше зацікавлене, аніж вороже. Уперше вони опинилися у непідконтрольній їм частині суспільства.
Напередодні, як рекомендували п.п. В.Яворівський та І.Драч, ми запросили до участі в конференції керівників національних товариств і, зокрема, Рівненського Товариства єврейської культури.
Однак у розмові зі мною голова цього товариства, старий Фейштер, сказав: “ Вы знаете, мы, конечно, поддерживаем идеи Руха, но только в той части, где сказано о дружбе между народами. На ваше собрание мы, наверное, не придем, а на митинг, куда все пойдут, наверное, придем, но по этому поводу еще будем советоваться. В любом случае мы вас приветствуем и примите наши наилучшие пожелания ” .
Це, звісно, мене дуже прикро розчарувало. Настанова з Києва була така, щоб обов’язково представники Товариства єврейської культури були на конференції.
Після закінчення реєстрації я запитав, чи зареєструвалися представники товариства єврейської культури. Відповідь була негативною.
Я підійшов до Василя Червонія і сказав: “ Якщо не знайдемо зараз єврея для привітання конференції, то доведеться або тобі, або мені стати євреєм. Із усіма наслідками… ”
У вестибюлі кінотеатру, де завершувалася реєстрація, покликали на нараду з цього приводу всіх, хто був під рукою.
– Так є ж гостем Шерман Мойсей Аронович, – подав ідею Іван Дем’ янюк. – Тим більше, що він фронтовик і член їхнього товариства.
Правда, як почне виступати – не зупиниш.
– Годиться, – зрадів я. – Попередь його, щоб виступив із привітанням.
Зала заповнилась делегатами вщерть. Не було жодного вільного місця. Багато хто сидів просто на сходинах, а на вулиці, біля кінотеатру, стояло іще 4-5 тисяч людей.
Ми вирішили транслювати для них по радіо хід конференції, але потрібен був дозвіл влади.
Після короткого скандалу з міліцією й адміністрацією, дозвіл було отримано і трансляція на вулицю була забезпечена. Об 11-й годині 22 липня 1989 року розпочалася установча конференція Рівненської регіональної організації Народного Руху України за Перебудову.

Микола Поровський, уривок з кгиги ”Тільки Рухом  життя і обіймеш”

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.