Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Роздуми над автоматом Калашнікова [Випуск № 1082]

Для сучасних українців неприйнятний імперський цивілізаційний проект, маркером якого залишається російська мова. Хочеш зустріти друзів, яких давно не бачив? Приходь до Українського дому. Принаймні так було перших три-чотири дні.
Скромні масштаби протестного марафону проти «закону КК» (від 500–600 людей до щонайбільше кількох тисяч у окремі дні) не мають вводити в оману. Окрім ініціаторів-голодувальників та постійно присутнього ядра активістів, були учасники, котрі приходили буквально на кілька годин, втікши з роботи або крадучи час сну. Вони не брали з собою ані прапорів, ані транспарантів, вони подекуди не знали, що їм робити, але просто не могли стояти осторонь. Тож загальна кількість тих, кого зачепила акція, значно більша.
Мітинг зібрав як відомих активістів із палаючими очима, так і умовно небайдужих людей, які ще півроку тому не мали звички відвідувати масові заходи. Але що я помітив: мало не половина моїх друзів і знайомих, які прийшли на Європейську площу, в побуті, як мені відомо, послуговуються російською. Тут були не лише звичайні українці за прізвищем, мовою й рядком в анкеті, а й, так би мовити, політичні: українські росіяни, українські євреї, українські поляки, навіть один український афганець. Усі щонайменше білінгви, а то й узагалі російськомовні. Важко було позбутися запитання: з їхнього боку захист української – це що непорозуміння? Нещирість? Кон’юнктура? Шизофренія?
Я вже писав про масову реакцію в мережі російськомовних співвітчизників, які категорично відмовлялися від «захисту їхніх прав». Нічого дивного, законопроект регіоналів є суто символічним актом. Це схоже на те, як собака у відомий спосіб мітить свою територію. Тож саме так його сприйняли більш-менш розвинені люди. Як слушно зауважив один блогер, мовне питання – не мовне, а політичне: це як маркер, ти за Україну чи проти. Краще й не скажеш.
За Україну чи проти? Це питання цивілізаційного вибору. Воно постало 1991-го, вирішувалося 2004-го, знову набуло актуальності 2012-го. Поза сумнівом, Україна – це передусім тяглість: мова, культура, історія, побут… усе, що становить самобутність того чи іншого народу, окрема особлива мелодія життя. Але Україна також далеко не в останню чергу є альтернативою ненависному Совку, точніше, Імперії зла в її різних інкарнаціях. Так до неї ставляться чимало сучасних українських патріотів (патріотів без жодних лапок), колись нібито байдужих до національної ідеї як такої. Інакше кажучи, Україна для них – це не так минуле, як майбутнє, потенція, шанс.
Для них неприйнятний імперський цивілізаційний проект, маркером якого, хай там як, залишається російська мова. Є така гіпотеза лінгвістичної відносності, вона належить американцям Едварду Сапіру та Бенджаміну Ворфу, відповідно до якої структура мови визначає мислення та спосіб пізнання реальності. Жодної екзотики чи містики: мова – це сума попередніх текстів, яка нею була генерована. Психологічна інерція. Ментальна колія.
Тут нічого не поробиш: російська мова та, якщо ширше, російська культура подарувала світові Толстого та Достоєвського, Пастернака та Шостаковича, Бродського і Тарковського, але вона ж подарувала Ніколая І, Лєніна, Сталіна, Андропова, Путіна. Вона дала життя потужній гуманітарній традиції, але вона ж породила протилежну за своїм імпульсом політичну традицію неофеодалізму, яку російське суспільство ніяк не здатне подолати. Чинний режим у Росії чудово це ілюструє: декорації ніби нові, а суть незмінна від часів Пєтра І – всевладдя еліт, санкціонований згори крадіж, байдужість і хамство функціонерів, тотальний ідеологічний контроль, зовнішня експансія з претензіями на месіанство. Попри несміливий, а подекуди сміливий і навіть героїчний опір нечисленних інтелектуалів, такий порядок спирається на покірний і навіть агресивний консенсус більшості. Будьмо відверті, російська ментальність у її вчорашніх і сьогоднішніх контурах нездатна ні на що інше в сенсі організації щоденного життя. (Можливо, завтра щось зміниться?) Це ніби робітник зі старого радянського анекдоту, який крав деталі зі свого заводу, сподіваючись зібрати вдома дитячий візок, а виходив щоразу автомат Калашнікова.
Юрій Макаров

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.