Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Як творилася Незалежна Україна [Випуск № 1081]

Saluj populi supnema lex est (лат.) Благо народу – найвищий закон Декларація про державний суверенітет була альфою і омегою для всієї подальшої роботи Верховної Ради. Від її положень залежало і внесення необхідних змін до Конституції УРСР, і розробка  концепції нової Конституції, і підготовка законопроектів у сфері економіки, фінансів, податків, і все інше законодавство. В Народній Раді ми не раз обговорювали концептуальні положення Декларації, але думки щодо неї різнилися кардинально. Одні категорично не сприймали назви Українська РСР та домагалися у першому ж розділі записати, що Україна відновлює державну незалежність, втрачену УНР внаслідок окупації України Червоною Армією. Інші пропонували, щоб у головному, на їх думку, розділі “ Зовнішня та внутрішня безпека ” однозначно записати, що Україна створює власні збройні сили.  Депутати комуністичної “ групи 239 ” намагалися внести до проекту Декларації такі положення, які б однозначно трактували Україну як складову СССР. Народна Рада, на жаль, не спромоглася розробити свого єдиного проекту Декларації. І не тому, що бракувало ітелектуальних сил – Раді колегій це було цілком під силу. Просто ніхто не організовував цю роботу.   12 червня несподівано по всіх інформаційних каналах пройшла звістка, що Верховна Рада РСФСР прийняла Декларацію про Державний суверенітет Російської Федерації. Це було як грім з ясного неба і підштовхнуло Голову Верховної Ради України Івашка до розгляду у Верховній Раді Декларації про державний суверенітет України.
...Обговорення проходило бурхливо. В результаті прийняли рішення, щоб всі проекти і пропозиції узагальнила комісія з питань Державного суверенітету.  
На 5 липня нарешті було призначено розгляд Декларації про суверенітет України і зведений проект Декларації про Державний суверенітет України нарешті був розданий депутатам.
 ...Назва документа. Цей пункт викликав велику дискусію. Смисл її полягав у тому, що одні пропонували назвати Декларацією про суверенітет, інші-про незалежність, а треті-про незалежність і самостійність. Згоди дійшли в такому варіанті, як у вас є. Дуже непростим було й питання про суб ’ єкт суверенітету. Тобто про незалежність чи суверенітет кого, УРСР чи Української Республіки, як пропонувалось у деяких виступах на нашій сесії. Остаточно визначились записати: Про державну незалежність (суверенітет) України ”.
...Розпочалось обговорення Декларації. На засіданні Народної Ради ми домовилися у виступах вимагати по - максимуму. Я у своєму виступі сказав:  
“Декларація про державний суверенітет у варіанті, запропонованому Президією Верховної Ради, на мою думку, не повинна бути прийнята під жодним оглядом. Так само не повинна бути прийня- та, на мою думку, і Декларація, запропонована Комісією Верховної Ради. І не тільки тому, що в зміст першої закладена концепція нового Союзного Договору, яка, по суті, є концепцією державної неповноцінності української нації або спробою реанімації того Союзного Договору 1922 року, який, по суті, був політичним фарсом. А Декларація, запропонована комісією, ця Декларація є, по-суті, концепцією того, що українська нація самовизначилась щойно сьогодні, наче в нас не було ні Четвертого універсалу Української Народної Республіки, ні акту про відродження Української держави від 30 червня 1941 року. Я хочу сказати, що обидва варіанти є пропозицією повторити колишні помилки. Теж саме вже було в 1918 році в тодішній столиці України, в Харкові, коли було ухвалено Конституцію, в якій, зокрема, зазначалось: УРСР є незалежною суверенною державою, в компетенції якої були і прямі відносини з іноземними державами, і національна армія, і підпорядкована українському урядові економіка, і навіть право вирішувати питання війни та миру. Однак уже під кінець 1920 року суверенну Україну змусили підписати військово-господарський союз із Росією, на основі якого наркомати військових, морських, зовнішніх, торговельних, фінансових справ, а також наркомати праці і шляхів сполучення та пошти було передано Москві.  
Шановні депутати! Чи є сьогодні хоч один відсоток гарантії, що те ж саме не повториться після прийняття нового суверенітету? Немає.  
Відсутність ясної послідовної державної політики привела тодішніх українських більшовиків до загибелі. А з ними - 15 мільйонів українського населення знищено штучним голодом та репресіями, організованими керівниками Комуністичної партії і здійсненими тими ж таки українськими більшовиками.  
Шановні депутати! Український народе! В чому є гарантія хоч на один відсоток того, що волею союзного уряду історія не повториться, а історія таки має звичку повторюватись.  Сьогодні ми з вами стоїмо на роздоріжжі, наче в 1918 році і  маємо вирішити - бути чи не бути, чи здійсниться нарешті одвіч-не прагнення українського народу до незалежності, чи й далі ми будемо народом залежним, добровільно уярмленим, який «владеть землей имеет право, но урожаем - никогда».  
Сьогоднішній стан України з пророчою далекоглядністю пе-редбачив письменник і філософ Дмитро Донцов: «як і десять, як і сотні років тому головною ідеєю, яка порушуватиме конфліктами, буде ідея нації, яка є, або хоче бути організована в окрему політичну одиницю, і в такий момент наш народ стоїть обезволений і обезмозглений, без національного “ вірю ” і без сильної волі боротися за нього, маючи замість національного ідеалу надтріснуті скрижалі компрометованих мудрощів, мляву саламаху з поступу еволюції оновлення, присмачену федералізмом та іншими «ізмами», прекрасними для народів провінцій та їх ідеологів провансальців, але не для народів націй».  
Запропонована Декларація, одна і друга, є не що інше, як спроба ідеологів – провансальців нав ’ язати і далі українському народові долю народу провінції, народу неповноцінного, а отже - нездатного мати свою державу і розпоряджатися власним добром і долею.  
А тому я пропоную принципово іншу концепцію нашої Декларації. Пропоную прийняти концепцію про відхід від комуністичної доктрини побудови суспільства, яка сковує думку, енергію, продуктивні сили народу, а навзамін... ствердити ідеї відродження української нації.  
...Тому мова повинна йти не про проголошення державного суверенітету, а про відновлення Української держави, проголошеної Четвертим універсалом Української Народної Республіки 9 січня 1918 року. Республіки як повноправного суб ’ єкта у міжнародних стосунках, визнаної де-юре і де-факто Радою Народних Комісарів та десятками інших держав. Я буду голосувати тільки за той суверенітет, який буде починатися словами Четвертого універсалу УНР: „Віднині Українська Республіка стає самостійно, ні від нікого не залежною, вільною, суверенною Державою українського народу».
16 липня за Декларацію про державний суверенітет проголосували 357 депутатів, проти 3, не голосували 26. Як не дивно, але серед тих, хто не голосував, виявились і депутати Народної Ради В.Філенко, В.Івасюк, В. Шовкошитний... та інші.  Якось сама собою виникла пропозиція зібратися всім депутатам, хто проголосував за Декларацію, на спільну урочисту вечерю. У ресторані “ Дніпро ” замовили зал. Зібралося понад двісті депутатів. Були тости за взаєморозуміння і консолідацію, промови про необхідність “ всім разом, для народу... ” Ось тільки оте “ для якого народу – українського чи радянського народу СРСР ” , депутати-комуністи і ми, члени Народної Ради, розуміли і далі кожен по-своє-му.  
Запис у щоденнику 16 липня 1990 року:  
„Сьогодні вікопомний день – ми прийняли Декларацію “ Про Державний суверенітет України ” . Несподівано до образливого щему звично прийняли і все. Можливо так сталося тому, що прийшли ми зранку зібрані на нову боротьбу за кожний пункт, за кожне слово. І   глибоко в душі ховав я розпач, знаючи, що із Москви повернулися ті, вгодовано – опасисті і сподівався, що провалюватиме ця більшість пункт за пунктом Декларації, які ми у них щойно видерли, вилама- ли, кидаючись грудьми на стінку синьомордої байдужості, непорозуміння й ворожості. А проте сталося зовсім не так.  
Зранку, одразу з півслова “ ставимо на голосування... ” Побігли стовпчики, потяглися пальці до гудзиків-кнопок і так защеміло на серці довго й безвихідно. Та раптом – 365, а потім оплески і всі підвелись, довкіл наче посвітлішало і всі наші від несподіванки наче розгубилися... А що ж тепер далі? Далі були виступи, але певно тільки в Лубківського підготовлений, а решта експромт, емоційні слова. Ми не тямимо ще всі, хто голосував, справжнього значення зробленого. Хоча хто зна, яка доля судилася і цій Декларації? В малу перерву я забіг до Секретаріату. Квапливі вітання, усмішки як спалахи. Далі сесія як тягучка – ледь повзла, без уваги, наче втратила сенс. А на вулиці майоріння прапорів і квіти й квіти. Після сесії колоною рушили до пам ’ ятника Шевченку. Виступав і щеміло на серці й хотілося літати. Боже, благослови на цей раз Україну”.

Микола Поровський, Уривок з книги ”Тільки рухом життя і обіймеш”  


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.