Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
19
листопада
Випуск
№ 1346 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Письменник Святослав Добровольський: «Мій роман для справжніх козаків. Він розбурхує гайдамацький дух» [Випуск № 1081]

Нещодавно в літературному житті Рівненщини сталася знакова подія: у  видавництві „Богдан” в серії „Український бойовик” вийшов в світ двотомний роман з промовистою назвою „Тераріум”, дубенського  психолога і журналіста Святослава Добровольського.  А знакова вона тому, що пригодницький твір виданий  українською мовою. Для нинішніх часів це рідкість. В час, коли книжкові полиці заполонили російськомовні видання,  з’являється  захоплюючий український бойовик з таким шаленим сюжетом, що від твору важко відірватися, не дочитавши до кінця. Викликає здивування читача: як автору вдалося створити таке перенасичене карколомними пригодами літературне полотно з сюжетом вселенського масштабу? Про це я в нього при нагоді і запитав. І ось що він мені оповів:  „О, це - довга історія.  Роман писався майже сім років. За цей час я його писав-переписував, переписував і ще багато разів переписував... Здавалося, цьому не буде кінця. Але якось нарешті все сплелося в один тугий вузол і вийшов закінчений твір.
– Пане Святославе, звідки Ви взяли такий незвичний для нашої літератури сюжет.
– Я й сам часом дивуюся, де воно в голові взялося. Очевидно, цьому сприяла моя професійна діяльність. Я, на той час, займався гіпнозом та психотехніками програмування свідомості. І трохи набив на цьому руку. А тут ще й трапився клієнт  – колишній офіцер. Він мав серйозні  психологічні проблеми – далося взнаки перебування в гарячих точках. Як тільки почав з ним займатися, з нього таке полізло! Стало ясно, що чоловіка зомбували, от воно й вилазило боком. Вся ця інформація відкладалася десь в підсвідомості. І одного разу я несподівано для себе збагнув, що маю в голові готовий сюжет. Але одне діло  придумати сюжет, а інше - його описати. На це пішли роки. Довелося перелопатити гори довідкової літератури, проконсультуватися з військовими льотчиками, підводниками, ракетниками, людьми із спецслужб... Щоб твір був максимально наближений до реальності, знадобилося море інформації, якої не знайдеш в Інтернеті. Хто шукає - той знаходить. Якось само по собі траплялися потрібні консультанти, до рук липнули секретні довідники розвідок. В кінці кінців все синтезувалося у закінчений твір з багатоплановим сюжетом.
– Якщо кількома словами, про що Ваш роман?
– Його назва говорить сама за себе: „Тераріум. Хроніка психотронної війни і краху світової закуліси”. Це твір про вселенську змову світових заправил, про те, як з людей роблять зомбі, про тіньові ігрища спецслужб, про всесилля мафії і безсилля простої людини, котра є іграшкою в руках закулісних ляльководів. Одне слово „Тераріум” – гадючник, в якому ми живемо. Це роман про те, що існуючий несправедливий порядок речей у світі можна зруйнувати, якщо бути сміливим і завзятим. Мої герої – українські супермени, які рятують світ. Твір складний і багатоплановий, у ньому змішалися різні літературні жанри: бойовик, психологічний трилер, екшен, наукова фантастика, політичний детектив і навіть альтернативна історія й трішечки інферно. Що тут багато говорити, краще почитати і все стане зрозуміло.
– Важко видати українську книжку?
– Надрукуватися не просто. Видавництва неохоче друкують нових невідомих авторів. Їм вигідніше видавати популярні твори  відомих письменників – більші шанси, що книгу розкуплять.  Щоб видатися, новачку потрібно створити щось надзвичайне. Є ще один варіант- видаватися самотужки - власним коштом, або шукати спонсора. Як на мене, найоптимальніше мати справу з видавництвом, це загальносвітова письменницька практика. Видавництво не тільки видає твір, а й організовує його промоцію і реалізацію. Це позбавляє письменника проблеми, куди діти виданий наклад, як розпродати власний твір. Але видатися - ще не все. Питання в тому, як видатися? Драма української книжки полягає в мізерності  її тиражу. У нас наклад п’ять тисяч екземплярів вважається великим. А якщо твір тиражований десятками тисяч екземплярів, це вже бестселер. Для відомих російських белетристів цей показник на порядки вищий. Тираж пару сотень тисяч екземплярів вважається так собі – середнім. А бестселери видаються мільйонними тиражами. Це потужна ідеологічна індустрія, яку всемірно підтримує російська держава, адже література поширює ідеї „русского мира”  на пострадянському просторі. Російські книжки в Україні потужно рекламуються і масово розповсюджуються. Навальна експансія російськомовної книги душить україномовне книговидання. А від української книжки  держава відреклася. Вона – сирота, яка ледь животіє під пресом російськомовного книжкового потоку. У нас, на відміну від тієї ж таки Росії, не кажучи вже про літераторів Заходу, не має письменників-багатіїв. Не має літературної індустрії. Є окремі цехи, де друкують українські книги невеличкими партіями, та вони погоди на книжковому ринку не роблять. Тому народ не знає власних сучасних письменників, а читає переважно чужих, а відтак проникається чужинськими ідеями, ідеалами, ідеологією. А як може бути інакше, коли українська культура загалом і література, зокрема  у нас в упослідженому стані.
– І який же вихід з літературної безвиході?
– Вихід є завжди. Щоб література, як індустрія розвивалась, потрібні гроші і державна протекція. Це можливо лише при умові приходу до влади патріотів. Але за гроші таланту не купиш. Вони виявляються самі по собі без жодної підтримки, навіть навпаки, всупереч усім перепонам. Шевченко творив в умовах жорстоких заборон і обмежень. В Росії держава всіма способами стимулює літературний процес, як важливу складову великодержавної ідеології, а нових Пушкіних не з’являється. Кількість не стає якістю. І тому замість літературних перлин домінує писарський  ширвжиток. Аби література розквітла великими творами, потрібні таланти, а не графомани.
– Зараз, як ніколи, гостро стоїть питання долі української мови. Чим може прислужитися письменник справі захисту рідної мови? 
– Письменники по свої суті-стражі українського слова. Найбільше сприяють розвою рідної мови популярні твори. Модні літературні речі роблять модною мову, на якій вони написані. Тому нашій літературі потрібні бестселери. Для прикладу, я знаю випадки, коли російськомовні читачі наймали перекладачів, щоб ті переклали їм на російську „Многії літа..” Мирослава Дочинця. Бо ця книга стала культовою. Що стосується мого твору, то добра третина коментарів стосовно нього в Інтернеті написані російською. Значить, російськомовні читачі читали його українською.  Це тішить мене, як автора, і, як українця. Адже те, що я написав моєю рідною мовою, цікаве людям, що розмовляють, хоч і багато в чому схожою на українську, але все ж таки іншою мовою.
– Можна сподіватися від Вас виходу у світ нового твору українською мовою.
– Авжеж. Такий твір пишеться. Сподіваюсь, наступного року він вже буде стояти на поличках книгарень поруч із „Тераріумом”.
– Про що цей твір?
– Це теж бойовик. Мені близький цей жанр. Сам я по натурі любитель пригод і маю авантюрну жилку, тому й пишу пригодницькі твори. Я поціновувач шалених історій з стрімким непередбачуваним сюжетом, щоб читач постійно був у захопленні, що буде далі? Пригодницька книжка, як хороший коньяк: чим довше смакуєш - тим більше хочеться ще. Маю амбіцію стати отаманом українського бойовика. В сучасній українській літературі цей жанр – нерозоране поле. Є твори, але сюжети якісь дріб’язкові, занепадницькі і депресивні. Головні герої у них одні дегенерати, алкаші наркомани і слизняки. Так зомбують українців на слабкодухість. Я ж пишу чтиво для справжніх козаків. Щоб, почитавши мій твір, хотілося не шмарклі жувати, а взяти шаблюку в руку й рубати ворогів. Досить скиглити - пора діяти. Україні потрібні герої. Мої ж книги розбурхують в душах приспаний гайдамацький  дух.  
Розмовляв Сергій Майданюк

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.