Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Козацькі поховання на історичній Волині XVII століття [Випуск № 1079]

Продовження. Початок в позаминулому номері (22).

Ось як описала напередодні здійснення цього варварського злочину атеїстами-комуністами очевидець злочинних справ московських комуністичних вандалів:
На середині гірського схилу, неподалік від Підлісець, стояла серед лісу зруйнована біла каплиця. Її стіни із залишками залізних обручів, що колись стягували їх докупи, розійшлися, і між ними сяяли великі, на півметра, а то й більше, щілини. Даху не було – він давно упав. Від цієї картини на душі нам стало невимовно боляче… Не раз навіть підселялися сюди лихі безбатечники, які били і руйнували стіни.
Богданова церква-каплиця в Підлісцях була зруйнована місцевими слугами московських безбожних червоних окупантів, а козацькі могили біля неї «невідомі» нищили, розбивали надмогильні хрести, плити, топтали нашу історичну пам’ять, наші християнські святощі, нашу любов і віру.
На окрему увагу заслуговують козацькі поховання і в інших місцях на Крем’янеччині, зокрема могили козаків біля Королівського мосту в Крем’янці, місцевого храму в с. Кімната, а також Збаража і Вишнівця. Кам’яні хрести на могилах біля Королівського мосту і с. Кімната тесані, як і в попередніх місцях поховань, з місцевого каменю кременецькими каменотесами і вони дуже подібні до хрестів на П’ятницькому цвинтарі, в Підлісцях біля Богданової церкви-каплички, інших місцевостях того регіону історичної Волині.
Ще з XII ст. м. Збараж був для Волині історичним оберегом. Рушійним чинником заснування і розбудови цього природного вікового щита землі нашої були гори Медобори, які довгим ланцюгом розтягнулися над річкою Гнізною на десятки кілометрів і творили оборонний земляний вал, з’єднаний місцями кам’яними мурами, вежами.
Важливою ланкою в тому оборонному ланцюгу історичного Збаража були Чернихівці, передовий форпост біля Чорного шляху, за яким простелялися подільські степи, із яких сунули орди кочових племен, які розбивалися об непробивний щит цього вікового волинського оберегу.
Прадавній мурований в оборонному волинському стилі храм Святої Трійці, 1340 р. з такою ж дзвіницею тої ж доби в Чернихівцях були важливими оборонними об’єктами в тому непробивному щиті, а стародавній цвинтар біля святині бере свої витоки із її заснування. На ньому кілька рядів поховання, серед яких були й козацькі.
Автор цієї праці разом із студентом з с. Старого Збаража Романом Клосом робили кількаразові дослідження як самого храму Святої Трійці, так і поховань на місцевому цвинтарі-пантеоні біля нього і виявили цілу низку кам’яних хрестів притаманних козацьким похованням.
Народні перекази зберігають про бойові дії козаків під проводом Богдана Хмельницького в ході національно-визвольної війни 1648-1654р.р. під час облоги Збаража окремі фрагменти тих боїв, зокрема про те, що намет великого гетьмана стояв на Монастирській горі, яка простягнулася через Чернихівці, а полеглих козаків ховали на місцевому цвинтарі-пантеоні.
Виявлені нами тут кам’яні хрести на козацьких похованнях належать саме до так званих «козацьких» і можливо, що вони належали козацьким похованням ще до доби Богдана Хмельницького.
Цвинтар-пантеон дуже давній, – читаємо в історичних джерелах, – і на ньому знаходяться кілька рядів поховань, що виявлено в наш час. Найдавніші збережені хрести на могилах цього цвинтаря нараховують чотири століття, більш пізніші знаходили у землі під час поховань небіжчиків.
В недалекому від Збаража містечку Вишнівцях та його околицях виявлено ряд козацьких поховань доби національно-визвольної війни українського народу 1648-1654р.р., зокрема біля церкви Вознесіння Господнього, 1530 р. у Старому Вишнівці, а також в селах Антонівці, Загайці та інших.
Слід підкреслити, що південна історична Волинь, зокрема Крем’янеччина, Збаражчина, Залозеччина, Підкамінь, Олесько дуже багата на поховання козацької доби, на кам’яні хрести, названими в народі «козацькими». Натрапляємо на них в чисельних населених пунктах, особливо в місцевостях біля замків і фортець. Як правило, під час облоги і штурму тут гинули найвідважніші сини України, які знайшли вічний спочинок по земних дорогах у волинській землі. Їхні подвиги в ім’я рідної держави, церкви свято зберігає народна пам’ять та нечисленні, через окупацію нашими сусідами «братами», документальні та історичні джерела.
Тема козацьких поховань в с. Пляшева у Берестецькій битві 1651 року була цілком не досліджена в нашій історичній науці, в якій панувала думка, що пам’ять про полеглих козаків в цій битві, шану героям України розпочали віддавати з появою тут меморіалу храму-пам’ятника Святого Георгія на острові Журавлиха, на якому загинуло героїчною смертю 300 козацьких лицарів. Їх згадував в своїй поезії «За байраком байрак» Тарас Шевченко:
«Нас тут триста, як скло,
Товариства лягло»!
Отож пам’ять про полеглих козацьких лицарів на полі Берестецької битви жила, передавалася від покоління до покоління волинян і саме від них почув великий Пророк України Тарас Шевченко про козацьку славу восени 1846 року, під час своїх відвідин цього святого для кожного українця місця. Безсмертний Кобзар не лише почув про героїчну оборону 300 козацьких лицарів на Журавлисі, а й побачив поховання полеглих у Берестецькій битві в різних куточках цього історичного поля – давні кам’яні хрести, зокрема, в урочищі Монастирщина. На одному з них ще й в наш час читається напис «Цар Ісус Христос», а із зворотної сторони – дата 1651.
Були ці хрести-пам’ятники на могилах полеглих героїв козаків і в інших місцевостях Пляшевої, саме їх в добу московсько-більшовицького комунізму і атеїзму розбивали нічні «невідомі» пришельці-вандали, які у варварський спосіб нищили нашу історичну пам’ять, здійснювали нечуване святотацтво над могилами полеглих українських лицарів-козаків.
Після Берестецької битви полеглих козаків навіть з санітарних міркувань поляки наказали б поховати, а наші свідомі волиняни з навколішніх сіл зробили це не із-за примусу, а за переконаннями і за християнським звичаєм поховали їх в кількох місцях на полі битви. Непохованими залишалися ті козаки, які знайшли свою смерть в багні, заплавах річки Пляшівка і пізніше, коли ці місця були осушені, розорані і саме при оранці із землі озивалися козацькі черепи і кістки.
Отак, коли вийдеш на поле орати, – знаходимо в історичних джерелах, – заставиш плуга, то він аж гарчить по кістках, неначе по якомусь корінню. Не раз аж леміш пощербиться. Трудно орати було…
 Отож виорували селяни в колишніх багновищах, заплавах річки Пляшівки кості полеглих козаків, похованих в землі самою матінкою-природою, всі ж віднайдені тіла українських лицарів були поховані за українським православним обрядом, а їхні могили довершували кам’яні хрести. І саме ці хрести-памятники на могилах козаків в Пляшевій з другої половини XVII ст. свідчать, що наш народ ні на хвилину не забував цих святих могил, а підтвердженням нашої думки є поставлені, доглянуті, збережені до червоної московської окупації і масової вандалізації та святотацтва в 60-80-х_р.р. XX ст. символів віри, любові, надії і воскресіння.
Тому маємо констатувати, що волиняни завжди пам’ятали про полеглих козацьких лицарів під Берестечком і поставили на їх могилах ще в другій половині XVII ст. кам’яні хрести-пам’ятники. І не про вікове забуття, і нешанування козацьких поховань свідчать нам ці кам’яні хрести на могилах українських лицарів, а й про вікову шану і пам’ять про найкращих синів України, полеглих тут за її волю.
Без сумніву, – знаходимо в історичних джерелах, – що поховали полеглих саме за православним християнським звичаєм, а самі хрести-пам’ятники були виготовлені волинськими майстрами, поставлені, освячені нашими священиками всупереч волі польських окупантів землі нашої ще в другій половині XVII ст.
Виорані, зібрані селянами Пляшевої і навколишніх сіл в осушених багновищах і заплавах козацькі черепи і кості на поч. XX ст. знайшли своє місце спочинку в саркофазі храму-пам’ятника св. Георгія на острові Журавлиха.
З Берестецькою битвою пов’язані козацькі поховання в с. Вербень – могила-курган над річкою Стиром і два вцілілих кам’яні хрести козацької доби на ній,  Семидубах і інших, в с. Плоске біля Козацького Редуту.
З доби козацьких повстань і національно-визвольної війни українського народу в XVII ст. знаходимо козацькі поховання біля замків і фортець, вибудуваних польськими магнатами і королями на наших землях у околицях Гощі, Тайкур, Пересопниці, Клевані, Грабові, Городку, Новому Дворі, Бережниці, Степані, Ромашківці біля Олики.
Біля містечка Степань, над шляхом до с. Погулянка, й дотепер зберігається на козацькій могилі каплиця, названа в народі «Козацький мурованик». Окрім того, в околицях містечка над Гориню до поч. XX ст. була низка козацьких поховань з кам’яними хрестами, виготовленими в притаманних цьому стилю формах і пропорціях – невисокі, прямокутні рамена, шириною від 15 до 20 см.
Під час облоги козаками Олицького замку 1651 року, полеглих героїв поховали в лісі поруч села Ромашківка. Біля цих святих могил православні українські вірні вибудували дерев’яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, яку 1981 року спалили місцеві комуністи. В історичних джерелах про ці козацькі могили в лісі біля села Ромашківка знаходимо такі думки:
…біля цієї святині, збудованої в глибині лісу, поміж козацькими могилами, що о. Дмитро Чирський так старанно утримував, хрести відновлені і помальовані, стежки висипані жовтим піском. Казав пан-отець: «А в тих могилах спочивають найкращі сини України».
Окремо потрібно наголосити про велике поховання полеглих козаків під час облоги місцевого замку в Тайруках. Нині більша частина цього колись обширного кладовища розорана, забудована, автор під час наукової подорожі оглянув цілу низку козацьких хрестів в полях, біля окремих господарських будівель. Всі вони належать до козацької доби XVII ст.
Козацькі поховання XVII ст. на історичній Волині, на превеликий жаль, цілковито недосліджені, тому й автор під час написання цієї наукової розвідки змушений був виключно покладатися на власні попередні дослідження і на надруки з цієї теми. Маємо також пам’ятати, що могили наших героїчних предків є не лише наш біль і сум, а й наша слава і наша гордість.
Володимир Рожко

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.