Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Куди йдемо і що робити ? [Випуск № 1078]

Для демократії потрібно передусім виховання народу… щойно тоді демократія функціонує і лиш до того часу, коли маловартісні елементи не візьмуть верху (ще Аристотель зауважив, що державні форми чергуються від аристократії через демократію до олігархії, тиранії або охлократії). Демократія є найскладнішою формою державного ладу і тому найслабшою. А в нерозвиненій суспільності вона просто самогубна…
(Міністр Уряду ЗУНР Лонгин Цегельський «Від леґенд до правди»)
Знову, в котрий вже раз за два десятиліття Незалежності, на шпальтах видань з’являються заголовки «Україна напередодні доленосних випробувань», «Українська мова і майбутнє нації в небезпеці…». На жаль, підстав для таких заголовків більш ніж достатньо. Влада Президента В. Януковича і Партії Регіонів за рівнем корупції на 152 місці у світі. Замість обіцяного Партією Регіонів «покращення життя вже сьогодні»,  відбулося  безпрецедентне скорочення соціальних гарантій пенсіонерам, «чорнобильцям», «афганцям».
Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі України більше 6 млрд. дол., зовнішній борг країни 130 млрд. дол.  За останні два роки із українських банків переведено в офшорні зони та на Кіпр астрономічну суму – 53 млрд. 397 млн. дол. (за валютним курсом це більше 400 млрд. грн.) у той час, як  доходи річного бюджету країни складають  367 млрд. грн. Левову частку переведень здійснив банк  «Приват», що належить І. Коломойському, на другому місці банк Р.Ахметова  ПУМБ.
 Покращення життя вже сьогодні обернулося для українців зовсім іншим боком: ціни на споживчому ринку подвоїлися, ціни на ліки в Україні завищені в 10 разів. У той же час кількість мільйонерів в Україні збільшилась удвічі.
Закономірно, що у виборця з’явилися і сумніви, і розчарування політиками та владою. Тільки 3% громадян вірять у чесні вибори за влади Партії Регіонів.
Якби у вікопомному 1991 р.,  в час проголошення Акта Незалежності та внесення Прапора до залу Верховної Ради (учасником якого я мав честь бути разом із В. Чорноволом), мені хтось сказав, що на 22 році Незалежності буде те, що сотворено зараз – я б ні за що не повірив. Мені – одному із засновників Руху, учаснику проголошення Акта Незалежності, зрештою людині, яка частину свого життя поклала служінню українській національній ідеї і добробуту народу й держави, не байдуже, що зробили з Україною попередні і нинішні правителі.
 Передусім я хочу дати  відповідь на питання, які тривожать кожного - чому ж  українська нація опинилася у сьогоднішній ситуації? Чому не реалізовані можливості країни? Чому за 20 років не подолані  не тільки страхітливі наслідки русифікації і тоталітарного імперського режиму, а навпаки, доводиться констатувати, що при нинішній владі Президента В. Януковича посилюються русифікаційні процеси, витіснення української мови із преси, теле-кіно- радіо простору? Чому в Україні і досі залишилося (всупереч Указам 2-х Президентів про ліквідацію символів доби тоталітаризму) 4,5 тис. вулиць і площ Леніна, а  названих в честь Незалежності вулиць тільки 220?
Це ж рівнозначно, якби після фашистської окупації залишились назви вулиць «Гітлерштрасе», а народ прореагував « нам все равно», а місцеві депутати пояснювали такий стан економією коштів бюджету. Більшого абсурду годі уявити. Можливо, саме це і є підтвердженням того, що   «в нерозвиненій суспільності вона (демократія) просто самогубна…» Цитата Лонгина Цегельського звучить як діагноз нації.
Звісно, відповіді на поставлені запитання криються у результатах голосування людей на виборах і,  як наслідок, у таких діях чи бездіяльності обраної ними влади - байдужої до української національної ідеї («національна ідея не спрацювала», Л. Кучма), малорезультативної (Президент Ющенко),  чи олігархічно- проросійської (Президент Янукович). Внаслідок цього ж за 20 років під проводом 4-х Президентів Україна так і не визначилася, де вона  має бути – у Європі чи в Азійському просторі. Кидання від одного вектора до іншого  тільки підірвали довіру до України як з одного, так і з іншого боку. Чи не найгіршим є те, що влада не має чітко означеної стратегії напрямку розвитку України і нагадує сліпця, що заблудився між трьох сосен.
Якщо ж спробувати відповісти на питання «що  перешкоджає Президенту Януковичу і його Уряду (Азарову) у здійсненні Євроінтеграційного вектора розвитку?»,  то діло тут зовсім не у «у справі Тимошенко». Останнє є тільки причиною, яку штучно висувають на перший план. Насправді небажання євроінтеграційного розвитку у Президента викликають очевидні наслідки, такого курсу бо:
-    стане неможливим безкарно розкрадати Державний бюджет, стане необхідним запроваджувати євростандарти у використанні державних грошей - тож жадібність перемагає;
-    виникне потреба підвищувати життєвий рівень населення (освіту, медицину) до європейського рівня,  а це знову ж таки зменшить прибутки від оборудок із Держбюджетом;
-    треба буде забезпечувати реальні права людини, демократичні принципи і найголовніше – вільні вибори - а це несе загрозу втратити владу.
А що перешкодило Президенту Януковичу і його владі повести Україну у Митний Союз і далі до повної інтеграції з Росією? На перешкоді цьому стоїть пересторога олігархів з оточення Януковича, що їх російські «партнери» незабаром відберуть їх активи і підприємства, як це вони зробили із попередніми власниками хімічних комбінатів України. По-друге  - оборудки із газом зійдуть на нуль.
Тому для нинішньої влади будь-який варіант інтеграції України, чи то в Євросоюз, чи то в Азіопростір є неприйнятним з точки зору інтересів владної олігархії.
Але, якщо мільярдери США на заклик Обами виступили з ініціативою зменшити надприбутки, то мільярдери України виступили на зустрічі із Президентом Януковичем із вимогою списати їм податкові заборгованості перед Україною. Суттєва ментальна різниця перших і других яскраво проявилася в тому, що якраз частина «других» створила Єврейський парламент Європи, проявляючи повну байдужість до національно-культурних потреб України.
Я не належу до трагіскептиків, але однією із найбільших проблем нашого суспільства є розчарування українців і їх невіра у спроможність будь-якої політичної партії змінити економічну ситуацію на краще, та розпорошеність національно-патріотичних сил.
Ситуацію ще більше загострює виїзд із України в Європу та Росію на заробітки найбільш активної і прогресивно налаштованої частини виборців числом 7-8 мільйонів. Їх місця біля виборчих урн займають  люди, чиї політичні цінності сформувалися в часи СРСР.
Що ж робити? Не опускати рук і не впадати у гріх безнадії. Програна битва (вибори Парламенту чи Президента) не є програною війною за долю України. Ця війна триватиме ще довго,  а прийдешні перемоги (в які я вірю) залежатимуть від мудрості політиків національно-патріотичного табору та державницької свідомості людей.
Треба створити, відновити об’єднання національно-патріотичних сил – партій і громадських організацій, як це було зроблено перед виборами у 2002 році, і утворити, відродити та приєднати новий молодіжно-патріотичний рух.
Українському суспільству потрібно висунути чіткі вимоги до кожного із кандидатів у депутати:
 - Українське громадянство не менше 15 років, кандидат по мажоритарці повинен бути з місцевих, щоб його знали з діда – прадіда.
- Світоглядний патріотизм та чітке означення у виборчій програмі свого ставлення до української мови, до національно – визвольних змагань, визнання воїнів УПА.
 - Ставлення до Євроінтеграції, а також до Митного Союзу з Росією.
 - Визначеність позицій щодо продажу землі,  реприватизації енергетики та повернення у державну власність важкої промисловості, хімічних та металургічних підприємств,.
 - Професійність, освіченість.
 - Підтвердження конкретними справами своєї державницької і патріотичної позиції.
 - Відсутність зв’язків із олігархічними бізнес-структурами та кримінального минулого.
 - Моральні якості: чесність, християнська поведінка.
Прийдешні  вибори повинні стати тим бар’єром чи фільтром, який не пропустить до влади в Україні людей із антиукраїнським світоглядом, дасть новий поштовх до розвитку держави.
Звісно, вибори і прихід  до влади патріотичних людей – не самоціль. Вони повинні бути достатньо фаховими, щоб провести необхідні реформи. Адже, тільки наш агропромисловий комплекс може забезпечити доповнення ВВП на 600-700 млрд., бо  в Україні 30% чорноземів світу, а дефіцит продуктів харчування  на планеті збільшується щорічно на 1 %. Виведення половини економіки із тіні і реформа правоохоронної системи – цілком досяжні заходи, які можуть різко змінити ситуацію в Україні на краще. Реформи в Грузії цьому переконливе підтвердження.

М. Поровський
Голова Української Народної Ради, Кошовий отаман Українського козацтва „Волинська Січ”, народний депутат 1, 2 та 4 скликань ВР

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.