Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Тиск у мовному котлі [Випуск № 1078]

Цілком очевидно, що російськомовні політики, виступаючи в захист української мови, захищають її якось специфічно. Що не болить, те, як кажуть, не штовхає на справжні барикади. І на справжній ризик. Не хочеться ризикувати – чи то розбитою головою в Раді, чи наїздом влади на твій бізнес, чи бізнес твоїх родичів. "Патріоти до пори до часу" – ось вони, перед нами. Критична ситуація, коли потрібно робити вибір – лакмусовий папірець.
5 червня лакмусовий папірець був використаний.
І слава Богу. Відтепер ми знаємо ціну опозиційних "патріотів", яким українська мова потрібна лише як спосіб завоювати побільше голосів україномовних виборців.
У чім сила нації? Згадаймо тих українців, які тисячами пішли в УПА. І там загинули. Молоді, талановиті... Уявімо, як би вони діяли в сьогоднішніх умовах. Кого би вони "злякалися"? Люди, для яких власне життя було ніщо порівняно з Україною?
Є ідентичність – якщо на неї зазіхають, її намагаються позбавити, "кров заливає мозок". Тоді вже не до думок про власну безпеку.
Тільки це і є справжня сила. Бо таких людей не можна ані купити, ані залякати. Усіх інших можна.
І тепер ми бачимо, хто як себе вів – і кого залякали чи купили.
Реальність – найкращий лакмусовий папірець. Рідина ніби одна – усі гамузом наче "патріоти". А опустиш папірець, і видно: де він змінив колір на інший, а де ні.
Десятки депутатів від опозиції мали би кинутися в бій за українську мову, не думаючи про розбиті голови. І хай їм навіть і не вдалося би зупинити злочинне голосування, хоча кажуть, що були всі шанси, – виборці оцінили би їх самопожертву. І цим вони засвідчили би, хто вони є насправді.
Вони засвідчили, хто вони насправді. Наскільки їх це "болить".
Стус пішов у тюрму й загинув. Бо "боліло". А цих жирних пацюків не болить, видно.
Єдиний Парубій кинувся – сам один – значить, боліло. По-справжньому. Ось лакмусовий папірець.
Інші лише базікали.
Доки із цих людей, що прийшли під стіни Верховної Ради захищати мову та Україну, яка не є Росією, не викристалізується зовсім новий тип політиків, які створять нову, уже справжню, українську, опозицію, що її не залякати й не купити, – доти Україна буде котитися до "Руського міра". А такою – російськомовною, частиною "Руського міра" – її хочуть зробити.
Був простий спосіб зупинити вакханалію 5 червня у Верховній Раді.
Ні, не взяттям парламенту озброєними людьми, як це робилося недавно в арабських країнах: з'явою мільйона українців, який би оточив Верховну Раду. Мільйона. Хоча би півмільйона. Ста тисяч.
Біло-голубі не спроможні звести мільйон масовки. І жоден Беркут не в змозі подавити мільйон.
Певний, до україномовних українців приєдналися би й російськомовні українці, до яких тато з мамою, або, принаймні, дідусь із бабусею, говорили солов'їною. Знаю, є багато російськомовних, у яких на глибині душі живе комплекс зрадника рідної мови – бо їм нав'язана реальність виявилася сильнішою. Не всі можуть бути героями. І бути білою україномовною вороною в нав'язаному російськомовному середовищі.
Так само переконаний, що чимало російськомовних росіян, які ненавидять існуючий режим, стали би на сторону мільйона. Бо вони не є українофобами, як нинішня влада. Бо є закон масової психології: чим більша маса, то більше до неї зі всіх сторін приєднується людей. Часом і лише "дотичних" до ядра маси. Це закон снігової кулі.
Але щоби це сталося, має бути не 5 тисяч людей. До 5 тисяч ніхто не приєднається.
Приєднається до мільйона. До півмільйона. Це довела й Помаранчева революція, яка, я певний, повториться. Тільки вже в іншій формі.
Бо тиск росте – а відомо, що, урешті-решт, відбувається з котлом, коли там збільшувати тиск. Здається, що котел не змінюється – і що в ньому нічого не відбувається. Тільки потім – в одну мить – його розносить на шматки. І шматки летять у всі сторони.
Це страшно. Але це й вихід. Тоді наступає час стихії.
Зміщуються пласти – гинуть, ідуть у небуття як дурний сон всесвіти минулої влади, зринають із небуття всесвіти нової влади. Наступає відродження.
Зовсім нові, нового типу політики приходять на арену. Яким нація починає безоглядно вірити і йти за ними. І вже досить одного слова, як мільйон виходить на вулиці; усі революції роблять 1-2 по-бойовому настроєні проценти населення.
Гідність вступає в душу кожного. Гідність, яка немислима без опори на силу.
Світ стає на коліна перед такою нацією. Починає цінувати й розрізняти цю націю на карті світу.
Поки таких політиків, "із маси", нема. І поки хтось не покладе життя, а не те що "інтересів бізнесу", на олтар нації – доти мільйони сидітимуть по хатах.
Бо маса за визначенням – інертна.
Однак не думайте, що в цій інертній масі не росте внутрішній тиск. Він росте. З кожним днем. І шукає виходу. Там ростуть майбутні лідери нації.
Ми занадто віримо в те, що в нас перед очима. Ми не допускаємо думок, що ті, хто творять сьогодні вакханалію й знущаються над українцями – залишаться наверху, без відплати. Та погляньмо на мубараків. Погляньмо на полпотівців. Та врешті й СРСР. Здавалося, що вони навічно. А де вони тепер?..
Світ змінюється дуже швидко й ті, хто править сьогодні бал, невідомо де будуть завтра. І яке їм місце в українській історії буде відведено. Хоча, відомо яке.
Хтось зауважить, що це лише світлі сподівання. Де докази, що українців остаточно не знищать, не зроблять меншиною в "Руськом мірє"?
А де докази того, що їх знищать, що котел не вибухне, і вони завтра не вернуть собі Україну?!
Влада, зціпивши зуби, тупо крутить краник, нагнітає. Тиск у котлі росте. І навіть добре, що він росте. Тим ближче вибух.
Що можна вдіяти проти законів фізики?

Богдан Орлик, політолог, спеціально для УП

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.