Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Про розстріл в’язнів у Дубно та пам’ятник розстрільній команді [Випуск № 1078]

Написати цю статтю автора спонукали недобросовісні, а подекуди лукаві коментарі напівбезіменних ветеранів Рівненських силових структур, які орієнтовно рік тому оприлюднили свою «нову» версію подій навколо розстрілу в’язнів Дубенської в’язниці та горезвісного пам’ятника чекістам і радянському партійному активу на перехресті шосе Рівне-Дубно-Луцьк. Видно тішить серця ветеранів кривава історія ВЧК-ГПУ-НКВД-НКГБ. У сучасній Росії вже пішла хвиля визнання Сталіна та Берії геніальними менеджерами тієї тоталітарної доби. А місцеві ветерани силових структур видно страждають на амнезію і не знають чи не хочуть знати скільки «сталінських соколів» з погонами НКВД та НКГБ чинили свої чорні справи проти волинян та поліщуків у середині ХХ століття. Скільки ешелонів з вивезеними потягнулося «у Сибір несходиму».  Те, що співробітники НКВД та НКГБ у 1939-41 рр. спільними зусиллями викорінювали українських націоналістів на території Волині, свідчить Спільна директива УНКГБ-УНКВД по Рівненській області від 28 квітня 1941 року, де йдуть чіткі вказівки по розробці та ліквідації мережі ОУН. Директиву підписали від НКГБ лейтенант Лосєв, а від НКВД старший лейтенант Мастицький. Інший документ за підписом наркома держбезпеки УРСР Мешика від 31 травня 1941 року містить інформацію про те, що «виконуючий обов’язки начальника УНКГБ по Рівненській області тов. Лосєв і начальник СПВ(секретно-політичного відділу)… Ковальов послабили свою роботу по лінії ОУН і сконцентрували всі зусилля тільки для того, щоб спіймати керівника Рівненської організації Робітницького…» Від них вимагалося негайно продовжити розпочату 22 квітня 1941 року операцію по ліквідації керівного складу, активу та нелегалів ОУН. Використати цю операцію для вербування агентури. Розгорнути у селах широку вербувальну роботу, створити розгалужену мережу інформаторів і тд. Отже начальник Дубенського райвідділу НКГБ Винокур, і його заступник Цибань, рядові і нерядові чекісти, районне партійне керівництво, прокуратура спільними зусиллями наповнювали Дубенську в’язницю все новими в’язнями, виконуючи згадані вище директиви. У енкаведистів та енкадебістів існував цілий перелік тогочасних партій, громадських організацій, класових ворогів, представники яких мали бути знищені як антирадянські та класово ворожі.
Напад Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. і стрімке просування німецьких військ вглиб радянської території поставили керівництво НКВД-НКГБ СРСР перед необхідністю термінового вирішення питання щодо подальшої долі політв’язнів, які утримувалися в тюрмах, розташованих неподалік західного кордону. Зокрема, на 10 червня 1941 р. у тюрмах УНКВД по Рівненській області утримувалось 1687 в’язнів, з них у тюрмах №1 та №4, м.Рівне – 896, у тюрмі №2, м.Дубно – 738, у тюрмі №3, м.Острог - 53.
Хронологія трагедії, яка розігралась у Дубенській в’язниці 24-25 червня 1941 р., відображена в доповідній записці її начальника на ім’я начальника тюремного управління НКВД УРСР А.Ф.Філіпова, датованій 28 червнем 1941 р. Начальник в’язниці повідомляв, що вже 22 червня о 4 год. 40 хв. вона була обстріляна з літаків супротивника. 24 червня о 17 год. на станцію Дубно (в 5 км від в’язниці) прибули вагони для відправки засуджених і підслідних за контрреволюційними статтями. В цей час місто зазнавало бомбардування і артилерійського обстрілу, зі сторони містечка Верба вели наступ 127 німецьких танків. На звернення начальника в’язниці щодо надання допомоги для відправки в’язнів на вокзал начальники районних відділів НКВД і НКГБ відповіли відмовою, мотивуючи її зайнятістю обороною міста (насправді вони разом з партійно-радянським керівництвом Дубна поспішно виїхали до Рівного). Тоді начальник в’язниці зв’язався по телефону з заступником начальника УНКВД по Рівненській області лейтенантом держбезпеки Климовим, який знаходився в обкомі партії. Климов розпорядився (по телефону!), в разі неможливості евакуації, намічений до відправки контингент в’язнів знищити, а решту в’язнів звільнити. О 20 год. 24 червня  розпочалося знищення засуджених і підслідних по контрреволюційних статтях, яких нараховувалося 320 осіб. (Нагадаємо, що райвідділи НКВД і НКГБ залишили Дубно тільки через чотири години). Однак розстріл не був закінчений, оскільки супротивник продовжував наступ на місто. Закритими в камерах залишилось близько 60-70 чоловік.
22 год. 30 хв. особовий склад залишив в’язницю і відправився до Рівного. Звідси зробимо висновок, що 24 червня розстріляно було 250-260 осіб, що розстріли проводились безпосередньо в камерах, і що тіла ніхто не прибирав, а значить, серед них могли бути поранені.
Згідно з архівними джерелами, 25 червня, вранці під час руху до Рівного, особовий склад в’язниці № 2 зустрівся з керівництвом Дубенського РВ НКВД і НКГБ, яке слідувало в Дубно „для розвідки”. До них приєднались 10 працівників в’язниці, які й доповіли про ще недоведену до кінця справу виконання «по першій категорії» в’язнів. Тоді ж вранці ця вся команда пішла добивати недостріляних в’язнів, про що дізнаємось з німецького документу, написаного по гарячих слідах.
З’явившись вранці 25 червня в Дубенській в’язниці, чекісти на чолі з начальником РО НКГБ Я.Д.Винокуром продовжили розстріли уцілілих і поранених в’язнів, що підтверджують майже всі ті, кому вдалося врятуватися. За деякими свідченнями, він організував також розстріл новобранців до війська, зібраних на території замку.
Після відходу в’язничної сторожі увечері 24 червня, вцілілим і пораненим допомагали визволитись з камер інші в’язні та люди, що жили біля в’язниці. Частина ув’язнених, скориставшись відсутністю охорони, врятувалась втечею через мур в бік болота; мур долали, зв’язуючи ковдри (коци). Після вступу в Дубно німецьких військ родичі забрали тіла рідних і поховали на місцевих цвинтарях, решта тіл була похована на в’язничному подвір’ї.
А ось і детальний звіт про цю трагічну подію, який оприлюднив нещодавно на своєму сайті Марк Солонін. Цей документ належав управлінню Таємної військової поліції і має дату 1 липня 1941 року. Тобто написаний по гарячих слідах. Німецька таємна поліція прибула в Дубно у четвер, 26 червня, о 17 годині. «Негайно був встановлений контакт з місцевими мешканцями, які володіють німецькою мовою (вчителем і священиком). Отримано інформацію, що за дорученням комісара НКВД (таку у документі) Винокура у місцевій в’язниці було розстріляно велику кількість політв’язнів. Розстріли проводились комендантом в’язниці, чиє ім’я ще не встановлено, за участю секретаря в’язничного управління єврейки Бронштейн…Згідно свідчень місцевих мешканців, мова може йти орієнтовно про 400 політв’язнів». Вранці 27 червня німці прийшли у приміщення Дубенської в’язниці. Там вже перебували місцеві жителі, які шукали тіла своїх родичів. Частину з розстріляних було вивезено возами за межі в’язниці. «Картина, яку побачили ті, хто зайшов у в’язничні каземати, була жахливою – її неможливо описати словами. Всюди лежали розстріляні та знівечені багнетами тіла стариків, чоловіків, жінок та дівчат приблизно шістнадцятирічного віку. Всього виявлено більше ста тіл. Деякі жінки побачивши те, що сталося з їхніми родичами, билися від розпачу та жаху головою об стіни в’язниці. Через спеку у приміщеннях тюрми неймовірно смерділо. Тому німці віддали наказ, щоб тіла помордованих були поховані ще живими в’язнями, а в’язнична підлога, яка всюди була закривавлена, негайно помита…» Німцям вдалося також виявити семеро місцевих представників радвлади на Дубенщині. Тим часом місцеві мешканці вивезли з в’язниці і поховали 39 помродованих. Представники німецької таємної поліції вирішили, що семеро партійців, а також 40 полонених червоноармійців будуть чистити в’язницю і займатися похованням тіл. Але 2000 полонених залишили мури Дубенського замку і рушили далі на захід. Тому для цієї роботи було залучено 40 місцевих євреїв. У понеділок, 30 червня, у другій половині дня ці 47 чоловік на в’язничному подвір’ї  біля західної стіни викопали ями і захоронили тіла  розстріляних. Німці з педантичністю готували в’язницю для власного використання, зазначивши, що до ладу приведено чотири поверхи і 118 камер. Документ містить інформацію про сліди катувань в’язнів. Були знайдені повністю здерта шкіра з руки та окремо чоловіча ступня з обідраною шкірою. Частина жінок була зґвалтована. Окремі в’язні врятувалися, а ті, що отримали поранення, лікувались в одній з приватних лікарень Дубно. Вони розповіли, що розстріл розпочався у вівторок, 24 червня ввечері. Ті, що вижили, виламали двері в камерах чи пробили стіни за допомогою батарей опалення, а потім вийшли у внутрішній двір в’язниці і перелізли через стіну. Тих, що залишилися, охорона та інші військові добили у середу вранці. Багатьох з них закололи чи добили багнетами. Головними керівниками розстрілу вважалися Винокур та Бронштейн. Ці документи розкривають той жахливий злочин, вчинений представниками НКГБ та НКВД тих червневих днів у Дубно.
Тепер про пам’ятник, який з’явився 1966 року. Саме тоді радянській міліції та КГБ потрібно було знайти факти героїчної боротьби енкаведистів та енкадебістів з наступаючими німецькими частинами на Рівненщині. Ось і знайшли.
Цікаво, як героїчно могла виглядати спроба невеликої колони автомашин з мінімальною кількістю стрілецької зброї та боєприпасів протистояти німецькій мотопіхоті за підтримки легких танків. Крім того, німці вже мали добре облаштовані вогневі позиції, а колона була на марші. Цей міфічний бій вигадка місцевої партійної та чекістської команди. Насправді була елементарна спроба вирватися з оточення на відоме російське «Авось проскочимо». Зрозуміло, що німці легковики(у першу чергу) та інші машини зрешетили кулями та снарядами так, що годі було чинити якийсь опір. Частина представників НКГБ, НКВД та парторганів одразу загинула на місці, а частина міліціонерів, партійців та іншої братії дременула через болото. Невідома кількість учасників «доблесного» бою потрапила у полон. Героїки ну зовсім ніякої. Але загинуло кілька не зовсім рядових чекістів та міліціонерів. Тому поставимо пам’ятник. Будемо на цьому героїчному у лапках прикладі виховувати молоде покоління, розповідати про це у відомчих музеях. Все красиво: німецька засідка, танки, героїчний наступ очолює Винокур. Але у ті часи всі скромно мовчали, що до того робила команда Винокура на Дубенщині і, зокрема, в ніч з 24 на 25 червня 1941 року.
А відповідь дуже проста: спочатку запаковували місцеву в’язницю антирадянським елементом, учасниками політичних партій, «Просвіти», «Сільського господаря», а потім поспішно очищали цю в’язницю від вже небажаних свідків. Сучасні ветерани скажуть: «Та ні, вони ловили німецьких шпигунів, яких тоді було чимало».  Що ж, звернімося до звіту сусідів з Волинської області, які опублікували вельми цікавий документ «Показники роботи УНКВД-УНКГБ по Волинській області за 1939-1941 рр.» По Рівненщині такий документ поки що не виявлено, але картина була тією самою. Під п. 1 у цьому статистичному огляді йдуть агенти німецьких розвідувальних органів (всього 28 чол.), зате учасників українських націоналістичних організацій 362, польських – 130, за антирадянську агітацію схоплено 40 чоловік, поміщиків та дворян 47, порушників державного кордону 564(тоді масово втікали від влади трудящих за кордон) і тд. Думаю, що Рівненське УНКВД та УНКГБ по аналогії займалось тим самим. Тобто репресіями проти місцевого населення, впіймавши хіба що десяток-два шпигунів. Відповідно досвідчений чекіст Яків Винокур безпосередньо керував цим процесом на Дубенщині, а в’язні місцевої в’язниці були його підопічними. Тому панове ветерани, як не крутіть, а до розстрілу він мав відношення безпосереднє. Його сучасні адвокати певно бачать Винокура як героя з маузером, який кидається на німецький танк. Наївна баєчка для простаків, породжена ще у шістдесятих минулого століття. А я бачу ката з петлицями НКДБ, який знущався на допитах над нівчому неповинними людьми і рятував свою шкіру з оточеного німцями Дубно. Ось і вся різниця.
Візьмемо протоколи допиту колишнього Дубенського міліціонера, тобто офіційного співробітника НКВД, Павла Білоусова, безпосереднього учасника тих подій. Ветеранам вони не сподобались. Адже він чітко розповідає, що райапарат НКВС та НКДБ на чолі з сержантом Черевком і старшим лейтенантом Винокуром залишили Дубно ввечері 24 червня і автомашинами виїхали у Рівне. При чому співробітники НКДБ залишились у районі Варкович(цікавий факт – до в’язниці рукою подати), а співробітники НКВС на чолі з Черевком у кількості 60 чоловік на 4-ох вантажних автомобілях виїхали у Рівне. Зверніть увагу на фразу Білоусова «Так як назустріч нам рухались військові частини ми їхали повільно. У Рівне приїхали тільки на ранок 25 червня». Навіть рухаючись зі швидкістю 10 км за годину, за 4 години можна потрапити з Дубно у Рівне.
За словами цього міліціонера, біля обласного управління міліції залишилось тільки 2 машини, а інші дві з рядовими працівниками десь зупинились у місті. Через 20-30 хвилин з облуправління вийшли Черевко і політрук Челноков, які повідомили, що отримано наказ повертатись назад. У Дубно повернулися дві вантажівки з міліціонерами та партійними працівниками. «Доїхавши до Варкович, зустріли там нач. РО НКГБ Винокура, якому Черевко повідомив про отримане розпорядження». Тобто цілу ніч і ранок Винокур та його команда були поблизу міста,  а той у місті.
Про бій та загибель чекістів Білоусов сказав наступне: «Винокур швидко сів у легковик і поїхав на Рівне. Від’їхавши 1,5 км від Дубно, у видолинкові ми побачили, що машину Винокура почали обстрілювати німецькі солдати. Одночасно по нашим машинам німці вели вогонь з кулеметів. Черевко скомандував зайняти оборону. Бій тривав 15 хвилин. Політрук Челнаков був поранений і практично перший здався німецьким солдатам. Коли німці всіх оточили. Начальник міліції Черевко запропонував всім здаватися». Далі цю групу приєднали до полонених чевонорамійців і привели під конвоєм у Дубнівський замок 25 червня. Свідчення міліціонера Білоусова не підтверджують участь Винокура у командуванні боєм, а його підлеглих у бою. Ймовірно, його машина була першою розстріляна на дорозі. Катюзі по заслузі. Отака історія.
А наші ветерани силових структур певно сплять і бачать себе у шеренгах співробітників НКГБ, НКВД чи МГБ. Так любі їм ці постаті 40-50-их років ХХ століття, що аж стає гидко. Що ж? Які ветерани – такі й силові структури.
Ігор Марчук

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.