Немає поруч людини, з якою пліч-о- пліч впродовж двадцяти років ми творили українську справу, на яку рівнялися, якій довіряли і до мудрого слова якої прислухалися. За ним усім нам було як за кам’яною стіною. Вірний побратим і товариш він запалював своїми задумами та ідеями людей навколо себе та вів дорогою честі і правди. Його вітання «Слава Україні!» звучало у всіх куточках України, його скрізь знали, шанували, передавали вітання і щиро цікавилися справами.

З молодого політика він виріс до великого державного мужа, який глибоко знав і шанував історію України, відчував напрямки її державного та економічного розвитку, розумів необхідність приведення до влади в Україні патріотів-українців.

Вшанування загиблих за волю і незалежність України, спорудження сотень пам’ятників, видавництво книг, звернення з вимогою надання учасникам збройних змагань українського народу в 20 сторіччі окремого статусу борців за Незалежність України було його щоденною і кропіткою справою.

Він мріяв про створення єдиної помісної православної Церкви України з Київським Патріархатом на чолі, будував собори і храми і готовий був поділитися останнім з простими людьми.

Сьогодні його немає з нами, але в серці кожного з нас живуть його заповіти, його мрії, його задуми і настанови.

Не розставлені всі крапки у справі його трагічної загибелі. Його непримиренна позиція у справах України та Української Церкви робили його незручним для ворогів України. Зважаючи на можливості сучасних технологій, залишається багато запитань і надто багато факторів свідчать про необхідність проведення додаткових слідчих дій, експериментів та досліджень.

Побратими приймають на своє виконання справи Василя Червонія. Нехай щиро порадіють цьому його прихильники і нехай запам’ятають недруги — вогонь Василя Червонія буде вічно горіти у наших серцях, запалюючи на лицарські справи в ім’я України!

Нехай Бог дарує тобі Царство Небесне, друже Василю. Слава Украіні! Героям Слава!