Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Як опозиція промовчала мову [Випуск № 1076]

П’ять років президентства Віктора Ющенка Партія регіонів чи не на кожний мітинг, на кожну зустріч, на кожний ефір виходила з гаслом: помаранчеві роз’єднують країну. Втім Віктор Янукович не встиг дійти і екватору своєї каденції, як вже примудрився підірвати тріщини часів Ющенка до розміру глибокого каньйону. Це демонстративне спалення мостів між двома частинами суспільства ще більш драматично на фоні повної дезорганізації та безсилля опонентів провладної більшості. Нездатність витримати позицію під час голосування мовного законопроекту – це вже другий “дивний” провал опозиції після здачі Харківських угод у 2010 році. І все йде до того, що нинішні очільники вже об’єднаної опозиції знов виявляться нездатними пояснити причини такого провалу і, якщо не покарати, то хоча б відсторонити відповідальних за це осіб. Чергове протистояння опозиційних та провладних сил під Верховною Радою супроводжувалося вже звичною для киян піснею Павла Зіброва “Єднаймося”. Під цю пісню в колонках “регіоналів” з Печерського суду вивозили Юлію Тимошенко. Під цю ж пісню міліція охороняла Олега Калашникова на Майдані під час святкування річниці помаранчевої революції. І от тепер під цю ж пісню пан Калашников розповідав своїм прихильникам про мовних фашистів по той бік живого ланцюга Беркуту.
Партія регіонів почала готуватись до акції ще з ночі. Яке і було анонсовано на деяких сайтах, приблизно о 23 ночі організовані колони почали збиратися біля готелю “Дніпро” і підніматися у напрямку Верховної Ради.
Приблизно опівночі кореспонденту “Української правди” вдалося зафіксувати на відеокамеру, як невеликі групи, вишикувані у колону по десятеро осіб у супроводі та під охороною ДАІ та міліції почали окуповувати Маріїнський парк. Гуртуючись під пам’ятником генералу Ватутіну, молоді хлопці навіть не приховували, що вийти зібрались за гроші, і “поки що не знають задля чого і на яку акцію їх збирають”.
Втім вже ближче до опівночі все стало на свої місця. До будівлі парламенту під’їхала ГАЗель , з неї вийшла молода дівчина, підійшла до одного з ДАЇшників і попросила вказати, де Ігор. Ігорем виявився старший чергової групи, якому молода дівчина доповіла, що машина зі сценою вже прибула і хлопці готові починати роботу. Той, кого називали Ігорем, лише мовчки кивнув головою.
З машини вийшли троє хлопців в брезентових накидках з символікою Партії регіонів і на очах у ДАЇшників почали виносити з ГАЗелі елементи сцени на проїжджу частину вулиці Грушевського.
Вже зранку околиці Верховної Ради було не впізнати. Патрульні чергові та загоні Беркуту зустрічали туманний світанок майорінням сотень прапорів Партії регіонів та “Русского единства” та під супровід життєстверджуючих слів Марка Бернеса “Я люблю тебя жизнь, что само по себе и не ново”.
За роки пікетування будівлі парламенту “регіонали” вперше так професійно підійшли до справи. Під щільним щитом міліції та Беркуту білоблакитні зайняли найбільш зручні майданчики навколо Верховної Ради. Активісти Партії регіонів розсипалися вздовж всього периметру будівлі Ради по вулиці Грушевського – від вулиці Липської до Шовковичної, а також зайняли частину Маріїнського парку прямо напроти парламенту.
Опозиційним силам була виділена Маріїнська площа, закрита від очей колонною автобусів з Беркутом та подвійним залізним парканом. А також невелика частина вулиці Грушевського на розі Садової.
Якщо порівняти акцію у вівторок з мітингами проти Харківських угод, то виявиться, що опозиційні та провладні політичні сили фактично помінялись місцями. В результаті сторонній глядач став свідком того, як правоохоронні сили захищали спокій провладної більшості у парламенті від її ж активістів. Таким чином невідомому режисеру події вдалося головне – зняти фактор психологічного тиску вулиці на народних депутатів.
Головним героєм регіоналів під Верховною Радою став Олег Калашников. Якщо цей активіст не опиниться в прохідній частині провладного списку на парламентських виборах, це буде великою несправедливістю. Опальний народний депутат у супроводі своєї дружини та команди підозріло молодих активістів “Общевоинского союза Украины” вже вкотре виручають Партію регіонів своїми показовими акціями підтримки.
На сцену один за одним виходили нікому невідомі діячі з різних куточків країни – від Луцька до Сімферополя – і розповідали менш активним активістам правду.
- Почему Западная Украина все время нам навязывает как жить?! – кричав черговий виступаючий, поки з автобусів вискакували загони Беркуту. – Вы помните 2004 год, когда они поставили нас на колени?! Вы помните, когда Томенко отправил на Евровидение Грынджолы? И в какой “грынджопии” оказалась наша Украина?
Що саме – нашу Україну чи “Нашу Україну” - мав на увазі виступаючий, так і залишилось невідомим. Зрештою, лідер тієї України – Віктор Ющенко – цей провів у тиші. Принаймні його голосу та голосу його партійців було нечутно.
- Давайте покажем этим фашиствующим молодчикам, что мы – тоже украинцы! - кричав наступний виступаючий. – Давайте скажем им громко “Ми кохаем Украину!”.
Поки млявий натовп “регіоналів” переважно у спортивних костюмах зізнавався у коханні Україні, ті, кого називали “фашиствующими молодчиками”, по той бік залізного паркану та живої огорожі Беркуту співали українські пісні. Щоправда опозиціонери, які зрештою і ініціювали цей масовий захід, виявились менш підготовленими. Сторожовою вежею захисників української мови став невеликий мікроавтобус мистецького об’єднання “Остання барикада” Олеся Донія.
Опозиціонери виступали спиною до Верховної Ради, звертаючись до своїх прихильників у бік будівлі уряду. Вниз по Грушевського підтягувались прапори “За Батьківщину”, Свободи, Українського конгресу націоналістів та “Удару”.
Опозиція скликала своїх прихильників на дев’яту годину. І судячи з настроїв, активісти готувались до тривалої акції протесту, повільно підтягуючись до Садової і очікуючи відкриття засідання Верховної Ради. Сюрприз, який їх очікував виявився дещо раптовим…

32 СЕКУНДИ ПАРЛАМЕНТСЬКОГО ДИВА
Як розповідають джерела, лідери опозиції ретельно готувались до цього дня. Напередодні Арсеній Яценюк, Олександр Турчинов, Микола Мартиненко, Андрій Кожем’якін та ще декілька керівників об’єднаної команди провели нараду і розробили детальний план дій у сесійній залі.
На той момент вже було відомо, що за минулий тиждень до голосів Партії регіонів приєдналась більша частина групи Ігоря Рибакова та певна кількість позафракційних депутатів. Опозиція розраховувала, що за “мовний” закон зібрано приблизно 230 голосів.
Отже мета стояла в тому, що будь-яким шляхом не дати проголосувати карткам певної кількості депутатів. Було вирішено, що найлегший шлях – деактивувати, заблокувати або витягти картки з робочих місць тих парламентарів, які сидять найближче до опозиції. Жертвами мали стати позафракційні депутати та “тушки” з групи “Реформи заради майбутнього”.
Сценарій був таким. На початку засідання Андрій Кожем’якін мав підійти до президії і передати Володимиру Литвину заяву двох фракції – НУНС та “Батьківщини” – з вимогою оголосити перерву. Поки б спікер знайомився з заявою, деяка частина депутатів опозиції мала підійти до трибуни та імітувати блокування. Команду на блокування теж мав би дати Кожем’якін.
Очікувалось, що у відповідь провладні депутати, а разом з ними - деяка частина позафракційних та підопічних Рибакова - зірвуться з місць і також підбіжать до трибуни. І в цей час активна частина опозиції, яка не брала участі у блокуванні, мала фізично витягнути картки з робочих місць опонентів – стільки, скільки встигне. За оптимістичним прогнозом розраховували на 20-30 карток, хоча за розрахунками було б достатньо й 10.

Втім сценарій був зірваний
На початку засідання Андрій Кожем’якін дійсно підійшов до трибуни, передав заяву про оголошення перерви, і тут сталась перша осічка – команди про початок блокування від нього не пролунало. Передавши заяву, Кожем’якін спокійно повернувся в зал.
Очевидці стверджують, що в цей час між ним і Арсенієм Яценюком стався діалог.
“Андрію, що трапилось, чому хлопці стоять?” спитав Яценюк.
У відповідь Андрій Кожем’якін нібито відповів, що ще рано – Литвин має поставити на голосування два інших питання порядку денного, а лише потім мовний законопроект, і саме тоді треба буде почати блокування. Тобто, за словами Кожем’якіна, питання щодо мов мало бути третім у порядку денному.
Опозиціонери нервували, але довірившись лідеру фракції “Батьківщини”, вирішили дочекатись. Литвин почав засідання. Поставив на голосування перше питання. Пролунали сигнали системи “Рада”. На табло з’явились результати – 231 “за” і час – 10:01.
І тут сталась наступна, вже фатальна осічка. Другим пунктом порядку денного виявився саме законопроект про мови.
- Ставиться на голосування друга пропозиція, відповідно до регламенту статті 114, пункт 1, про прийняття за основу проекту закону “Про засади державної мовної політики”, реєстраційний номер 9073, - оголосив спікер.
Опозиціонери отямились, лише почувши номер законопроекту. Хтось кинувся до трибуни, потім до карток позафракційних і “тушок”, але сигнали системи Рада невпинно відраховували вже останні секунди голосування. На табло з’явилась цифра 234 і знову час – 10:01.
Закону про засади державної мовної політики був прийнятий в першому читанні за 32 секунди.
В цій історії є один нюанс. Порядок денний роботи парламенту на 5 червня був оприлюднений на сайті Верховної Ради ще напередодні.
І достатньо навіть поверхневого ознайомлення, щоб побачити, що мовне питання апріорі не могло бути третім. Адже другий перед ним законопроект № 9059-1 був знятий з обговорення ще 24 травня цього року. Чому цього не помітили керівники опозиції і безпосередньо відповідальний за проведення спецоперації Андрій Кожем’якін, невідомо.

БЕЗСТРОКОВА АКЦІЯ АРСЕНІЯ ЯЦЕНЮКА
Поки розгублені опозиціонери намагалися розібратися, що трапилось, люди на вулиці продовжували пікетувати парламент, щиро вірячи, що підтримують бойовий дух своїх представників у сесійній залі.
Про поразку оголосили по той бік залізного паркану. Стоячи зі сцени Олег Калашников привітав своїх людей з першим кроком до “перемоги над фашизмом”. Деякий час ця звістка так і залишалась надбанням лише біло-блакитної частини пікетуючих.
Коли ж чутки дійшли до натовпу опозиції, спочатку в них ніхто не вірив. Новина виявилась настільки приголомшливою, що її приймали або за жарт, або за провокацію “регіоналів”.
Олександр Турчинов дізнався про результат голосування телефоном, стоячи на сцені. Він схопився за голову, довго про щось говорив, а потім здався, підійшов до Олеся Донія і попросив оголосити новину.
Почувши звістку, натовп пішов на прорив міліцейського кордону. І вже за мить у епіцентрі опинились Турчинов та Сергій Пашинський. Нерівні сили та неорганізований наступ більше виглядали як намагання лідерів хоч якимось чином виправдати свій провал в сесійній залі.
Впав перший сектор залізного паркану, потім другий. На їх місце вишукувався живий ланцюг Беркуту у шоломах. Пішов дощ. З даху мікроавтобусу “Останньої барикади” на Турчинова з сумом дивився Олесь Доній.
- Давай хлопці! Навалюйся, народних депутатів не пускають в Раду!! - кричав Олександр Турчинов, хоча в декількох метрах від подій Беркут за перепустками пропускав до будівлі парламенту навіть журналістів.
Відчуття абсурду додавали хаотично розкидані серед опозиціонерів гучномовці, з яких час від часу лунали “Це провокація!”, “Пан Турчинов, навіщо ви це робите?”.
- Юра, відбери гучномовець! – крикнув Турчинов. – Хто це там в спину кричить?! Давай! Раз-два! Раз-два! Навалюйся…

Десь в натовпі з’явився Віталій Кличко
- Віталій! Віталій! Допомагай! - кричали молодики з передової.
Втім боксер видав, що він не чує барикад і пішов виступати. Коли натовпу вдалось зірвати третій сектор паркану, Беркут застосував газ. Білий туман накрив п’ятнадцять-двадцять людей з натовпу, серед яких опинились журналісти і декілька похилих бабусь…
В якийсь момент Олександр Турчинов з помічниками зник з площі. Дощ і газ остудили настрої в натовпі. Місце лідерів зайняли Юрій Стець, Юрій Гримчак та Одарченко. Вони стали спиною до міліції і під проливним дощем мовчки споглядали як люди, не наважуючись підійти ближче, лаяли Беркут.
В якийсь момент з натовпу виринула похила жінка в мокрій наскрізь зеленій кофтинці і, наче дійсно очікувала відповіді, спитала:
- Хлопці, ви мені можете сказати, навіщо я сьогодні сюди прийшла? Нащо я прийшла, якщо ви там все їм здали?
Депутати мовчки відвертали очі. Більшість з них так і не потрапили до Ради і самі не розуміли, що сталося в залі засідань.
Арсеній Яценюк з’явився на площі у супроводі охорони, під зонтом. Він енергійно йшов крізь натовп, не звертаючи увагу на вигуки прихильників.
- Арсеній Петрович, а як так сталося? - встиг спитати в лідера “Фронту змін” кореспондент “Української правди”.
- Вам чесно? Я сам в шоці! – почав Яценюк продовжуючи прориватись до трибуни. – Це сталося в лічені секунди. Я не знаю як так сталося. Це зрада! Інакше мені це важко пояснити…
Хто був зрадником Яценюк пояснити не встиг – йому подали драбину, і він піднявся на мікроавтобус. Саме там вперше стало відомо, що опозиція почала безстрокову акцію протесту. Судячи з облич організаторів мітингу, вони чули про таку версію розвитку подій вперше.
- Відсьогодні ми оголошуємо безстрокову акцію протесту, - оголосив Яценюк. – І я вам обіцяю: ми не дамо законопроекту дійти до другого читання…
Коли Яценюк закінчив, внизу його вже чекали Турчинов та Одарченко.
- Саша, давай людей! Надо ставить палатки! Срочно!
- Да-да! - погоджувався Турчинов. – Прямо сейчас надо ставить. Ми организуем.
- Юра, где твои люди? Давай их всех сюда. – звернувся Яценюк до Одарченка, який керує табором “Батьківщини” під Печерським судом. – Сколько у тебя палаток? Пять будет? Ставьте их прямо сейчас.
- А куда мы их поставим? - спитав Турчинов. – Надо в парке…
- Нет. То есть да – и в парке тоже. Но главное – занять фан-зону на Крещатике. Надо занять место, а то потом нас выкинут, понимаешь?
- Да, согласен. Все. Так и сделаем.
- Тогда ты бери Юру Одарченко, а мне срочно нужна Ледовских…
Олена Лєдовскіх – давнішня соратниця Миколи Мартиненка, яка в минулому була керівником виконкому НСНУ, а зараз є одним з керівників в штабі “Фронту змін”.
Прийнявши рішення про безстрокову акцію протесту, Яценюк та Турчинов пішли знайомити з ним пресу та соратників у Раді.
- А як довго ви будете стояти? - спитала “Українська правда” у керівників опозиції.
- До перемоги! – відповіли вони разом.
- А що буде перемогою? Вибори? Зняття закону з розгляду?
- Перемога, - почав Яценюк, – це Україна без Януковича, це зняття закону з розгляду…
- Але п’ятьма наметами ви цього навряд чи досягнете, - засумнівався журналіст.
- “Україна без Кучми” теж починалась з п’яти наметів! - впевнено заявив Яценюк і зник у Верховній Раді.
Втім декількома годинами пізніше Беркут викинув намети опозиціонерів з фан-зони на Хрещатику, а натовп навколо будівлі парламенту розсіявся вже до вечора.
Коли ж журналісти намагалися дізнатися, хто понесе відповідальність за провал опозиції у Верховній раді, і чому до преси не виходить Андрій Кожем’якін, Турчинов і Яценюк відповіли мовчанням.
Вже ввечері події під Радою та в сесійній залі стали предметом дискусії на фракції НУНС. Депутати висловили обурення тим, що їм нічого невідомо про план дій опозиції і зокрема щодо безстрокової акції протесту. Як виявилось, про оголошення не знав навіть найближчий соратник Яценюка – Микола Мартиненко. В розпалі дискусії Кирило Куліков взагалі запропонував розпустити фракцію і розійтись…
Остаточного плану дій не було і до минулої ночі. Принаймні багатьом опозиціонерам він був невідомий.
Наступний шанс очільників опозиції довести свою ефективність може з’явитися вже через два тижні, коли згідно з регламентом роботи Верховної ради, закон про засади державної мовної політики буде поставлений на друге читання.
Тепер головне знайти слова для тих, хто стояв на вулиці. Щоб переконати їх ще раз прийти під Раду.
Мустафа Наєм УП

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.