Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Не збитися на манівці [Випуск № 1075]

За  офіційниму статусом– легітимна, це народом обрана влада. За фактичним станом справ  теперішня влада в Україні –  це окупанти, котрі не завоювали, а як дітей обдурили українців. А ще точніше – це звичайнісінькі паразити -космополіти, котрі опустили Україну на найнижчий рівень розвитку у світі і найвищий за рівнем корупційного пограбування власного народу та країни. Вже не за горами парламентські вибори. Але на сьогодні пересічному українцеві дуже важко розібратися, які політичній силі і якому з кандидатів віддати перевагу. Адже дискредитували себе не лише провладні депутати та чиновники, а й ті, хто вважає себе опозиціонерами. Політики всіх мастей принесли в українське суспільство зневіру і апатію.
Отже, якісної політики в Україні і не було, і немає. Тому, шукати в списках щось найвищої якості не варто, його там не знайдете. А нам постійно втовкмачують, що доведеться вибирати політичний товар не першої свіжості, знову наступати на ті самі граблі і голосувати за менше зло.
Можливо, у списку тої чи іншої партії таки знайдеться хтось, за кого варто проголосувати? Можливо. Та ні, точно, знайдеться. Але ті одинаки аж ніяк не змінять кланово-олігархічного спрямування теперішніх партій – лідерів соціологічних опитувань.
То кого підтримувати?
Так от, якщо в бюлетені є кандидати, котрі будуть з вами радитися і спільно з вами робити одну справу – за них можна голосувати. Завтра нам доведеться творити принципово нові партії, чи реформувати деякі з існуючих в такі, де наша, громадян України, спільнота буде головною. І зусилля відданих народу громадських діячів та політичних активістів нам буде дуже потрібна.
Зрозуміло, що тих, хто вже відчув себе начальниками народу, хто поводить себе як Наполеон перед мазохістами, хто безсоромно мародерствує, грабуючи напівживий народ, хто заповідь «полюби ближнього як самого себе», розуміє як  «повстань над ближнім своїм, обдури та пограбуй його», то за таких не варто голосувати. І за їхні партії також.
Рано чи пізно, а ми створимо квітучу Україну. Якщо ж хтось сьогодні не має змоги зробити для майбутнього своєї країни щось добре, то не требе робити їй хоча б зле.
Україна за 20 років незалежності отримала досвід демократичної зміни влади і досягла певних успіхів у розвитку громадянського суспільства. Водночас очевидним є те, що виборче законодавство за ці роки істотно обмежи-ло права громадян вільно обирати своїх представників до рад усіх рівнів. Ліквідовано наявні у першому виборчому законі незалежної України такі категорії, як нижній поріг явки виборців, двотурові вибори, введено прохідний бар’єр для політичних сил — учасників виборчого процесу. Останнє положення означає, що голоси виборців, віддані за партії, котрі не проходять до парламенту, розподіляються у вигляді бонусів між партіями-переможцями. Відтак, скажімо, на виборах 2007 року, коли прохідний бар’єр становив 3%, партії-переможці отримали додатково майже чверть голосів усіх виборців, які голосували не за них, а за інші партії.
Новий виборчий закон, прийнятий у грудні 2011 року, продовжив практику обмеження громадянських прав: зокрема, заборонено участь у виборах партійним блокам, скасовано графу «проти всіх», а прохідний бар’єр збільшено до 5%. Експерти підрахували, що за таких умов партіям-переможцям буде додано як бонус уже практично половину голосів виборців — тих, хто проголосує за партії так званого «другого ешелону».  Фактично створено єзуїтську систему, при якій виборці, котрі голосують «проти», — голосують «за».
Ситуація у мажоритарних округах не менш драматична. В умовах роз’єднаності опозиції та при очевидній перевазі провладних кандидатів у фінансовому, інформаційному й адміністративному ресурсах, у кількості членів дільничних та окружних комісій, поразка опозиції — не тільки системної, а й нової — може бути тотальною.
Що робити в такій ситуації? Чи є реальний вихід з коридору, куди виборців загнали останнім законом про вибори?
Вихід є. Якщо попрацювати — не тільки і не стільки політикам, як організованим громадянам, і звернути свій погляд на неполітичні середовища та на моральні авторитети нації.
Протягом останніх двох років у суспільстві наростають протестні настрої, які виникли на тлі намагань влади звузити економічні та соціальні права підприємців, селян, пенсіонерів, чорнобильців. Потужні багатотисячні мирні акції у Києві й регіонах проводили Асамблея громадських організацій малого та середнього бізнесу України, незалежні профспілки, Всеукраїнський Комітет захисту рідної землі, громадські рухи «За своїх», «Ніхто, крім нас», «Відсіч» та інші. Протести проводилися підкреслено відсторонено від політичних партій, але вимоги були достатньо політизованими: приборкання корупції, ліквідація пільг чиновників, забезпечення рівності всіх перед законом, справедливе оподаткування надвеликого бізнесу, відокремлення його від влади.
Спонтанний, але інтенсивний процес створення громадських політично незаангажованих рухів, ініціатив, мереж останніми місяцями спостерігається в усіх регіонах: його стимулюють провальна політика Партії регіонів, неконструктивність опозиції та її хронічна неспроможність об’єднатися.
Широке поєднання людського і протестного потенціалу громадських рухів та організаційно-юридичних можливостей демократичних політичних партій може створити потужний механізм проведення чесної виборчої кампанії, неспотворення волевиявлення виборців, приходу у парламент відповідальних, «прозорих» політичних сил та окремих депутатів.
Як це має бути на практиці, і як цього домогтися?
Для початку політично незаангажовані організації громадянського суспільства мають спільно сформулювати й широко оприлюднити умови підтримки політичних сил та окремих кандидатів громадськими рухами (некорумпованість, неналежність до надвеликого бізнесу, відкритість списків та виборчих бюджетів, люстрація, визначення єдиних кандидатів шляхом попередніх виборів або праймеріз, проведення майбутніх реформ на основі консультацій із представниками громадських об’єднань та експертних середовищ).
Вже тепер працюють і активно розширюють свою діяльність громадські мережі, ініціативи, які мають на меті допомогти громадянам зробити усвідомлений вибір і обрати до парламенту справді найдостойніших представників. Чесно, 1 грудня, САМ, Опора, КВУ, Українські справи, Українська народна рада — далеко не повний їх перелік. Кожен із них робить своє, те, що вважає найнеобхіднішим. Об’єднати всі ці проекти в один нереально і непродуктивно. Треба просто їм усім увійти в позитивний контакт, ознайомитися з проектами один одного і, наскільки це можливо, синхронізувати їх.
Одна людина може зробити багато. Наприклад, переговорити зі своїми родичами, сусідами, нинішніми і колишніми колегами по роботі, навчанні, службі — всіма тими, хто живе поруч або чиї номери телефонів він має. Написати тим, хто далеко і хто не має телефону. Надрукувати на своєму принтері листівку або написати її від руки й наклеїти біля свого під’їзду, написати гасло на паркані. Повідомити організації, які контролюють чесність виборів, про порушення під час їх підготовки та проведення, надіслати відповідні фотографії та скани документів. Не йти, нарешті, додому з дільниці до оголошення на ній результатів виборів. «Організованим» треба буде тільки підготувати для «індивідуалів» і розмістити на сайтах та в соціальних мережах тексти цих листівок і гасел, електронні адреси та номери телефонів контролерів, стислу «Інструкцію для активного виборця».
Кожну порядну людину можна назвати гордістю нації. Під порядністю розуміємо готовність до служіння Богові, Україні і людям, здатність до самовідданої праці, наявність в душі любові до інших. Таких людей всі мають за авторитети і вони в Україні , безперечно, є. Це і Ліна Костенко, і Василь Шкляр, це Дмитро Павличко і Іван Драч, це сотні порядних журналістів і чимала кількість депутатів різних рівнів, які дійсно захищають закон і  чесно виконують свою роботу. Вони є серед нас -  ті, які брали участь у національно- визвольних змаганнях 1988- 1991 років, ті, що за покликом серця виходили на майдани у 2004 році, ті, хто вже тепер готовий до рішучих дій.
 Щоб не збитися на манівці,  потрібно плекати в собі і дітях наших національну самосвідомість. ­ усвідомлення людьми свого минулого, історії та сучасності. Це все пов’язує нас між собою, і  тому  дуже скоро прийде чітке уявлення про своє майбутнє.
Навколо цих цінностей і потрібно нам усім гуртуватися. Тоді і результати виборів будуть якісно іншими, і знову „оживе добра слава, слава України!”
Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.