Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Кобзар тулила до грудей... [Випуск № 1075]

Готуючись до відзначення 200-ліття Великого Шевченка, кожен, кому дороге це ім’я, осмислює його значення в житті на історії України, звіряє своє буття з його життєвим і синівським подвигом. Я - колишній учитель-україніст. Природно, що Тарасове Слово тулила до грудей, пропагувала і захищала його, як уміла, всеньке життя. І сини, що не стали словесниками, пішли в життя Кобзаревими заповітами, аби передати їх своїм дітям. Вічний рух життя…
Хочеться згадати три епізоди з життя моєї сім`ї, пов’язані з іменем Людини, що «врятувала цілу націю» (Іван Драч).
Епізод перший.
Африканське Середземномор’я. Посольська російська школа, де навчаються мої сини. У підручнику «Родная речь» для 4 класу із сотої з чимось сторінки дивиться суворий Шевченко, а під портретом – «Завещание».
Как умру, похороните
На Украйне милой...
Шевченко в «Родной речи»… Отакої! Ідея прийшла мені в голову блискавично: на кафедрі Національного інституту нафти і газу, де працював чоловік, чи в Посольській школі провести Шевченківський вечір.
На контракті було ще дві українські сім`ї, з Миколаєва та Дніпропетровська. Зі своєю пропозицією звернулася до них, але відмову отримала категоричну: вони не знали української мови. Значить, будемо робити Кобзареве свято самі.
Відповідальність відчули колосальну. Наша сім`я на якусь часинку (півтори-дві години) мала стати голосом Шевченкової України.
Готувалися учотирьох довго і скрупульозно. Думали, пропонували, сперечалися. Вчили Кобзареві вірші та пісні. Готували національний одяг: щось прихопила з дому,  щось придумувала на ходу. Хлопчики чайчиним пір’ям чистили бандуру (старший син учився в музшколі).
Нарешті заяснів день 9 Березня. Ми йшли на вечір святкові, врочисті, з відчуттям, ніби несемо на плечах усю Україну…
Про найяскравіші злети і злами у житті Велета духу говорила я ,син робив музичний фон на бандурі. Учотирьох читали вірші. Співали пісні на слова Поета.
Бачила сльози, коли читала «Лілею», уривки з «Наймички», «Сови». Весь час плакала і бунтувала бандура…
Кожен із нас світився бажанням переконати присутніх, що ми з Шевченка, що ми отакі! По-моєму, наш дух передався  кафедралам.
По закінченні свята приймали захоплені відгуки: «Ви даже не знаете, какие вы», «Так вот откуда в детях эта необычность», «Молодцы». Щоправда, одна москвичка з апломбом підсумувала: «И всё-таки «Садок вишнёвый возле хаты, хрущи над вишнями гудут» лучше».
Цьому немає ради. Глухого словом не пробити.
Епізод другий.
Африканське місто Бумердас. Немилосердно пражило сонце. Пахло міцною кавою та морем. Ми з сином йшли у музшколу. Я несла важку бандуру. На вулиці було людно.
Підійшли до нас два молоді араби і французькою мовою звернулися: «Мадам, що це за інструмент?» «Українська народна бандура», - мовила. Попрохали показати.
Доки син виймав із чохла інструмент, розказувала про бандуру.
І сіло моє синятко просто на бордюр тротуару, пригорнуло бандуру і, взявши арпеджіо, заграло і заспівало Шевченкове:
Бандуристе, орле сизий,
Добре тобі брате:
Маєш крила, маєш силу,
Є куди літати…
Тихенько розповідала арабам про Шевченка. Зібралося люду. Кожен намагався не тільки почути, а й побачити диво.
Африка слухала Шевченка і бандуру, запам’ятовуючи: «Бандура», «Шевченко».
Епізод третій.
Храм Успіння Пресвятої Богородиці на Вражку в Москві. На вранішній літургії присутні молодий (вже дорослий) мій син із сім’єю та я. У проповіді о. Володимир Лапшин говорить про те, що в цьому храмі 4 квітня 1861 року відспівували Тараса Шевченка, коли він у домовині повернувся з Санкт-Петербурга додому.
Вже в Рівному я вивчила це питання і з’ясувала, що Сина Української Землі відспівували в церкві святителя Тихона Амафунтського, яка стояла біля Арбатських воріт до тридцятих років. Нині на цьому сакральному місці збудовано станцію метро і дорогу.
А 4 квітня цього річ  у храмі Успіння Пресвятої Богородиці на Вражку о. Володимир знову відспівував р. б. Тарасія з родиною, перебравши на себе високу місію: зберегти пам’ять…
Ірина Барабаш

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.