Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Безруков, німці і скандал [Випуск № 1073]

Розгортається черговий скандал, пов’язаний з виходом (чи забороною?) російського художнього фільму «Матч», що «грається» на нашому полі частково нашими ж ногами, але, здається, під пропагандистську дудку Кремля. Бурхливу активність на цьому тижні розвинули деякі громадські організації України, які вимагають у міністра культури М.Кулиняка «негайно заборонити» прокат цієї кінопрем’єри.  «Матч» заснований на відомій з радянських часів історії про серію зіграних в Києві футбольних матчів в 1942 році за окупації України фашистами. За легендою, гравці команди «Старт», частково зібраної з колишніх гравців «Динамо», були заарештовані і розстріляні фашистами, бо буцімто не погодилися програти німецькій команді «Флакельф», — і виграли матчі.
З цього був створений один з наймогутніших міфів «Матч смерті». І здається, міф не в змозі розвінчати жодний факт. Що футболістів розстріляли не всіх, не після матчу, а в концтаборі і через півроку після гри, і за різних обставин, і Гамбурзька прокуратура, розглядаючи цю справу з 1973 року, 2005-го внесла рішення: «Справжньої причини арешту футболістів встановити не вдалося... Розстріл в Сирецькому концтаборі був проведений… невідомими поліцаями, прізвища яких встановити не вдалося… Таким чином, не має приводу розпочати новий процес».
Нарешті 22 березня членам Експертної комісії в стінах Держкіно був показаний «Матч», де, здається, мелодраматична історія між голкіпером футбольної команди і жінкою, що зраджує чоловікові, і загалом футбол є лише тлом для ідеологічної атаки.
У фільмі є три сторони: фашисти, україномовні кияни і російськомовні кияни. Фашисти показані як солдати на війні: вони свідомі загарбники зі своїми прямими цілями і жорстокими методами, словом — на війні як на війні. Кияни, що говорять українською, на 99% — це поліцаї, корисливі колабораціоністи чи просто зрадливі дурники-боягузи з емоційним визначенням «покидьки» (лише двірник-прибиральник «нормальний»), а бургомістр, так і поготів об’єднує в собі всі вище наведені ознаки. Російськомовні — це єдині «наші», це «люди», ненависники фашистів, що не продаються, а якщо і лягають під когось в прямому сенсі розуміння (як героїня Боярської), то з геройською ціллю врятувати життя коханому.
Поліцаї, що служать фашистам, говорять українською, носять на рукавах жовто-блакитні стрічки, збивають із синагоги зірку Давида, промовляючи при цьому: «Жидовня погана». Це автоматично прищеплює українську мову до посібників фашизму, узагальнюючи всіх україномовних до фашистів; колабораціоністи виявляють зрадливість, а ярлик антисемітизму в наш час робить контрольний постріл з визначення «не мають права на існування». І вже не суттєво, що доведено про російські корені навішування на українців «антисемітизму» — люди повірять тому, що побачили. Адже в головній ролі — улюбленець Безруков, його кохана — красуня Боярська. А в другорядній ролі — Остап Ступка, справді гарний актор, який справді гарно — ледве чи не єдиний! — зіграв у цьому фільмі.
Люди повірять. А зважаючи на сучасну політику держави (з витисненням української мови, з гегемонією однієї партії), фільмові моменти — українська команда, що набиралася з поліцаїв і колабораціоністів, називалася у фільмі «Рух» — стануть червоною шматою для биків.
Проте досі не названий центральний епізод, незмивна блюзнірська пляма, яка, до речі, була поставлена ще у першому варіанті сценарію і гордо донесена до знімального процесу: коли в місто заходять фашисти, їх зустрічає бургомістр у вишиванці та жінки у національному вбранні з хлібом-сіллю в руках, які вирішують швиденько забігти до клозету, і там, на розподільних стійках між унітазами, випадково забувають хліб із сіллю на рушнику, втім згадують, повертаються, і бігом біжать таки вчасно зустріти «визволителів»…
Яка чудова сценарна знахідка! Який образ, достойно прийнятий режисером і акуратно перенесений на екран! Гадаю, саме цей момент залишиться в історії кіно, бо фільм забудуть досить швидко.
Кому це вигідно? Вже точно не безіменним сценаристам. Та й продюсери виглядають беззубими пішаками у грі, м’яч в якій вкидався може і з бізнесовими планами, очевидно прибутковими, та комбінації й вирішальний удар робився вже кимось іншим.
Проблема для цього, головного гравця, у тому, що гру шито білими нитками і це кидається у вічі; і що гірше — шито погано, криво.
На диво поганенький зразок пропагандистського кіно поставив пляму на професійній кар’єрі Малюкова, міцного телережисера, чиї серіали «Диверсант» і «Побег» відзначаються розумінням жанру і цікавим режисерським баченням.
Те, що «Матч» не випадає з російсько-націоналістичних ідеологічних зацікавлень Малюкова, режисера серіалів «Я — русс-кий солдат» і «Империя под ударом», не є позитивом. Швидше навпаки. Та це дрібниці. Цим фільмом свій «матч» програв і Безруков: слушно погодившись грати у явно резонансному фільмі, в акторському плані він чомусь нічого не показав… Здається, йому просто не було що грати (у того ж таки Остапа Ступки роль багатіша на гидоцтва).
Тож слушне питання: чи вистрілить фільм у прокаті? Постріл буде точно. Аби не постріл «Аврори».
Ярослав Підгора-Гвяздовський «Дзеркало тижня. Україна»

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.