Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Коли час тече швидше [Випуск № 1072]

Ви спостерігали за тим, як витікають останні піщинки з верхньої колби піщаного годинника? Таке враження, що пісок тече швидше. А разом з ним швидше тече і час. А час таки тече все швидше і швидше. Точніше, в багатьох складається враження, що час тече останні роки швидше, аніж раніше.
Разом з тим багато хто помічає, як розпорошуються рештки звичної розміреності нашого існування. Нас поступово поглинає невизначеність так, як би ми входили в їдкий туман без надії коли-небудь його полишити.
Звичайно, буденна свідомість не хоче цього помічати. Інакше людині не уникнути психічних зривів аж до тотального розпачу або й божевілля.
Та й взагалі, пересічна людина наділена унікальною, як для всього живого, властивістю: вона здатна пристосовуватися, точніше, змиритися з будь-якими обставинами свого існування.
Неволя в переліку цих обставин може виявитися чи не найлюдянішою. Головне, аби інші перебували в тих же або й гірших умовах. Тоді все гаразд. Принаймні, не все так погано в “нашому домі”.
Насправді ж в “нашому домі” вже давно все досить кепсько. Звичайно, якщо на наше існування дивитися з позицій людяності – вершини досконалості людського єства.
І про те невблаганно свідчить відчуття прискорення “потоку” часу.
Враження про те, що час тече швидше, породжене постійно посилюваним устремлінням людини нібито всюди встигнути, все пережити, до всього добратися, щось вирішити чи чогось добитися.
В іншому випадку, людина без впину морочиться ідеєю власного виживання: боротьби за місце під сонцем в цьому агресивному світі.
Зрештою, чи не кожного з нас ані на мить не полишає суєта. Ми постійно про щось думаємо, щось обмірковуємо, прораховуємо, прикидаємо. Даємо поради, заздримо, а головне – нарікаємо, звинувачуємо, лаємо когось чи щось за наші негаразди.
А їх, негараздів, з кожним днем стає все більше і більше. Ми фактично “зрослися” з ними. Вони стали невід’ємною частиною нашого існування або й частиною нас самих. Без них ми – не ми і життя видається примарним.
Перспективи, як правило, вимальовуються ще жахливіші: від економічного, екологічного чи техногенного колапсу в країні або й світі до індивідуальної трагедії, пов’язаної з втратою роботи, сім’ї, відсутності житла і так далі і тому подібне.
І цим тенденціям не видно альтернативи, а нашому скрутному становищу немає просвіту. Ми – добровільні заручники прикрих часів.
На наших очах перетворюються в порох людські чесноти, а разом з тим і ми перетворюємося в біомасу.
В кращому випадку, в стадо, на очах якого “забивають” “паршивих” овець, точніше тих, хто своєю незгодою бути “вівцею” баламутить “суспільний спокій”.
Своїм єством і діями не дозволяє людині остаточно забути, що вона людина і їй завжди доступна інша перспектива становлення. Без насилля і ненависті. Без зверхності і зарозумілості. Без того, що роз’їдає душу і вбиває дух.
Вже стало нормою життя, коли нас зо дня в день кругом і повсюди кривдять. А коли цього й не трапляється безпосередньо, то ми неодмінно є свідками того, як безкарно кривдять інших. Мовчазними і байдужими?!
Ми стикаємося з всюдисущим цинізмом, оманою та облудою. Нічому не віримо, до всього ставимося з підозрою. Часто дратуємося або й скаженіємо: причин і підстав можна знайти безліч.
А тепер уявіть собі, якби час тягнувся повільно. Або й зупинився. Щоб сталося з нашою психікою. Навряд чи вона б витримала тривалу дію негативного подразника, залишаючись неушкодженою.
Між тим, аби уникнути глибокого і інтенсивного переживання кривди, якого б вигляду та не набирала, людина постійно тримає зосередженою свою увагу на поточних проблемах і потребах.
Весь час поспішає їх вирішити, аби тільки відволіктися від душевного болю, неприємних роздумів абощо. І водночас не констатувати власну бездарність, нікчемність, підлість та інші “прекрасні” риси і якості.
Ось і виходить, що між відчуттям того, що час тече все швидше, і розтратою решток духовності, точніше людяності, існує пряма залежність.
До речі, якщо вірити Біблії, то перші люди жили під тисячу років, бо ще не порвали остаточно зі своїм творцем, бо ще були у згоді з собою й Всесвітом.
Та чим більше плюндрувалося людське єство під тиском злигоднів буденного існування і численних бажань та хіті, тим відчутніше вкорочувався людський вік.
Як свідчить історія, траплялося й так, що люди масово вдавалися до штучного вкорочення собі та іншим життя, не знаходячи іншого способу покласти край своїм життєвим поневірянням або вітальній напрузі чи душевному розпачу.
Тут яскравим прикладом є російська революція та громадянська війна 1917-1922 років.
Не прагни маси крові, а насправді не опинися критична маса населення російської імперії в стані екзистенційного розпачу і деструкції, ніякої революції бути б не могло.
Німеччина, приміром, не допустила ж у себе більшовицького перевороту.
Точніше в Німеччині не набралося критичної маси тих, хто тяжів би до самознищення, аби покласти край внутрішній напрузі і життєвим поневірянням, шляхом кровопролитних дій.
Та й в сучасній Україні, попри всю наявну скруту, навряд чи набереться критична маса тих, хто готовий піти на владу “з вилами”. Так що, запобіжні заяви достойників щодо недопущення бунтів в державі самі по собі пусті і марні.
Гендлюйте спокійно, панове-товариші-друзі. Народ вас любить, попри тиху ненависть. А головне, спроможний терпіти ще довго. Практично до власного скону: і як кожного окремо взятого індивіда, і як українського етносу в цілому.
От тільки саме життя і навколишній світ, природа або й творець все чіткіше дають знати, що їм не до вподоби те, що коїться з теперішньою людиною. І в їх розпорядженні є дієві засоби, аби все кардинально переінакшити.
Ті, кому не під силу буде погамувати в собі деструктивне начало і прийняти нові обставини існування, так чи інакше відійдуть у небуття. У решти з’явиться реальний шанс відтворити інший значно людинолюбніший світ, аніж нинішній.
І тоді час знову потече повільно, а люди відтворять в собі здатність радіти кожній хвилині буття, бути щирими і доброзичливими.
Жаль, але в переважній своїй масі сучасна людини навряд чи має чітке враження про те, чим же можуть бути дійсні духовні цінності, бо ніколи не переживала останні.
Для неї вони виявляються радше чистими поняттями честі, гідності, щирості, вдячності абощо. І функціонально ці поняття вона використовує задля маніпулювання іншими або приховування власної ницості і невігластва.
Відтак, ми всі глибоко засіли в “колії” одержимості цивілізацією, коли людина перетворюється на чистого споживача і позбавленого душі продуцента. А отже в її існуванні виявляються зайвими чесноти, бо вони обтяжують той спосіб існування, який масово обрала сучасна людина.
Приміром, практично не можливо накопичити статки, будучи сумлінною і щирою людиною, тим більше щедрою і доброзичливою. Не можна утриматися в соціальній обоймі, будучи відвертим, зберігаючи гідність і честь.
Не можливо втекти від самотності, не жертвуючи власним єством, не підміняючи істину власною чи інших “правдою”.
Засівши ж в “колії”, рухаємося в тартарам – стан свідомості, буття чи Всесвіту, де немає місця переживанням свободи і радості.
А коли мова йде про “пекло”, то з наближенням впритул до нього цивілізованої людини, вона разом з тим наближається до “судного дня”, коли буде відділене насіння від лушпиння.
І час тече все швидше…
Володимир Калуга, для УП

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.