Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
16
жовтня
Випуск
№ 1341 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Секрети довголіття від найстарішого українця [Випуск № 1070]

Немає, мабуть, такої людини, яка б не хотіла прожити довге та щасливе життя, та ще й у міцному здоров’ї. Однак вдається це не всім.
Десятки та сотні років люди намагаються розгадати секрет молодості, здоров’я та безсмертя, та похвалитися столітнім ювілеєм може не кожен.
І досі тривають суперечки щодо факторів, які впливають на старіння організму, проте чарівного еліксиру так ніхто і не винайшов. Тим не менше, фахівці стверджують, що кількість українців, які переступили 100-річний рубіж, залишається приблизно однаковою останні 10 років - 1200-1500 чоловік.
До одного із таких щасливців належить і найстарший українець з Тернопільщини 111- річний Петро Лизан, який розповів про свої секрети довголіття.
На столі перед Петром Павловичем лежить усе його життя: ось фото з дітьми, ось із онуками, а он там – із праправнуками. «А це фото нещодавно зробили», – показує світлину із тодішнім губернатором Тернопільської області Михайлом Цимбалюком.
Також на столі лежить відкритий паспорт та військовий квиток, у якому чітко записано дату народження – 12 травня 1900-го року. Й самому дідусеві не віриться, що вже стільки років прожито!
Більшість із них минуло у важкій роботі. Петро Павлович та його батько власноруч побудували будинок, у якому він проживав донедавна. Господарство мав чимале.
«Було дві-три корови, пара коней, свині, кури, гуси, качки – все, як годиться. Це все треба було обійти, нагодувати. Вставати доводилося о 4-5 годині ранку. Косив гектари трави за один день», - розповідає довгожитель.
Працював у колгоспі на різних роботах: і різноробочим на фермі, і фірманом, і трактористом. Навіть після смерті дружини продовжував тримати корову, домашню птицю.
«Роботи не боявся ніколи, - каже онучка Марiя Кушнiр. – Коли ми забрали його до себе, а це було 17 років тому, то за ним привезли і його корову. Допомагав по господарству. І всьому давав лад».
Петро Лизан не розуміє людей, які сьогодні нарікають на життя. «Кажуть люди, що зараз біда, але якщо порівняти з тим, що було колись, то це величезна різниця. І можна тримати велике господарство, та ніхто вже не хоче важко працювати» – каже чоловік.
Усе життя пан Петро не перебірливий в їжі. Все, що кухня готує – все їсть. «Знаю, що літні люди вередливі та перебірливі в їжі, однак із нашим дідусем – немає жодних проблем. Ніколи він не сказав, що тієї чи іншої страви не люблю. Все, що даємо – все їсть», – каже пані Марія.
Дуже любить чоловік домашні продукти: від хліба і до м’яса – все має бути натуральне. Особливо любить молочні продукти та солодощі.
Петро Павлович належить до тих людей, здоров’я яких набагато більше залежить від звичок і харчування, аніж від лікарського мистецтва. Усе життя пан Петро вів здоровий спосіб життя. Не дозволяв собі зловживати алкоголем, не було часу на паління. Пригадує, колись у дитинстві з сусідським хлопчиком гнали пасти корову і хотіли спробувати смак тютюну.
«Уже замотали тютюн у папір, але випадково побачив батько. Дісталося нам тобі добряче! Відтоді і до сьогодні навіть не брався до куріння», - каже найстарший українець.
За здоровий спосіб життя Петро Лизан отримав і міцне здоров’я. Донедавна навіть читав книги. До 94 років жодного разу не був у лікарні та не приймав жодних пігулок. Аж поки не зламав ногу.
Проте навіть з переломом пролежав всю зиму вдома. Відтоді скаржиться тільки на відсутність сили у ногах. Але варто сказати, що ні з серцем, ні з тиском, ні з головним болем у нього проблем немає.
«Вже, можна сказати, зиму перезимували. Діти приходили зі школи з кашлем та соплями, а дід жодного разу не кашляв», - каже пані Марія.
«Я сам не знаю, звідки в мене стільки здоров’я: пережити дві війни, поховати стільки рідних і близьких... на це, мабуть, Божа воля»! – зізнається пан Петро.
Під час воєн не раз бачив, як чоловіки, з якими йшли пліч-о-пліч, падали від смертоносних куль, а він приходив додому майже не ушкоджений. З Божою поміччю, як вважає дідусь, пішки повернувся додому аж із Китаю, куди його закинуло у важкі воєнні роки.
«Чужі люди мені давали їсти, пускали переночувати на кілька годин, і я за місяць і тиждень дійшов додому. Не знаю, за що заслужив в Бога таке здоров’я!», - згадує пан Петро.
Пережив дідусь і багато рідних. Поховав дружину, дочку, трьох зятів.
Дочекався 10 онуків, 25 правнуків та 3 праправнуки. На Різдво та Великдень одного святкового столу та однієї кімнати для гостей замало, і це ще не вся родина.
Усіх дітей, яким пан Петро став хрещеним батьком, уже й не злічити. Жодного разу не відмовлявся від такої почесної місії. Донедавна на нього залишали двох своїх дітей та ще й сусіди приводили трьох. За солодкі ласощі та любов, які завжди дідусь дарував малечі, вони відповідали йому також любов’ю.
P.S. Дідусь приписаний за старою адресою – у Золочівському районі на Львівщині, проте вже понад 17 років проживає з дочкою у с. Кальне на Тернопільщині. Виглядає чоловік на років 80. Донині ніхто офіційно не дав підтвердження ні йому, ні його родині про те, що він найстарший серед усіх українських чоловіків, хоча, якщо дасть Бог, то через 2 місяці йому виповниться вже 112 років.
Нарешті дочекався весни, адже тепер не потрібно буде так обережно ходити по слизькому снігу, та й довше можна перебувати на свіжому повітрі.
На долю ніколи не нарікає, хоча й життя видалося нелегке. Найбільшим скарбом таки вважає здоров’я, адже коли є здоров’я, то є все: і наснага до роботи, і натхнення для долання перешкод, і бажання до життя.
Світлана Тлумацька , Тернопіль

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.