Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Застосування МГБ снодійних препаратів проти українських повстанців на Волині [Випуск № 1070]

Закінчкння.
Початок в минулому номері.
За допомогою снодійних хімічних препаратів була ліквідована остання група підпільників у Демидівському районі Рівненської області. На початку 1950-их років тут продовжувала діяти боївка Павла Ткачука-«Дуная», до складу якої входили Степан Ткачук-«Вуйко», Андрій Гогой-«Мулько» та Захар Шурин-«Батько». Демидівським райвідділом МГБ від жительки села Товпижино «Соні» у серпні 1951 року була отримана інформація, що вона отримала завдання від «Батька» допомагати йому продуктами харчування та регулярно інформувати про події у селі. Чекісти Журавльов, Гненюк і Прудко під час бесіди з «Сонею», запропонували їй втертися у довір’я до «Батька», виявити його місця переховування і видати його райвідділу МДБ. 5 вересня 1951 року «Соня» повідомила, що «Батько» зустрінеться з нею на наступний день у 9 кварталі Хрінницького лісу. Вирішено було вивести підпільника на засідку, яка планувалась на узліссі. О 22 год. вечора «Соня» і «Батько» підійшли на досить близьку відстань до засідки, але не дійшовши 10 метрів, повстанець попрощався і пішов у зворотному напрямку. Чекісти, які планували захопити його живим, вирішили не стріляти, хоча мали таку можливість. Жінці вручили «Нептун» з завданням застосувати його у відповідний момент проти «Батька». У її ж будинку було встановлено спеціальний сигнальний апарат «Тривога», сигнал від якого мав іти на радіостанцію у райвідділі.
16 жовтня пізно ввечері довгоочікуваний сигнал надійшов. Оперативна група на чолі з заступником начальника УМГБ підполковником Журавльовим і начальником Демидівського райвідділу МГБ старшим лейтенантом Гненюком виїхала у заздалегідь обумовлене місце Хрінницького лісу. На зустріч вийшла «Соня» і повідомила, що «Батько» з’їв принесені продукти, заправлені спецпрепаратом і вже заснув. Жінка повела емдебістів на місце зустрічі. Чекісти легко впоралися зі сплячим підпільником і вночі завезли його  у Рівне. Від нього вони отримали інформацію про місця базування «Дуная», його зв’язки. «Батько» врешті-решт погодився видати всю групу «Дуная» і мав передавати потрібну інформацію інформацію через «Соню». У ході його інструктажу вже як діючого агента було обумовлено, що «Батько» попросить у підпільників допомогти облаштувати окремий бункер у вже визначеному райвідділом місці. Оскільки це займе певний час і повстанці будуть споживати їжу, яку постачатиме «Батько», то, відповідно, з’являється можливість теж приспати  їх снодійним і захопити всіх живими.
Вночі з 5 на 6 листопада «Дунай» та його підлеглі прибули до «Батька» копати криївку. Нічого не підозрюючи, вони вжили їжу та напої, які той запропонував. Переконавшись, що повстанці заснули. Зрадник подався о третій годині ночі до оперативної групи МДБ, яка вже чекала на його прихід. Як свідчать сухі рядки доповідної: «Ужитими заходами всі троє… були захоплені живими… вилучено 2 автомати, одна гвинтівка СВТ, 3 пістолети та три гранати». Це й була остання діюча група підпільників ОУН у Демидівському районі.
Подібну пастку з застосуванням «Нептуна» було організовано для захоплення керівника Волинського крайового проводу ОУН Василя Галаси-«Орлана» (на фото), його дружини-підпільниці Марії Савчин-«Марічки» та охоронця Миколи Примака-«Чумака» у 1953 році. Співробітники МДБ УРСР створили з числа захоплених підпільників колишнього Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН новий фальшивий окружний провід на чолі з перевербованим керівником цього проводу «Скобом». Він відновив зв’язок з волинськими підпільниками за допомогою групи агентів-зв’язківців. 28 червня 1953 року «Орлан», нічого не підозрюючи, вийшов на зустріч зі «Скобом». Він був переконаний, що на сході діє значна група підпільників, яка ще може певний час протриматися і вести організаційну роботу. Про це В. Галаса одразу на місці написав у листі до В. Кука-«Леміша» й вирішив перенести свою діяльність у східні області України.  Після кількаденної мандрівки, 11 липня 1953 року крайовий провідник ОУН на ПЗУЗ «Орлан», «Марічка», «Чумак», «Скоб» та троє його охоронців прибули у лісовий масив біля села Ямпіль Білогірського району нині Хмельницької області. Після сніданку о 7.30 ранку В. Галаса та його дружина почали засинати (у продукти було додано снодійний препарат «Нептун»). Марія Савчин те що відбулося, описала так: «На місці постою чекав на нас свіжий хліб, сало, навіть білі коржики. Яка розкіш — ми й на Великдень білого хліба не бачили. Скоб не їв, лишень відразу положився спати. Голодні, ми обоє поїли зі смаком, і сон нас прямо сидячки звалив.
Ще підклала під голову свою «скарбонку», пересунула кобуру з пістолею, щоб не давила мене в бік, і зразу заснула кам’яним сном. А все ж засинала з нерозгаданим питанням: хто вони такі???
Тільки но я твердо заснула, коли мене розбудив один зі зв’язкових.
— Що сталося? Облава, може? — прокинувшись, запитала.
— Ви аґенти, ви зліквідували провідника Уласа, і ми беремо вас на слідство, — відповів мені.
Сон магічною паличкою відняло. Глянула на Орлана, а біля нього вже їх двоє порається. Ще коли він спав, Скоб відкинув від нього автомат, а тепер відчеплював пістолет. Другий «зв’язківець», сильний, виспортований, тримав Орлана за руки. Мою пістолю відчепили ще під час сну. Нам зв’язали руки шнурками. Вправлені у своїй «роботі», аґенти з подиву гідною швидкістю впоралися з нами.
— Хлопці, ви збожеволіли? Ми й не бачили Уласа, — наче громом вражений, видно, ще не збагнувши ситуації, відказав Орлан.
Проте я відразу все зрозуміла.
— Кому ти пояснюєш? Невже не бачиш, що ми попались в руки аґентів? — розпачливо мовила.
— Так, ми аґенти, — підтвердив той, що раніше називав себе Олесем. — Ви в руках МҐБ і навіть не робіть жодних зусиль втікати, бо вони марні, ви й так не вирвитеся звідсіль. Лісок цей тісно оточений військом, ми тут уже кілька днів на вас чекаємо.
Не було потреби їм, відживленим, озброєним, боятись нас, до краю виснажених дорогою, без зброї, зі зв’язаними руками. Я сиділа і навіть не намагалася вставати. В голові шуміло від насонного порошку, яким нагодували нас враз із смачним хлібом і коржиками».
Агенти вилучили у підпільників 21 тисячу карбованців, самозарядну гвинтівку, автомат, пістолет «ТТ» і револьвер системи «Наган». Незабаром прибули оперативні працівники з військовою групою. Вони з задоволенням потирали руки, адже у їхніх руках був сам «Орлана». Через деякий час, подружжя, закуте кайданками, відправлено у Київ для проведення допитів. Так протягом  1953 року емдебісти, застосувавши «Нептун-47», ліквідували кількох керівників ОУН на Волині.
Ігор Марчук

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.