Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
22
вересня
Випуск
№ 1338 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Хто такий був справді полковник КГБ Микола Струтинський [Випуск № 1068]

У його оцінках багато суперечливих поглядів.
Про нього мені розповідав односелець Надюк, брат Терентій, супроводжувач М.Кузнєцова у Львів (зима 1944 року) Крутиков (зустрічався з ним тричі), підпільник В.Соловйов, партизани-медведівці (у Москві на квартирі Соловйова, 1961 рік), Ольга Солімчук, Іван Кутковець. Дещо читав у листах до моєї сестри Марії замполіта загону Медведєва С.Т. Стехова.
Узагальнивши здобуті відомості, можу сказати таке. М. Струтинський - це малограмотна темна людина, амбітний і підступний егоїст, заздрісний і жорстокий цинік, психічний маніяк-параноїк, яким володіла манія величчя. У житті всіх, з ким спілкувався, обливав брудом, оббріхував, у партизанському загоні був донощиком. Він - патологічний українофоб, від якого завжди несло запахом проросійської гнилизни й порожнечі. Іноді проявляв винахідливість і відвагу, але ці якості органічно перепліталися з жагучою ненавистю дегенерата до всіх і вся.
Родина Струтинських за Польщі проживала у селі Рясниках, що на Гощанщині. Етнічне походження - суміш польсько-українських генів. Батько Володимир Степанович був лісником, з місцевим людом поводився грубо й зарозуміло (себе виставляв шляхтичем). За оберемок хмизу чи дров немилосердно бив селян або віддавав поліції, яка на них накладала непомірні штрафи.
Селяни ненавиділи це пекельне кодло, тому, коли в 1941 році прийшли в село німці, схопили сокири і хотіли порубати всіх Струтинських до одного. Рятуючись від розправи, родина Струтинських опинилася в лісі і тинялася там, допоки у вересні 1942 року не знайшла прихисток у медведівців. Микола посів посаду шофера і водночас був таємним донощиком командування, зокрема, у начальника штабу А.А. Лукіна.
Декілька неспростовних фактів, які характеризують морально-етичний образ М.Струтинського.
Якось узимку сини Микола і Жорж Струтинські після виконання завдання супроводили свою матір Марфу Іллівну із Луцька в табір під Цуманню. Неподалік лісистої місцевості їх помітили кілька караульних шуцманів, що під вечір оглядали околиці. На вимогу німців зупинитися Струтинські почали тікати до ліска, куди німці іти побоялися. Вони відкрили вогонь з карабінів і одна куля влучила у Марфу Іллівну. Вона впала на сніг і закричала про допомогу. «Дорогі синочки» не почули прохання рідної неньки і побігли далі, залишивши її саму. Вночі добралися до табору, були спокійні, наче зовсім нічого не сталося. Їх батько Володимир Степанович, довідавшись, що сини покинули поранену матір, кинувся на них і почав нещадно гамселити, особливо старшого Миколу. Партизани їх розборонили, бо могло дійти до застосування зброї. Батька з синками і ще кількома партизанами командування відразу відправило за бідолашною Марфою Іллівною. Її незабаром знайшли. Вона була мертва. Поранена легко в ногу, сама пересуватися не могла, тому пролежавши ніч на морозі, закоченіла і віддала Богові душу. Струтинський-батько кинувся на синів-виродків з револьвером, але попереджені командуванням супроводжуючі партизани обеззброїли його. Хтозна, чим це закінчилося б, якби не вони.
Опис цієї скорботної події Медведєвим у книзі «Сильні духом» - суцільна брехня. Як і більшість інших подій і оцінок. Так, частина забитих Кузнєцовим генералів ще довго насолоджувалися життям у Західній Німеччині. Читаючи матеріали про свою смерть, реготали... До речі, сам полковник Дмитро Медведєв у Москві покінчив життя пострілом у скроню. Посприяв його смерті колишній побратим по зброї М.Струтинський. Але це вже інша тема.
Після війни батько М. Струтинського служив у Львові в одній з військових частин завскладом. Потураючи домаганням сина, він цупив зі складу потрібні йому речі. Коли цей злочин викрили й над старим нависла загроза арешту, вже в похилому віці бідний Володимир Степанович наклав на себе руки.
Межею потворності М. Струтинського є такий факт. Сп’янівши після доброї чарки, яку вельми пошановував, уступив у словесну перепалку з одним із братів. Той докоряв Миколі, що він корчить із себе генія, що не Медведєв, а мало не він командував партизанським загоном. Нестримний Микола вихопив пістоля і обірвав життя брата. Принагідно помітимо, що з його рук другий брат просидів у Вінницькій буцегарні чимало років.
У військах СРСР існував таємний указ, згідно з яким українцям, особливо Західної України, заборонялося давати звання вище підполковника. Секретар Геббельса Микола Струтинський отримав звання полковника. Тож йому довіряли комуністи. Очевидно, мав перед ними вагомі заслуги. Не дарма ж!
Ще багато цікавих фактів стерлися з пам’яті, призабулися, хоча і цих достатньо, щоб об’єктивно зрозуміти й оцінити всю ницість і підлість нікчемного єства облуди М.Струтинського.
Олекса Новак

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.