Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

До річниці Гурбенського бою [Випуск № 1068]

Мабуть, історія жодної країни не паплюжилася, не перекручувалася та не піддавалася глумлінню так, як прадавня і пребагата історія України. Поневолювачі усіх мастей намагалися зробити наш народ покірним виконавцем своїх забаганок, а його багату землю перетворити на джерело власного достатку. Українці довго жили без своєї держави, але увесь час в Українському народі було прагнення мати її. Були часи, коли це прагнення ледь жевріло, а іноді спалахувало з небаченою силою, як це було в роки минулого сторіччя, коли постала легендарна Українська Повстанська Армія.
Сьогодні важко знайти якесь історичне питання, навколо якого було б стільки ворожнечі, ніж про роль та значення для історії України Української Повстанської Армії, яку у середині XX ст. українці створили для боротьби з німецькими та російсько-більшовицькими окупантами за створення Української Самостійної Соборної Держави.
Про УПА багато сказано і написано, але до кінця її феномен незбагнений і до  сьогодні, особливо те, що в лавах повстанців було багато молоді. У наш час буває важко зрозуміти жертовність десятків тисяч юнаків і дівчат, які в розквіті сил йшли на вірну смерть задля національної ідеї.
 
Звіт про обставини бою в районі с. Гурби
Травень 1944 р.
Гурбинський бій 24.04.1944 р.
 
Вже довгий час Українська Повстанська Армія поряд з партизанськими методами застосовує методи відкритої фронтової боротьби з імперіалістами Москви і Берліна. В боротьбі з німецькими імперіалістами УПА навчилась вести відкриту фронтову боротьбу, витримувати запеклі, довготривалі бої. УПА навчилась боротись легкою зброєю проти німецької техніки.
Сьогодні в боротьбі з більшовицькими загарбниками ми вчимось боротися з живою силою ворога, що в кожному окремому випадку переважає нас в десятки разів. УПА майже без втрат виходить з ворожих оточень, у творенні яких приймають участь цілі дивізії фронтового війська і війська НКВД.
Ми освоюємо військове мистецтво.
Гурби є доказом високих бойових якостей наших бійців і командирів, їхньої хоробрості, рухливості, посвяти, уміння орієнтуватись і пристосовуватись до різних умов боротьби, нехтувати смертю. Гурби демонструють не тільки наше уміння вести боротьбу в закритій чи відкритій місцевості, а й уміння вести вуличні бої, бої проти броні легкою зброєю. Вони, нарешті, є доказом нестримного росту УПА в ході боротьби, є доказом безпорадності більшовицької Москви у боротьбі з нами.
Вже за тиждень до Гурбинського бою з відомостей про ворога відомо, що більшовики готуються до великої акції проти УПА. У зв’язку з тим командування УПА вирішило розкинути відділи на найширшій території, зокрема, за всяку ціну перекинути відділи на східноукраїнські землі, північну Кам’янець-Подільщину (славутсько-шепетівські ліси, Вінниччину, південну Київщину і Холодноярщину).
Східними відділами командував безпосередньо «Ясен». Майже всі відділи, що вирушили в рейд, були змушені повернути назад, бо на всіх напрямках маршу зустрілись з сильними частинами більшовицьких військ. Однак, в районі обгівсько-гурбенських лісів (район Мізоч, Рівненська область) було підозріло тихо. У ті ліси ворог мав намір зігнати всі відділи і разом їх там повністю знищити. Поволі вороже кільце почало звужуватись.
Зі зведення штабу «Богун» від 22.04.44 відомо, що совєтські війська, які на 21.04.44 стояли в населених пунктах біля шосе Кременець-Дубно, дороги Дубно-Мізоч, в населених пунктах: Верхове, Новомалин, Шумськ, Жолобки, вийшли звідти, і зайняли населені пункти: Стіжок, Сітари, Марцеліна, Буща, Тартак, Довге Поле, Семидуби, Збитин, Наріїв, Білашів, Дермань, Теремне, Сураж, Обич, Угорськ, що створювали немов нейтральну лінію між розташуванням наших і ворожих військ. Їм наші війська не чинили жодних перешкод в зайнятті цих населених пунктів, бо це входило у наші плани подальших дій.
    День 22.04.44 за винятком бою біля Москалівни, де наші війська перемогли, пройшов спокійно.
22.04.44 командир «Залізняк», що йшов на чолі двох сотень повстанців в славутські ліси, звів бій на річці Вілія і повернув. 23.04.44 він звів ще один бій й остаточно відступив у Гурбинський ліс. Того ж дня більшовики наступом на дермансько-точевицькі ліси змусили до відступу в сторону Гурб також курінь «Лиха». В Суражському лісі сотенний командир «Панько» 23.04.44 звів бій і також відступив в Гурбенський ліс.
23.04.44 ворог почав займати становища вже у всіх підлісних селах великого комплексу кременецьких лісів. У тих лісах, крім повстанських відділів, було багато новомобілізованих, що не пішли у Червону Армію і зголосилися у ряди УПА, різних теренових боївок, організаційні сітки СБ, там  зібралося багато й цивільного населення з возами й худобою…до того ж ще й Червоний Хрест позвозив у ліс поранених, бо по селах було повно більшовицьких військ.
Коли шеф штабу групи ім. «Богуна» друг «Гриць» переглянув донесення підпорядкованих йому штабів від 21.04.1944 р., то прийшов до висновку, що акцію більшовиків треба очікувати з дня на день, що довкола кременецьких лісів уже скупчено багато совєтського війська. Командир групи «Богун» друг «Роман», обдумавши становище, що склалось, дав накази по з’єднаннях і об’їхавши терен, почав планувати опір ворогу.

Битва біля Гурбів

В битві біля Гурбів брали участь війська з групи «Богун» під командуванням командира «Романа», з групи «Холодний Яр» під командуванням командира «Ясена».
Під час бою під Гурбами військами обох груп командував командир «Роман». Шефом штабів обох груп на час бою був командир «Гриць». Оперативним командиром був командир «Ясен».
У ніч з 23.04.44 на 24.04.44 командир «Ясен» підготував прорив ворожого кільця. Прорив не вдався. Очевидним ставало те, що 24.04.44 треба буде вести оборонний бій.  Вночі 1.20 24.04.44 командир «Ясен» розіслав накази по куренях зайняти становища оборони, копати окопи для бійців, вкопувати гармати. Наступ ворога очікувався зі східно-південної сторони лісу, на відтинку сіл Мости, Будки, Гурби. Цей відтинок зайняв курінний «Сторчан». Відтинок Гурби-Майдан зайняв курінний «Мамай», відтинок Обгів-Мощаниця-Святе зайняв курінний «Докс». Відтинок, що сполучав відділи командирів «Сторчана» і «Докса» зайняв сотник «Яструб» з куреня командира «Лиха». Дві сотні командира «Романа» зайняли другу лінію на відтинку командира «Сторчана». В резерві перебували курені командирів «Гриця-Довбенка», «Бувалого», курінь «Балабана», які відпочивали після вчорашніх боїв.
Таким чином, сотня «Андрія» зі зв’язкових відділів командира «Шума», сотня «Панька» та чота «Чорного» зайняли становища в західній частині лісу та тримали зв’язок з командирами «Доксом» і «Мамаєм». З південної сторони лісу біля Гурб зайняв становища охоронний відділ командира «Романа». Новомобілізованих, цивільне населення і табори відіслано в західну сторону глибини лісу. Одну чоту з куреня командира «Мамая» під командуванням «Ярошенка» вислано в засідку на майданські болота, щоб вдарити по ворогу з тилу.
     Тобто, першу лінію фронту зайняли з’єднання командирів «Мамая» (р. Понура і Замишівка), «Докса» (Мощаниця-Чернява-Святе), «Яструба» (один загін), «Рова-Сторчана», «Балабана» (один загін), загін ім. Ярошенка та декілька відділів окремого призначення (Святе-Мости-Грабовець-Гурби).
Другу лінію зайняли з’єднання «Довбенка», «Бувалого», «Непитайла» (один загін). У резерві були з’єднання командира «Панька» та загони командирів «Чорноти», «Залізняка», «Андрія». Табір і біля 1000 осіб цивільного населення, яке ховалося в лісі від більшовицької мобілізації і терору радянської влади, були спроваджені в глибину лісу.   
О 3.30 оперативний командир повідомив, що стан задовільний – бійці окопалися і знаходяться на становищах.
Командир «Ясен» пішов перевіряти бойові становища і зустрів командирів «Романа» («Енея») і «Черника» та поінформував їх про ситуацію та розташування наших становищ. Від них він довідався, що спроби пройти без зброї за ворожі розташування новомобілізованим не вдалися. Їх було 1500 чоловік, плюс до цього 200-300 чол. цивільного населення…
Переглядаючи бойові становища, «Ясен» зустрів командира «Кропиву», доповів йому про наше розташування. «Кропива» передав «Ясену» сотні «Андрія», «Панька», чоту «Чорногори», яких  розміщено у західній частині лісу та доручено їм утримувати зв’язок між командирами «Доксом» і «Мамаєм».
О 6 год. ранку ураганний вогонь гармат, що були окопані в Кудрині і Будках, а також вогонь важких мінометів з табору ворога засвідчив, що наступ червоних розпочався. Зав’язався нерівний бій з більшовиками. Перші атаки піхоти ворога були відбиті, але повстанці зрозуміли, що бій буде гарячий…
Атаки червоних усе частішали, але наші бійці також стоять на місці. Втрати більшовиків збільшуються щохвилини, усі поля і узлісся вкриті їх трупами.
Енкаведисти скаженіють і лютують, женучи все нові й нові лави фронтовиків до бою, вони кричать «ура», «за Родіну», «за Сталіна», але їх не підхоплює військо, їх крики одиноко лунають у лісі. Військо розуміє, що це не ворог, не німець, що це такі ж самі українці, як і вони, але повернути зброю проти підганячів-енкаведистів, не осмілюються. Бій іде далі.
З’єднання капітана полтавця «Мамая» гідно боронить свої позиції, відбиває ворога, який особливо тисне з лівого і правого боку моста через р. Замишівку з метою здобути цей міс  (цей міст - неприступна фортеця). Вилазка у тил ворога, яку зробив «Мамай» форсувавши річку, остаточно відбиває у ворога охоту здобути міст.
Інші українські з’єднання також не відстають від «мамаївців».
Але увага усіх спрямована туди, де клекотить немов у котлі: на схід – на Гурби. Тут з’єднання командира «Сторчана» відбиває хмари ворога, що підійшов до наших позицій на віддаль 100-200 м. Хором вдарили наші кулемети, гранатомети і 4 гармати. З одних тільки Мостів і Тинівки на сторчанівців сунули відділи ворога в 500 і 600 чоловік разом з полковим штабом і «героєм»  фінської війни полковником Б…
Згодом бій трохи стихає…Перший великий ворожий наступ повстанцями відбито. Ворог панічно втік. Мало кому з ворогів пощастило вийти з цієї лінії…
Другий великий наступ був на північ від Гурбів, на відтинку «Яструба». В бій пішла піхота ворога під прикриттям танків. Ворожа кавалерія заходить нам з флангу. Командир «Яструб» уважно пильнує усі рухи ворога і відповідно перебудовує бойові лави новомобілізованих бійців. Та раптом на правому крилі нашої оборони ворог вклинюється у нашу оборону, нависла загроза прориву більшовиків. Резервний загін «Залізняка» спішить на допомогу, але не встигає…ворог прориває нашу лінію оборони. «Яструб» з новомобілізованими бійцями відступає на захід, не маючи змоги повідомити про це з’єднання «Сторчана». Ворог, упершись у другу лінію нашої оборони, пішов на оточення «сторчанівців». «Сторчанівці», відбивши чергову атаку, кинулись у відчайдушний контрнаступ, щоб не дати ворогу прорватись далі. Падають повстанці…життя кожного бійця у небезпеці, Але ніхто про своє життя не думає і з презирством дивиться смерті у вічі, кожний думає про одне – «не дати ворогу оточити себе, за всяку ціну ліквідувати прорив ворога». Бій стає все жорстокішим, переходить у рукопашну…Українські повстанці борються як леви. У рукопашній різанині гине командир «Ігор» і 20 найкращих бійців. Командир «Сторчан» важко поранений. В останню мить його підхоплюють улюбленці-бійці і наші прориваються з ворожого кільця.
Але ворог, підсунувши великі резерви, знову замикає кільце оточення навколо сторчанівців, яке вже жодні зусилля наших бійців не дають можливості прорвати. Командир «Булка» і 40 бійців в оточенні. Вони, сторчанівці, бачать, що прорватись вже неможливо, вирішують якнайдовше відтягнути сили ворога на себе, щоб друга лінія мала час зайняти становища і стати до бою…вони вирішують битися до загибелі і своєю кров’ю перегородити шлях ворогові до наших позицій.
І почалась нерівна боротьба… На крики ворога «сдавайся, Бандера» «сторчанівці» відкрили ще сильніший вогонь по ворогові, що з кожною хвилиною кладе усе нові й нові покоси ворогів. Ворог кидається то в один бік, то в другий, Але вогонь сторчанівців не дає можливості прорвати їх становища. Вслухаючись у «музику»  наших важких кулеметів, командир «Булка» помітив, що один наш кулемет раптом замовк.  Він кидається рятувати положення, але ворожа куля влучає йому у груди …він падає мертвий. За ним падають бійці «Бляха», «Богун», кулеметник «Груша», «Морозенко». На місце «Булки» стає чотовий «Шраменко». Він керує боєм, переміщаючись з правого крила на ліве…число наших жертв росте…На лівому крилі падає славна трійка чернігівців. Кулементик «Десна» покотився у рів, його замінив амуніційний «Смілий». Незабаром і він падає убитим…У цей момент кулеметник «Кубанець» мститься за друзів, рясно поливаючи вогнем більшовиків… Незабаром постріли стихають…кулемети замовкають… сторчанівцям не хватає набоїв. Але живими наші бійці не здаються, з криком «Слава!», вони розривають себе гранатами.
І тільки час від часу «Кольт» в руках чотаря «Шраменка» ще стріляє, але у нього також закінчилися набої. «Шраменко» дістає пістолет…вбиває з нього двох ворогів, а потім наставляє собі його до голови і з криком «Слава!», стріляється.
Ще чути крики «Слава!», вибухи гранат – сторчанівці прощаються з життям, але потім і їх не чути… І тільки покоси ворожого трупу і понівечені гранатами або ворожим мордуванням тіла наших героїв говорили, що боротьба закінчена…
Ніхто не здався живим.
Так своїми життями славні сторчанівці перегородили ворогові дорогу, не відступивши ні кроку назад. Загинули як Герої, повні посвяті Справі…Другий великий наступ ворога закінчився…
За цей час було поставлено другу лінію оборони, якої вже не зломили навіть ворожі танки. Щоб забезпечити південну сторону, перекинуто сотню «Андрія» з північно-західної сторонни на південь, на Гурбенську гору, яка геройськи трималася цілий день…оборону скріпили також командири «Довбенко», «Бувалий», «Балабан». У час, коли оточені «сторчанівці» боролися було підготовлено контрнаступ з півночі, щоб визволити «сторчанівців» і покращити загально наше становище, але для цього контрнаступу не було сил, бо всі були задіяні у боротьбі, а ми не могли зірвати якісь відділи з їх становищ, бо ворог наступав звідусіль, а командира «Гриця» командир «Ясен» не міг ніде відшукати у пилюці бою. Саме йому підпорядковувались «Довбенко», «Бувалий», «Балабан»…
Вже за дня вирішили командири «Леміш», «Кропива», «Роман» і «Ясен» прориватися у Дерманський ліс. Це було доручено «Ясену». Прорив мав робити курінь «Докса».
Третій, останній великий наступ ворога був безпосередньо на Гурби. Тут ворог вирішив за всякі ціну прорватися в середину наших позицій.
Сконцентрувавши велику силу війська, опівдні ворог лавами посунув на наші позиції. Знялась страшна стрілянина…кулемети грають…наші і ворожі міномети швидко посилають в обидва табори міни. Жертви вже є по обох сторонах. Але наші бійці повні помсти за «сторчанівців» сіють в таборі ворога смерть, не підпускаючи його ближче 300 м. до наших позицій.
Ворог посилює свою атаку танками…сиплються на наших бійців кулі і снаряди з танків…забили наші гармати, ПТР-и... Раптом один танк замовк, його підбив командир артилерії «Береза» з гармати. Це підбадьорило бійців…Згодом з ПТР-а було пошкоджено ще одного танка.
Продовження в наступному номері.
Учасник гурбенських боїв майор УПА  «Косенко»

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.