Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Виборча матриця. Перезавантаження... [Випуск № 1066]

Дійсність залишилась в минулому.“Матриця”
Ми всі в матриці. Втягнуті в систему фальшивих цінностей, брехні, маніпуляцій. Ми прийняли цю систему координат, не відкинули її орієнтири, і зрештою стали активними її донорами.
І тепер, коли настає час зробити вибір, багато українців починають розуміти, що змінилась не лише влада – змінились ми самі. Ми, які так гордились один одним, стоячи на Майдані в очікуванні оновлення країни, ми, що відчули смак свободи й поваги до самих себе – стали знову якоюсь аморфною масою, яку заганяють у стійло.
Нам відверто плюють в очі, а ми вдаємо, що дощ іде.
Поставлені на коліна соціальною політикою, хабарництвом, судейським “бєспрєдєлом”, ми спокійно спостерігаємо за тим, як система трансформує свідомість. Нас не обурюють уже чергові кричущі факти корупції, придушення свобод, політичних зрад, нищення бізнесу й тиску на інакомислячих.
Минув той час, коли Система робила це з оглядкою, як на початках.
Сьогодні вони діють уже сміливо, самовпевнено, з нахрапом, бо зуміли відчути безкарність, втратити яку тотожно смерті. Тому їхнє завдання номер один за оці півроку до виборів – розширити свої впливи аж до самих низів, залякати людей.
Саме тому на Львівщині все частішають факти тиску не лише на впливових бізнесменів, а й на простих учителів, завідуючих дитячими садками, дрібних підприємців у невеликих селах та районних містечках. Їх залякують втратою роботи через участь у мітингах опозиції чи критичних виступах на сесії районних рад.
Страх втратити роботу примушує багатьох зламатися й піти на співпрацю. Бо ж у принципі нічого крамольного від тебе не вимагають: ну промовчати, коли це потрібно, не підняти руки на голосуванні, не прийти на сесію тощо... Який же ж тут кримінал? Ну подумаєш, невеличкий компроміс із совістю.
Можливо, люди не до кінця розуміють, з якою бандитською системою вони вступають у союз, вирватися з якого потім стає практично неможливо. Достатньо тільки засумніватися, показати слабинку, вступити в таємні перемовини – і все. Ти їхній бранець.
Як перевертні бояться світла, так і ця Система відступає, коли таємне стає явним.
Так було з ректором УКУ Борисом Гудзяком, який не побоявся відкрито заявити про спробу працівника СБУ тиснути на університет, вважаючи, що “відкриті висловлювання і публікації на ці теми є мирним і найбільш ефективним способом протидії секретному контролю та залякуванню студентів і громадян”. Нещодавно відомий історик Ярослав Грицак заявив у ЗМІ та правоохоронні органи про те, що ним цікавляться невідомі особи. Так вчинило ще багато сміливих і розумних людей, які публічно розповіли про спроби тиску на бізнес, сім’ю, рідних...
Але чим ближче до виборів, тим ще більш зухвалою, багатоходовою, хитрою стає політична гра. І найважче в ній – розрізнити: де свій, де чужий, де ворог, а де – побратим?
Як гриби після дощу з’являються новоявлені опозиціонери. Таємно, а іноді й не дуже, служачи Системі, вони обіцяють виборцям боротись за звільнення політичних в’язнів, насамперед Юлії Тимошенко. Вони обіцяють боротись із Системою.
Але вже сьогодні, задовго до виборів, вони стали тушками.
Тому на виборців, особливо Західної України, чекає цілий блокбастер “Ідентифікація чужого”. Дійство, як це вже прогнозують обізнані, відбудеться на мажоритарних округах. Саме тут пройде кастинг серед тих, хто називає себе патріотами-опозиціонерами. Бо хто ж із галичан голосуватиме за владолюбця?
Аби ідентифікувати “своїх-чужих” ще задовго до виборів, Об’єднані опозиційні сили Львівщини розпочали процедуру політичної люстрації влади на всіх рівнях місцевих рад.
Ми ініціювали у всіх радах області позачергові сесії з одним лише питанням – заявою про засудження діяльності всієї владної вертикалі в країні.
Просте, здавалося б, голосування... А дозволило як у дзеркалі побачити відображення всіх опозиціонерів і тих, що такими називаються. У багатьох був такий переляк, наче їх змушували класти голову на плаху. Слуги народні тяжко хворіли, відбували в термінові відрядження тощо, тощо... Для декого страх бути неугодним владі перевищив страх бути засудженим громадою.
Апогеєм цього процесу стало голосування у Львівській обласній раді. Деякі наші “патріоти” так настрашилися, що не те, що не голосували на сесії повним складом фракцій, а й побоялися виступити на мітингу під стінами облради чи принести просту заяву з висловленням своєї позиції на таку банальну для опозиціонера тему, як – оцінка дій влади.
 Ось вам і люстрація.
Не треба хтозна що вигадувати та аналізувати.
Знаючи політику подвійних стандартів, узаконену владою, “зелене світло” на виборах отримають лише ті, що пообіцяють віддати свою тушку в новообраній Раді – Системі. Тільки їм створять безперешкодний коридор проходження.
За розрахунками влади, їм мають повірити без тіні сумніву виборці. Бо як розпізнати зрадників, які ще такими ніколи не були? Не змінювали партій, не зраджували виборців, робили добрі справи? Ну хіба в кожному виборчому округу поставити по медіуму, який віщатиме істину...
Тут не діє люстрація.
Матриця торжествує, бо ми самі її породили.
Ми пішли на компроміси. А компромісів зі злом не буває.
Але вихід – він завжди є. Навіть тоді, коли здається, що все втрачено, і вже занадто пізно.
Ще є час, аби кожен, хто називає себе опозиціонером, склав тест на опозиційність, пройшов усі кола цього чистилища й не зламався перед Системою.
Замість постскриптуму
Це ми не осудили тих, хто з “відчайдушних поборників влади” в один чудовий день кинулись їй в обійми заради посади прес-секретаря чи міністра, поміняли фракції у ВР, зрадили однопартійців у час найбільшого випробування – і вже зовсім іншу правду доносили нам з екранів.
Більше того, ці тушки – сьогодні знову опозиціонери, і їх далі слухають, і їм далі вірять...
Так, може, тушки – не вони, а ми?
Ми звикли до брехні, яка так часто повторюється, що дехто починає вірити в її істинність. Ми не пробачили несправедливості по відношенню до тих, на кому випробовували нашу здатність чинити опір системі. І навіть сенсаційні викриття про корупцію на найвищих щаблях влади вже нікого не дивують, з кожним разом викликають все менше обурення, а більше – “Ну і що тут дивного?..”
Ми не противилася існуванню Межигір’я, що пожирає мільярдні кошти для свого розкошування з наших же кишень. Одні втягнулися в безконечний серіал політичного балагану на ТБ, інші – свідомо заховалися в шкарлупі власних проблем. І не більше.
У результаті ми самі, добровільно стали донорами, енергією яких живилася ця матриця й лише розширювала свої межі.
Завдяки нам, у її полон потрапило вже тисячі авторитетних, впливових, успішних людей, які не витримали спокуси владою, тиску на бізнес, втомилися від боротьби й загальної байдужості.
Несвідомо ми стали владою мовчазної більшості.
Ми забули, що байдужість – це найвища жорстокість, за Мітчеллом Вілсоном.
І що далі?!
Ми самовпевнено вірили в те, що прийдуть вибори й нараз зруйнуємо цю систему? Ми вирішили, що можна от так, в одну мить, перетворитися із гвинтиків – на свідомих українців? Чи мрійливо чекали містичного Нео, що зробить усе за нас?!..
Та чим ближче до виборів політична гра стає все більш зухвалою, багатоходовою, хитрою. Як гриби після дощу з’являються новоявлені опозиціонери, які ще вчора служили владі.
І люстрація перетворюється на безперервний процес.
І детектори брехні мали б стати наручними годинниками.
Роман Ілик

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.