Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Найбільша повстанська криївка була на Рівненщині [Випуск № 1066]

Всі добре знають, що українські повстанці розробили особливу тактику боротьби з ворогом. Зокрема, активно використовували підземні сховища-криївки (від слова «критися») чи бункери. Подекуди у розмові вживають ще назву «схрон», але саме це слово не властиве українській мові. Його застосовували як до певної міри зневажливу назву чекісти, які у своїй основній масі були росіянами (схрон від російського «хорониться»). Відповідно у підпіллі були фахівці, які спорудили не одну криївку і добре знали, як її замаскувати від пильних очей ворога. Часто використовували особливості місцевого ландшафту, щоб сховище вийшло надійним, зручним та практичним. Та тільки нещодавно вдалося встановити, що найбільша повстанська криївка існувала на південній Рівненщині, в околицях славетного Дерманя.

Сотні років у Турецькій горі, що поблизу Дерманя Другого, дерманці добували камінь для хат та хлівів. Отже, тут були рукотворні штольні. Унаслідок господарської діяльності селян довжина підземної каменоломні сягнула 350-400 метрів. Під час Другої світової війни каменоломня слугувала великою криївкою для вояків УПА та місцевих жителів. У сучасності навіть з’явилися легенди про бої між повстанцями та енкаведистами в районі Турецької гори. Одну з них довелося нещодавно прочитати в інтернеті. Ось промовиста цитата: «1944 року прийшла сюди ціла дивізія генерала Панкратова, що намагалася знищити загони УПА, цілий місяць вистежувала численні ходи в каменоломні, хотіла потрапити усередину. Про розташування ходів знали тільки дерманці, а окупанти підривались на мінах і вибухівках: поранених і вбитих везли з-під гори Турецької мало не щодня. Щоб не жертвувати більше солдатами, червоноармійці замінували 12 ходів і виходів, які знайшли за місяць, і підірвали їх одночасно… Досі лежать у горі хлопці і чекають, поки їх по-людському поховають». Так це чи не так довелося перевіряти з різних джерел.
Спогади старожилів Дерманя теж не дуже вносили ясність у те, що відбулося понад шістдесят років тому. Наприклад, Володимир Фридрих, житель села Дермань Другий, пригадує, що після Різдва 1945 року його сусіди і він сиділи у «скалі на Турецькій». Система печер, яка там утворилась від видобутку каменю, дозволяла переховуватись досить значний період часу, не виходячи на поверхню. Вони зайшли у штольню і замаскували основний вхід, знаючи що ще й є запасний – вузька продуха, якою надходило повітря. Біля основного входу завжди хтось чергував. Та одного дня черговий повідомив, що чує невідомі голоси, а згодом почались вибухи. Енкаведисти, знаючи що у скелі переховується багато повстанців та селян, вирішили її підірвати, щоб у подальшому не мати клопоту з цією рукотворною криївкою. Володимир знаходився у печері, де склепіння було укріплене кам’яним стовпом. Це їх і врятувало. «Після вибуху міни скала затріщала, навкруги посипався пісок. Полетіло на голови невелике каміння. Нам стало моторошно, але стовп заскреготав зубастим камінням і вистояв. В іншому разі нам грозила вірна смерть». Після того, як скінчились вибухи, всім вдалося вибратися через запасний хід неушкодженими.
Дерманець Микола Семерик теж описав ті події, стверджуючи, що в одній зі скель переховувалось більше сотні чоловіків, яких спочатку викурювали газом, а потім почали підривати Турецьку гору, завалюючи ходи. За його даними від газу загинули Федір Криницький, Мефодь Бендюк, Тиміш Криницький та Володимир Моругін. Їхні тіла було вкинуто у найближчу криницю біля гори. Також Микола стверджує, що під час цієї облоги загинули повстанці «Явір» та «Лісовий», які не бажали здаватись і пустили собі у скроню кулю. Їх уже мертвих повністю роздягли і повісили біля вигону на вулиці Шинківці села Дермань Перший. Пізніше енкаведисти закопали тіла повстанців в урочищі «Скит».
Що ж насправді відбувалося в районі Турецької гори протягом 1944-1945 років розповідають архівні документи та кримінальні справи повстанців.
Перший раз велику групу дерманців було захоплено у каменоломнях Турецької гори ще 23 березня 1944 року солдатами 16 прикордонного полку військ НКВД. Тоді там переховувалось близько 50 чоловіків. Серед них були Іван Петрович Каменяка-«Веселий» (командир рою запасної сотні УПА), Єрофій Петрович Криницький, Євгеній Абрамович Дмиш-«Зозуля»,  Корній Микитович Гроголь-«Гонза», Семен Степанович Гнатюк-«Запорожець», Микола Кирилович Мацюк-«Чумак», Андрій Прокопович Загребельський-«Щавель». Командував ними Петро Кравчук, який 22 березня загинув у сутичці з червоноармійцями, до останнього відстрілюючись з гвинтівки. Всі згадані селяни були засуджені військовим трибуналом військ НКВД Рівненської області 1 серпня 1944 року на 20 років виправно-трудових таборів з конфіскацією майна.
Через кілька місяців, 31 липня 1944 року, захоплений пропагандист окружного проводу ОУН Д. Паламарчук-«Лиман» привів солдатів до одного зі сховищ на Турецькій горі, де переховувалось 9 чоловіків. Тільки п’ятеро з них мали зброю. Тоді зі сховища без опору вийшли:  Володимир Кравець-«Вовк»; Петро Антонович Смалько-«Орлик»; Володимир Степанович Клубок, 1916 року народження, з села Богдашів; Микола Парфенович Самчук, 1929 року народження, з села Дермань Перший; Іван Антонович Андрощук, 1913 року народження, з села Дермань Перший та Дмитро Северинович Мартинюк, 1923 року народження, з села Дермань Перший. Інші кілька чоловік – це були повстанці-картографи, вирішили чинити опір. Юрій Якимчук-«Юрко», Євген Гребенюк-«Євген» та Яків Лавренюк-«Вернигора» ще майже цілу добу відстрілювались. Коли їх почали закидати димовими шашками та заклали дві міни, які підірвали, то виходу вже не було і вони вийшли зі сховища.
Наступний, фінальний епізод, пов’язаний з Турецькою горою, відбувся вже у кінці березня 1945 року. Начальник управління НКВД Рівненської області комісар держбезпеки В. Трубніков доповідав генерал-лейтенанту Т. Строкачу про те, що за даними агентів Мізоцького райвідділу НКВД «Світлани», «Золотого» та згідно зі свідченнями захопленої зв’язкової ОУН Анастасії Нестерчук було встановлено, що поблизу села Дермань Другий у колишніх каменоломнях Турецької гори переховується надрайонна боївка СБ «Явора», районна боївка СБ «Назара» та окремі керівники ОУН і УПА. Отримана інформація була перепровірена через агентуру спецгрупи райвідділу НКВД. Події розгортались так: 7 березня на місце виїхав підрозділ з Мізоцького гарнізону ВВ НКВД на чолі з начальником райвідділу капітаном Селівановим та командиром гарнізону капітаном Дем’яновим. При огляді на місці було виявлено витікання диму з підземелля, що підтверджувало перебування у ньому людей. Солдати оточили виявлені ходи і вирішили дочекатись саперів. Несподівано вночі 8 березня орієнтовно 20 повстанців вийшли з каменоломень на відстані 200 метрів від основного входу  і, користуючись темрявою, вдало відступили. Наступної ночі при, спробі прориву з оточеної Турецької гори було поранено двох повстанців. Один з них, не бажаючи потрапити живим до рук ворога, підірвався на гранаті. У документі зазначено, що це командир куреня «смерті», який діяв під псевдонімами «Сталевий» і «Орел». Другий поранений виявився Володимиром Бухальським, який через добу помер від втрати крові. Його катували і вибивали свідчення, не надаючи медичної допомоги. Володимир сказав, що у Турецькій горі є велике добре облаштоване підземелля з замаскованими ходами, де періодично переховуються керівники ОУН та УПА, місцеві боївки СБ.
13 березня сапери заклали вибухові заряди і почали підривати окремі печери та ходи. Саме того дня загинув Микола Купріянович Мартинюк - надрайонний комендант СБ «Явір», який керував обороною каменоломень. На пропозицію здатися повстанці відповідали вогнем з наявної зброї. Тому солдати НКВД продовжили розкопувати каменоломні та підривати окремі ходи. Було застосовано якийсь газ. Один з дерманців згодом свідчив: «Підривали по частинах печеру і пускали якийсь газ, від якого ми всі зробились п’яними… це тривало протягом двох тижнів… приблизно 20 березня нас розкопали і витягнули з печери». Коли загинуло ще два повстанці, серед яких був й районний есбіст «Лісовий», ті, що залишились живими, вирішили здатися у полон. На поверхню вийшло19 чоловік. У результаті операції в каменоломні захоплено: 1 ручний кулемет, 4 гвинтівки,  2 автомати, кілька пістолетів, одна ракетниця, 350 патронів, ящик вибухівки, різні документи та пропагандистська література.
Всі ходи каменоломні у Турецькій горі були підірвані, щоб більше ніхто не міг використати її як місце переховування.
Вдалося виявити кримінальну справу на частину тих людей, які у березні 1945 року переховувались у Турецькій горі. Серед захоплених були: Павло Олексійович Кульбачинський, 1917 року народження, з села Дуліби Гощанського району, підпорядковувався у той час шефу зв’язку «Зятьку»; повстанець Ананій Олексійович Бендюк-«Нечай», 1910 року народження, з села Дермань Другий; Марко Филимонович Присяжнюк, 1890 року народження, швець з села Дермань Другий; районний господарчий Захар Никифорович Довбенко-«Дивний», 1906 року народження, з села Дермань Другий; Микола Олексійович Спичак-«Ніколай», 1927 року народження, з села Дермань Перший; Маругін Яків Федорович-«Кармелюк», 1918 року народження, з села Дермань Другий; Степан Іванович Зарамчук, 1922 року народження, з села Дермань Другий. Не вдалося вияснити долю Павла Мацука, Григорія Криницького, Леонтія Довбенка, Миколи Криницького, Романа Толстого, Степана Толстого, Степана Гнатюка, Миходея Лиса та інших, які теж переховувались у каменоломнях.
Зазначені 7 чоловік з Мізоча були відправлені у Дубнівську в’язницю. 2 липня 1945 року Військовий трибунал військ НКВД Рівненської області засудив Довбенка З.Н., Спичака М. О., Маругіна Я. Ф., Кульбачинського П. О., Бендюка А. О. на 15 років виправно-трудових таборів з конфіскацією майна, а Зарамчука С.І. і Присяжнюка М.Ф. відповідно на 10 років виправно-трудових таборів з конфіскацією майна.
Як видно зі схеми, накресленої співробітниками НКВД, довжина цієї унікальної криївки сягала понад 350 метрів, висота окремих кімнат була від 2 до 10 метрів. У ході її штурму було перекинуто 10 тисяч кубів землі та зроблено чотири потужних вибухи. Операція по захопленню каменоломень Турецької гори завершилась 31 березня 1945 року. Не знаємо й до сьогодні, скільки повстанців залишилось під завалами. Турецька гора й далі оберігає їхній вічний спочинок. Про ті часи нагадують тільки величезні кам’яні брили біля підірваних ходів.
Ігор Марчук

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.