Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Як загинув Ніл Хасевич [Випуск № 1065]

Закінчення. Початок в № 9.
Офіційна доповідна повідомляє, що клуня одразу була заблокована, про що капітан Стекляр доповів начальнику Клеванського райвідділу МДБ підполковнику Алєксєєву, який разом з 5 солдатами 4 березня 1952 р. о 12.00 дня прибув на місце виявлення бункера. Зауважимо, що сам Стекляр бункера не штурмував, як пізніше описав це у спогадах, а дочекався солдатів та оперативників Клеванського райвідділу.

Підпільникам було запропоновано здаватися живими, однак вони відмовилися, підпалили криївку і знищили чимало документів. У зв’язку з цим оперативною групою до бункера через вентиляційний отвір було вкинуто дві гранати та здійснено два постріли з ракетниці. У результаті цього один підпільник був вбитий, а два інших відмовились здаватися і застрілились.
Б. Стекля описав ці події так: « – Виходьте! Інакше закидаємо гранатами! – крикнув Стекляр. У відповідь – мовчання. Отже, переговори не відбулися. Чекіст витягнув із сумки гранату РГД… знову помах руки. Сержант точно на півметра, не вище, підняв важкий люк і одразу опустив… Цього вистачило, щоб кинути у вхідний отвір гранату. Глухо гримнув під ногами вибух… у трьох місцях з-під снігу  пробивалися тремтячі на вранішньому сонячному промінні ледь помітні цівки диму – отже, тут сховані виходи  хитромудрої системи повітряного забезпечення бункера. У кожний повітряний канал вистрелили димовою ракетою, щоб змусити бандерівців покинути сховище… Живих у бункері не виявилось. При світлі акумуляторного ліхтаря Стекляр побачив три трупи. В одного з них не було ноги – це був Зот. У руці бандит стискав автомат… У трьох приміщеннях бункера Зота було виявлено шість одиниць зброї, ручні гранати, запас їжі, патронів і свічок на кілька місяців, тисячі антирадянських листівок, матриці листівок, інструменти для графічних робіт».
Насправді з бункера було піднято на поверхню три тіла підпільників, дві гвинтівки (одна СВТ з трьома магазинами, а інша – німецький карабін «маузер»), два пістолети («ТТ», польський «Vis») і револьвер системи «Наган», 143 набої, 4 гранати Ф-1, чимало підпільних документів та літератури, 14 царських золотих монет вартістю 5 крб. та 1 монета вартістю 10 крб., 7 золотих кришок від годинників, одна золота сережка, 5 інших золотих предметів, золоті перстні, альбом робіт Н. Хасевича з різноманітними антирадянськими листівками, різні кліше та печатки, виготовлені Н. Хасевичем за завданням члена Проводу ОУН В. Кука-«Леміша». Наявність серед вилученого виробів з золота наводить на думку, що Ніл Хасевич зберігав частину фінансів крайового проводу ОУН на ПЗУЗ, тобто був своєрідним скарбником. Крім того, у кількох протоколах допитів згадано польову сумку з грошима у сумі 1000 карбованців, але вона чомусь із офіційних актів зникла. Автомат, з якого ніби відстрілювався художник, у доповідній не згадано. Отже, це вигадка самого Стекляра, крім того, бункер складався з одного приміщення, а не з трьох. Ось його опис: бункер у довжину мав два метри сорок сантиметрів, у ширину – два, у висоту два метри двадцять сантиметрів; повітря надходило трьома вентиляційними каналами; стеля і стіни бункера обшиті дошками, на які наклеєні шпалери синього кольору з квітами; вхід Г-подібний, округлої форми довжиною два метри; діаметр вхідного отвору, у якому знаходилась невеличка драбина, 60 см; вхід закривався туго зв’язаним снопом соломи, який зверху засипався шаром землі для маскування. Лаврін Стацюк що дві доби відкривав вхідний отвір, щоб провітрити бункер, подати воду і гарячу їжу.
Особи загиблих були встановлені. Ними виявились:
1. Хасевич Ніл Антонович-«Бей», «Левко», «Зот», «Рибак», «333», «КВ-37», «З-14», «85-10», 1905 року народження, уродженець с. Дюксин Деражненського району Рівненської області, українець, з родини священика, з вищою освітою – закінчив Варшавську академію прикладних мистецтв. Керівник технічної ланки при крайовому проводі ОУН на ПЗУЗ. Член УГВР з 1949 року.
2. Мельничук Антон Митрофанович-«Гнат», 1930 року народження, уродженець с. Плоска Рівненського району, українець, з селян-середняків, з середньою освітою, в підпіллі ОУН перебував з вересня 1950 р. До кінця 1951 р. перебував в боївці Рівненського районного провідника ОУН «Матвія». Потім став учнем Н. Хасевича.
3.  Під цим номером у документі зазначено, що загинув Антонюк В’ячеслав Романович-«Матвій», «Грім», 1931 року народження, уродженець с. Дядьковичі Рівненського району. Але «Матвій» загинув аж через рік у рідному селі. Отже, третім був повстанець «Павло», ймовірно,родом  зі Шпанова.
Тіла були завезені у містечко Клевань і виставлені на упізнання. Де пізніше їх закопали невідомо. Родину Стацюків у складі: господаря, колишнього фронтовика, Лаврентія Мойсейовича, 1900 року народження; його дружини Єфросинії Іванівни, 1900 року народження, та сина Григорія, 1933 року народження, одразу було заарештовано та після короткотривалого слідства засуджено 10 квітня 1952 року вироком Військового трибуналу військ МДБ Ровенської області по ст. 54-1 «а» на 20 років каторги з конфіскацією майна. Так радянська тоталітарна система намагалась стерти пам’ять про талановитого художника-графіка, справжнього вояка УПА та його побратимів. Намагалась всіма засобами дискредитувати ідею самостійної України, за яку вони боролись. Та не вийшло.
Ім’я Ніла Хасевича почало повертатися із забуття з початком незалежності України. Про нього заговорили журналісти, краєзнавці, історики. Лише мовчали колишні співробітники МДБ. Цікавий випадок стався на початку 90-их років ХХ-го століття, коли до Волинського краєзнавчого музею надійшли малюнки художника, які пролежали в архіві колишнього Волинського обласного управління КДБ до того часу, коли Україна стала незалежною державою. Зберігались вони там від 1951 року, з дня, коли були вилучені у художника Волинського облмуздрамтеатру Юрія Миця, який товаришував з Нілом Хасевичем ще за Польщі. Це – ціла галерея портретів, сюжетних творів і краєвидів. Виконані вони простим і кольоровим олівцями, деякі за допомогою дереворитної техніки. Їм властива різноманітність настроїв, безпосередність у змалюванні характеру людини, точність зображуваного.
Наявність малюнків та скомпонованих на їхній основі графічних робіт дає можливість вивчити своєрідну техніку художника: спочатку він робив сюжетні замальовки повстанців та навколишньої природи, а потім об’єднував їх у єдину графічну композицію. Художник дуже любив дерева – розлогі й могутні, таємничий ліс, пагорби та байраки, тихий плин води в озерах. На їхньому фоні зображав постаті незломних повстанців – вояків УПА, життя яких тісно пов’язане з рідною Волинню та Поліссям. А серед них повалене й покручене дерево його долі, долі його родини, друзів по боротьбі, сплюндрованої Батьківщини.
Зберігся і виконаний олівцем у підпіллі «Автопортрет» художника. На глядача дивляться великі очі, повні філософської вистояності, спокою мислення, людини приреченої нести свій хрест до останку. Приреченої боротися з ворогом тільки різцем та долотом, боротися з своїм каліцтвом та вадами характеру тільки душевними муками і випити гірку повну чашу життя до кінця.
Ігор Марчук

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.