Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Як загинув Ніл Хасевич [Випуск № 1064]

На 1952 рік ряди підпільників на Волині значно поріділи. Тому співробітникам МДБ вдалося встановити, що, ймовірно, відомий повстанський художник-графік Ніл Хасевич переховується на території дії Клеванського надрайонного проводу ОУН (його базою були – Олицький район Волинської області та Клеванський, Рівненській райони Рівненської області), який з 1949 року очолював підпільник «Буйний». У вбитого у 1951 році члена крайового проводу ОУН на ПЗУЗ Івана Литвинчука-«Дубового», було вилучено кілька листів художника та запис у блокноті щодо його подальшої творчості. У ході оперативних заходів УМДБ по Рівненській області з розшуку підпільників ОУН, 21 лютого на одному з хуторів села Радухівка було ліквідовано керівника Рівненського надрайонного проводу ОУН В. Троцюка-«Буйного» з охороною та вилучено значну кількість підпільних документів.  Після детального аналізу вилучених матеріалів чекістами було встановлено, що неподалік від місця загибелі «Буйного» в селах Сухівці, Радухівка, Жуків, Дерев’яне, Голишів, Новосілки, розташованих на стику з Рівненським та Острожецьким районами Рівненської області,  повинен переховуватись член крайового проводу ОУН на ПЗУЗ Ніл Хасевич-«Зот», він же «Рибак». Бункер, у якому переховувався В. Троцюк, був обладнаний восени 1950 р. З осені 1950 р. до весни 1951 р. в ньому переховувався Ніл Хасевич з одним невідомим підпільником, а з осені 1951 р. до 21 лютого 1952 р. – надрайонний провідник «Буйний» разом зі своєю групою.
З вилучених чекістами у криївці В. Троцюка листів Ніла Хасевича, датованих січнем 1952 р. та свідчень родини Міклашевських, на господарстві яких знаходилась ця криївка, стало зрозуміло, що цей бункер раніше належав саме Хасевичу, і без його дозволу ніхто не повинен був його використовувати, оскільки він сам хотів переховуватись тут взимку 1951-1952 рр. Оскільки В. Троцюк-«Буйний» з іншими підпільниками зайняли цей бункер самовільно, без дозволу Хасевича, останній такими діями залишився вкрай незадоволений і у зв’язку з цим надіслав згаданого листа: «… Криївка, про яку йде мова, знаходилась і знаходиться нині в моєму підпорядкуванні і я ні Вам, ні будь-кому іншому її не передавав. Про її місцезнаходження Ви дізналися випадково, у зв’язку з дорученням підтримувати зі мною зв’язок та забезпечити мене новим приміщенням, необхідним для життя. Тому ви не мали жодного права розпоряджатися нею та вміщати в неї підпільників, і тому Ви повинні були дотримуватися хоча б цієї моєї цілком законної вимоги.  Ви зайняли її самочинно, без моєї згоди і навіть потаємно від мене. Вам слід звільнити її і побути півтора тижні нагорі до зустрічі з «В»…».
Зміст листа доводив, що Н. Хасевич вважав окремі дії В. Троцюка неправильними, і був вкрай стурбований тим, що такі дії могли призвести до розконспірації не лише самого бункера, але й території, на якій цей бункер знаходився.
З цього питання Н. Хасевич писав В.Троцюку наступне: «… Я керуюсь тільки бажанням не допустити розконспірації території та криївки, щоб убезпечити людей… Ви поступили неправильно, не звернувши увагу на мої вимоги. Ви легкодумно поставилися до вимог конспірації. Ви, всупереч здоровим міркуванням, направили у криївку всю свою орду, чим розконспірували її перед всіма ними і місце криївки, яка Вам не належить, і спосіб її маскування, а їх всіх розконспірували перед господарями… Виходить якось не так. Мене під приводом небезпеки терміново перетранспортували у непридатну та необжиту криївку, а самі зі своєю «армією» сіли в мою…».
Крім того, Н. Хасевич у своєму листі звинувчував «Буйного», що останній прислав до нього на зимівлю  молодого бійця «Гната» і, будучи невдоволеним, писав: «…Посилаючи до мене друга «Г», Ви посилаєтесь на домовленість з відомою нам авторитетною для нас орг. людиною, але він мені про це нічого не писав…». З цього ж листа було видно, що разом з Н. Хасевичем переховувались два підпільника «Гнат» і «П», які, як писав Хасевич, «працюють та вчаться». Художник не знав, що його криївка стала тимчасовим прихистком для крайового провідника «Орлана» та його пораненої дружини Марічки. Відповідно, його відвели у іншу, менш придатну для роботи криївку.
Зважаючи на отриману з листа інформацію, у селах Сухівці, Радухівка, Жуків, Дерев’яне, Голишів, Новосілки, розташованих на стику Рівненського та Острожецького районів Рівненської області, були активізовані заходи з розшуку Н.Хасевича та підпільників, які переховувались з ним.
Чекісти також встановили, що, окрім Н.Хасевича, В. Троцюка та інших підпільників, на території сіл Дерев’яне, Сухівці, Радухівка, Жуків, Голишів, Білів, Новосілки Клеванського району; Пітушків, Довгошиї, Річище, Тушебин Острожецького району; Зарицьк та Підгірці Рівненського району; Метельно та Летчани Оликського району Волинської області переховуються інші підпільні групи, серед яких їх найбільше цікавили крайовий провідник В.Галаса-«Орлан» та невідомий їм керівник підпілля «В».
Підтвердження своїх припущень вони почерпнули з листа Н. Хасевича до В.Троцюка: «…Також я Вам рекомендував не вміщати додатково в криївку нікого і не скупчувати великої кількості організаційних людей, де працює «В» та його люди…».
Згодом у іншому листі Н. Хасевич повторно писав: «…Я рекомендував Вам не збирати там, де працює «В», великої кількості людей, особливо не причетних до цієї роботи. Щоб допомогти Вам я запропонував «В» дати Вам нове місце для криївки, тому що знав, що велика кількість людей утруднює роботу та конспірацію… Тепер, коли Вам припекло, даєте до «В» додатково людей, згрупували там багатьох і тим самим збільшуєте шанси на провал всього і всіх…».
У зв’язку з цим, УМДБ по Рівненській області направило до цих районів додаткові оперативні підрозділи та збільшило кількість військ, з метою розшуку укриття В. Галаси-«Орлана», Н. Хасевича-«Зота», провідника «В» та інших підпільних груп.
Зокрема, для координації цих заходів в села Сухівці, Радухівка та Новосілки була направлена оперативна група в складі капітана Стекляра, оперуповноваженого Клеванського райвідділу МДБ капітана Маркєлова та оперуповноваженого Ніжинського райвідділу УМДБ Чернігівської області старшого лейтенанта Мудрицького. Оперативна група спочатку виїхала у Радухівку, щоб отримати інформацію від діючої агентури.
4 березня 1952 р. о 0 год. 30 хв. дільничний уповноважений міліції по с. Сухівці Дмітрієвцев повідомив оперативну групу, що вночі 3 березня 1952 р. на хуторі с. Сухівці в будинку місцевого мешканця Лаврентія Стацюка невідомий підпільник поранив у ногу районного уповноваженого міністерства заготівель Миколу Радиловця. При цьому Радиловець зумів заволодіти автоматом підпільника. Сам підпільник втік з місця сутички. М. Радиловець згодом пояснив слідчому, як все сталося: «3 березня 1952 року увечері я знаходився на засіданні правління колгоспу ім. Леніна у селі Сухівці Клеванського району. Засідання закінчилося пізно, десь о 12 ночі... я разом з заступником директора Клеванського маслозаводу Чорним пішли ночувати до Лавріна Стацюка, бо його хата знаходиться недалеко від колгоспної контори.
Підійшовши до його хати, я виявив, що вхідні двері відчинені... через сіни я зайшов у кухню. У хаті було темно і я запитав: «Де господар, чому темно?» Але мені ніхто не відповів. Тоді я пішов у іншу кімнату. Як тільки я підійшов до кімнатних дверей, друга половина яких була відчинена, назустріч мені  звідкись збоку вийшов чоловік, який спрямував мені в груди автомат. Оскільки ніч була місячною і місячне світло освітлювало кімнату через вікна, то я встиг роздивитись, що це був чоловік нижче середнього зросту з автоматом ППС.
Коли він наставив мені автомат в груди, я схопив його за дуло і нагнув униз. Він вистрелив і поранив мене у лівий бік. Я рвонув автомат до себе, вирвав його і вибіг з ним у двір. Чорний, який прийшов зі мною, знаходився у дворі. Я підбіг до нього і сказав, що мене поранив бандит ОУН в бік... Чорний взяв мене під руку і ми пішли з ним у сільраду, де повідомили про те що сталося голову сільради Попова, а він повідомив дільничному уповноваженому міліції Хохлову. Потім мене на підводі відвезли у лікарню».
Оскільки з оперативною групою на той час військ не було, капітан Стекляр разом з оперативними працівниками Маркєловим та Мудрицьким захопили з собою дільничного міліціонера Дмітірєвца, старшого групи охорони громадського порядку в селі Радухівка – Довганя та в с. Сухівці голову колгоспу ім. Леніна – Токаря з секретарем партійної організації колгоспу Домбровським і негайно вирушили на місце події. «У колгоспників були мисливські рушниці, у голови колгоспу старенький наган. Разом з ними чекісти підійшли до садиби Стасіва. Годинник показував п’ять ранку, але було ще зовсім темно. За командою капітана хату і надвірні будівлі оточили, взяли під приціл двері та вікна».
Учасник тих подій парторг колгоспу Домбровський розповів: «Увечері 3 березня у нас було засідання виконкому сільської ради, де були я, голова колгоспу Токар. Агент міністерства заготівель Радиловець Микола та інші. Засідання закінчилось дуже пізно і ми розійшлись по хатах... Про поранення Радиловця нам повідомив міліціонер Хохлов, який одразу прийшов до голови колгоспу Токаря. Ми організували підводу і відправили Радиловця в Клевань. Він нам розповів, що сталося... Потім ми викликали оперативну групу МДБ, яка знаходилась у селі Радухівка. Вони швидко до нас прибули в колгоспну контору. Прибули до нас капітан Стекляр, капітан Маркєлов, дільничний міліціонер села Радухівка і командир групи охорони громадського порядку цього села. Всі разом ми пішли до Стацюка Лавріна. Коли ми прийшли до нього додому, то застали тільки господаря, а дружини і сина вдома не було. Він пояснив, що після сутички вони одягнулись і кудись пішли...
 Стацюк повідомив, що оунівець прийшов у хату перед Радиловцем всього за кілька хвилин. Хто він такий, Лаврін не знає. На наші вимоги показати, де переховуються бандити, Стацюк відповідав, що у його господарстві ніхто не переховується... Ми організували пошуки бандита, який втік по його слідах, але безрезультатно».
Директор місцевого колгоспу Токар, який прибув на місце сутички разом з усіма, пізніше розповів, як свідок слідчому, що коли співробітники МДБ розпитувати Стацюка про поранення Радиловця, то він пояснив, що коли всі вже полягали спати, у хату несподівано зайшов невідомий бандерівець. Двері відчинив сам. Смикнув сильно за засув на дверях і зайшов. За ним майже одразу з’явився Радиловець... Відбулась сутичка, невідомий згубив шапку і втік у вікно. Лаврін Стацюк одразу віддав знайдену шапку.
Оперативна група ретельно оглянула місце події, але жодної зачіпки чи серйозного речового доказу не знайшла. Капітан Стекляр негайно доповів про сутичку між Радиловцем та невідомим начальнику Клеванського райвідділу МДБ підполковнику Алєксєєву, який для надання допомоги оперативній групі з розшуку зниклого підпільника направив групу оперативних працівників райвідділу з розшуковою собакою. Однак організовані пошуки втікача результатів не принесли, оскільки його слід був занесений снігом.
Оперативники припускали, що в господарстві Стацюка могли переховуватися підпільники, тому вирішили вжити заходів до розшуку дружини Лавріна – Єфросинії Стацюк. Вона була затримана о 6.30 ранку 4 березня 1952 р. в будинку мешканки с. Сухівці Ніни Логвин. На допиті Є. Стацюк тривалий час вперто заперечувала наявність у її господарстві бункера з підпільниками ОУН. Однак у результаті психологічного тиску, який проводили Стекляр та Маркєлов, вимушена була розповісти, що в її клуні є криївка, де переховуються троє бандерівців, серед яких один не має однієї ноги. Голова колгоспу згодом підтвердив це: «На допиті вона довший час нічого не розповідала, але потім зізналась про наявність бункера».
Партог Домбровський більш детальніше описав перебіг подій того дня: «Потім ми почали шукати сина і дружину. Стацюка Григорія ми знайшли  у його тітки, яка живе по сусідству, і привели додому. Під час допиту він ні в чому не зізнався. Тоді почали шукати дружину Стацюка Лавріна. Знайшли її в одній хаті на хуторі нашого села. Знайшовши Стацюк Єфросинію, ми її одразу вивели на двір, де капітан Стекляр у моїй присутності почав її розпитувати, що сталося в її хаті і чого вона пішла з дому. Єфросинія сказала, що пішла з дому ввечері і що там сталося вона не знає. Після цього капітан Стекляр і капітан Маркєлов, бачачи, що вона говорить неправду, повели її для допиту в караульне приміщення поруч з правлінням колгоспу. Я з іншими пішов до хати Лавріна, щоб нести там охорону. Вже ранком капітан Стекляр і Маркєлов привели Єфросинію і на моє питання як справи, відповіли, що вона довго все заперечувала, але під їхнім тиском зізналась, що в їхньому хліві є схрон, де переховуються бандити ОУН. Після цього ми оточили хлів і стали чекати прибуття начальника райвідділу МДБ... Через деякий час він прибув із солдатами і ми почали відкривати схрон... ми захопили Стацюка, щоб він показав місце розташування бункера і відкрив вхід... вхід у бункер був досить добре замаскований і помітити його було неможливо. На рівному земляному покрові господар викопав невелику ямку, приблизно на сантиметрів 35 глибиною, а тільки потім був виявлений туго зв’язаний сніп соломи, яким був закритий вхід у бункер. Витягнувши цей сніп, ми кинули в середину бункера кілька гранат і вистрілили туди ракети... через деякий час почали витягувати звідти тіла і речі... Першим витягнули бандита, який був без однієї ноги, а потім ще двох. Крім того, з криївки було витягнуто зброю, і багато різної націоналістичної літератури та оунівських документів... Я бачив бункер зсередини. Стеля схрону була обшита дубовими дошками (штук шість). Точно такі були використані для будівництва хліва Стацюка. Були теж наклеєні шпалери синього кольору з квітковим візерунком».
Ігор Морчук
Продовження в наступному номері.


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.