Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
14
серпня
Випуск
№ 1332 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ПЕРЕГОВОРИ МІЖ ПРЕДСТАВНИКАМИ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ ТА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ВНОЧІ З 28.02 НА 01.03. 1945 р. [Випуск № 1062]

Продовження.
Початок в минулому номері.
Офіцери НКГБ не відмовлялися, тим більше, що після тривалих розмов всім вже захотілось їсти. Але запропонували зробити все на правах взаємності. І у чекістів, і у підпільників, в запасі виявилась пляшка справжньої горілки. Почалися приготування на стіл. Яків Бусел дістав з пічки двох засмажених курей, Дмитро шукав посуд. С. Карін попросив одного з підпільників-охоронців принести з саней чемоданчик, в якому виявилась горілка, сир, ковбаса, оселедець і т.п. Схоже було на те, що підпільники вперше були в цій хаті, і не знали, де шукати посуд, тому скористались знайденими С. Каріним чайними чашками. Полковник хотів пригостити і керівника охорони підпільників, але «Тарас» сказав, що не треба. Наливши всім горілки, С. Карін запропонував тост: «За згоду, щоб не лилась братня кров.» Всі піднесли за це свої горнята.
Даниленко зауважив: «Я думав, що Ви не лише не палите, але й горілки не п’єте. Виявляється, це не так.» Д. Маївський відповів, що він не палить лише тому, щоб не страждати від відсутності цигарок, бо це типово для підпілля. Далі всі розпочали вечерю. С. Карін помітив, що підпільнику, у якому він підозрював Я. Бусла, дуже сподобалась ковбаса та оселедець, привезені чекістами. На противагу від нього Д. Маївський їв і пив дуже мало. Офіцери відмовились їсти «оунівських курей» і споживали лише своє (мабуть, на цей рахунок вони мали спеціальні інструкції).
«Тарас» під час вечері ще раз відзначив, що це дуже важливо, що підпілля має нагоду говорити з представниками радянської влади. «Може коли-небудь цей факт буде належно оцінено? Адже ми боялись Вас, що Ви будете стріляти в нас. Думали, чи не криється в цьому якийсь злий намір?» С. Карін для себе відмітив, що очевидно підпільники ОУН досі побоювалися, що з ними може статись те ж саме, що і з полковником Є. Коновальцем, вбивство якого вони вважали справою рук радянської агентури .
Далі співрозмовники обговорили ситуацію з УГКЦ та її ролі в житті Західної України. С. Карін розповів про свої зустрічі з митрополитом А. Шептицьким протягом 1944 року . Також полковник поцікавився долею зв’язкової  ОУН, з якою він розмовляв у Львові 17 лютого. Д. Маївський роз’яснив, що вона повинна була лише наладнати зв’язок і передати умови зустрічі, а в результаті занадто багато говорила, і тому має пройти переслуховування в СБ. С. Карін заступився за неї. І відзначив, що це він більше розпитував її, і наполягав на ближчому знайомстві.
У подальшій розмові «представники уряду» зупинилися на різниці в ситуації між Східною та Західною Україною. Вони озвучили думку про те, що на Наддніпрянщині бандерівців немає, і що це «продукт специфічних умов впливу і виховання». На це Я. Бусел відповів: «Як немає? А як же арешти наших людей, проведені владою на Вінниччині, на Київщині, на Кіровоградщині, на Миколаївщині. Це свідчить, що наші люди є всюди». Цю ж думку підтримав і Д. Маївський: «Народ за нас. Про це свідчить хоча б той факт, що, як бачите, ми існуємо і діємо. Народ підтримуючи нас, ховає нас, а вас боїться.»
«Ні, це не доказ, народ вас ховає і вас боїться.» – відповів С. Карін. «Ви дієте терором, а нас боїться лише той, хто діє проти нас. Не заперечую, що окремі ваші люди, а може і групи можуть бути на Східній Україні. Ви в період німецької окупації багато сил доклали, щоб перенести і туди свою діяльність, ви вже тоді почали готуватися до боротьби з нами,» – повідомив він Я. Буслу.
«От ви говорите, що ми співпрацюємо з німцями. Це неправда. Чи звернули ви увагу на те, що ваші ешелони зі зброєю та боєприпасами йдуть на Захід, а наші хлопці лежать біля рейок і ніякої шкоди їм не роблять. Між тим, якби ми працювали з німцями і на німців, то Ваші ешелони були б пущені під укіс,» – відзначив Д. Маївський.
«Те, що Ви можете, Ви підриваєте. Хто зробив кілька аварій пасажирських поїздів з нічим не повинними людьми на лінії Здолбунів-Шепетівка та в інших місцях ?» – запитав С. Карін у Д. Маївського .
«Ми Вам повинні сказати, що якщо будуть продовжуватись репресії і вивози в Сибір нічим не винних родин, то ми вимушені будемо знищувати потяги та вжити відповідних заходів для посилення всієї нашої діяльності,» – із загрозою в голосі відповів Д. Маївський.
С. Карін не залишився в боргу: «Ну що ж, а ми будемо боротися, поки не ліквідуємо всі злоякісні прояви та їх носіїв. Справа вже йде до завершення. Ви взагалі ведете облік, скільки ваших людей з’являється до нас із каяттям?»
«Приходять, звичайно. Але це такі люди, на яких ми мало розраховуємо. Питання не стільки в нас, стільки в тих, кого ми репрезентуємо, за що ми боремось і з якого часу боремось,» – відповів «Тарас».
Далі полковник виголосив наступне: «Послухайте, пане. Ми дуже добре знаємо умови виникнення та історію УВО, потім перетворення її в ОУН та про діяльність цих організацій в умовах Польщі. Невже ви думаєте, що ми не усвідомлюємо того, що ваша діяльність в період існування реакційної Польщі об’єктивно містила в собі деякі позитивні елементи. Це я говорю Вам свою власну думку. Я не можу засуджувати Вас, скажімо, за вбивства таких пацифікаторів, як Голувка, Пєрацький. Ці пілсудчики багато зла зробили українському народові Західної України. Поляки засудили Бандеру до смертної кари за організацію вбивства Пєрацького, а потім замінили йому смертну кару на пожиттєве ув’язнення. Хто визволив з польської тюрми Бандеру та багатьох інших оунівців? Ми звільнили. На початку окупації німці запроторили Бандеру і весь його уряд на чолі з Стецьком у в’язницю і не так давно звільнили. Чи знаєте Ви, що якби німці утримували «життєвий простір» на Україні, якби їх не вигнала Червона армія, то Бандера, Стецько та інші були б німцями розстріляні як непотрібні? Але Червона армія звільнила від окупантів Україну. Що роблять німці після цього? Вони звільняють Бандеру та його оточення для того, щоб активізувати боротьбу проти нас, у нашому тилу. Але ж і в цьому випадку Бандера був звільнений з німецької в’язниці завдяки тому, що Червона армія розгромила окупантів. Як виглядає у світлі цих фактів ваша боротьба з нами для Вас особисто і для інших – має бути зрозуміло».
Д. Маївський зважено відповів: «Не це звичайно визначає сенс нашої боротьби з Вами. Ви говорите нам про звільнення Бандери, а ми нагадаємо Вам про розстріли у Львові перед вашим відступом».
Полковник Карін на це висунув свою «правдиву» версію: «Мені про ці розстріли невідомо, про це писали німці, а ми знаємо, яка німецька правда. Але якщо розстрілювали тих, хто стріляв нам в спину, коли ми відходили зі Львова, то робили правильно».
«Тарас» підкреслив, що радянська пропаганда взагалі багато бреше про ОУН, порівнюючи її членів з німецькими агентами, бульбівцями та мельниківцями. Я. Бусел до цього додав: «Достатньо пригадати статтю пана Василя Рясного. Він пише, що на Буковині спіймана «Мотря» , яка тепер розкаялась і начебто видає всіх підпільників. Це неправда, нам точно відомо, що «Мотря», потрапивши у безнадійне становище… застрілилась». С. Карін знав, що в цьому випадку В. Рясний говорив правду, але не захотів про це інформувати підпільників. Артемізія Галицька-«Мотря», керівник Буковинського окружного проводу ОУН, була схоплена 28 грудня 1944 р., зробила спробу застрілитись, але вижила. На слідстві «Мотря» мовчала і тільки підступом у неї вдалося витягнути інформацію про націоналістичне підпілля на Буковині. Згодом вона була засуджена до 10 років позбавлення волі.
Щоб продовжити розмову, Даниленко запитав підпільників, то хто ж все-таки був для них найбільшим авторитетом у Західній Україні. Подумавши, Д. Маївський відповів, що, мабуть, все-таки митрополит УГКЦ Андрей Шептицький.
Загалом, розмова тривала до 4-ої години ранку. Підпільники почали поспішати. Д. Маївський звернувся до радянських представників: «Нам час збиратись. Хочу Вам сказати ще раз, що наша зустріч може мати виключно важливе значення. Між іншим, пане Даниленко, хочу Вам сказати, що якби Ви особисто не приїхали, як людина, що мала стосунок до організації переговорів, про що нам повідомила дівчина-кур’єрка, а прислали б другорядну людину, я би не вступив з ним в розмову. Таку директиву я мав від свого зверхника. То що ж ми з Вами вирішимо?»
«Ми чекаємо на Ваші пропозиції,» – сказав С. Карін.
Д. Маївський повідомив, що вони хотіли б мати постійний канал зв’язку. Він попросив визначити у кожній області (Львівській, Рівненській, Станіславській, Дрогобицький, Тернопільській) пункти зв’язку у селах. Таке село не повинно бути районним центром. Він відзначив, що не буває постійно на одному місці і завжди мандрує. «Тарас» вважав, що визначені для зв’язку села повинні бути на основних магістралях, щоб легше було туди дістатися. Щодо львівських посередників Я. Музики та Ю. Кордюка, то Маївський попросив залишити їх в спокої, щоб не наражати їх на неприємності.
С. Карін погодився визначити такі місця, можливо, не у всіх областях, але хоча б в деяких. Також він прохав щоб тимчасово залишався діючим львівський пункт – квартира Я. Музики. Всі пропозиції полковник запропонував надсилати через неї. Дата першого зв’язку була визначена на 5 березня. Далі Даниленко обережно поцікавився, на кого йому адресувати листа. Д. Маївський та Я. Бусел запропонували писати «Гайворонському» та «Будяку».
На цьому перемовини завершилися і чекісти та підпільники почали збиратися у дорогу. Наостанок «Тарас» ще раз похвалив Червону армію: «Ну і німців же ви, панове, б’єте здорово!» С. Карін запевнив його, що з ними скоро буде покінчено і війна завершиться. Д. Маївський відзначив, що так німцям і треба, бо вони наробили дурниць.
На прощання С. Карін та Д. Маївский міцно потисли руки. Полковник сказав: «Я тисну вам руку в сподіванні на те, що наша зустріч та розмова покладуть початок згоді і припиненню пролиття братньої крові». Д. Маївский відповів, що він теж хотів би сподіватися на це. Потім всі учасники переговорів почергово потисли один одному руки і попрощались.
Далі буде.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.