Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
22
жовтня
Випуск
№ 1342 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Хвороби української ментальності [Випуск № 1061]

Якою є першопричина соціальної та політичної нестабільності, що царює в Україні протягом майже всього її незалежного існування? Чому у нас досі немає національної ідеї, яка б об’єднувала нас не ситуативно, а для впровадження загальнонаціонального проекту? Саме аналіз коріння української ментальності може дати відповіді на ці неоднозначні питання.

Україна завжди була буфером між Сходом та Заходом. Тому в нас поєднались діаметрально протилежні ментальності: західна (практицизм та матеріалізм) та східна (філософсько-споглядальний світогляд).
Цей «коктейль» не дає нам можливості бути до кінця зрозумілими не тільки для Європи чи Росії, але й для самих себе.
Чи маємо ми, сучасні українці, національний центр тяжіння – власну духовну традицію і героїчну історію? Безперечно, так. Але чи цінуємо ми її, бережемо та «прищеплюємо» нашим дітям?
Чи знають молоді українці національних героїв та пишаються ними? Ні! Ми нація, яка загубила славу своїх предків. Нині, коли ми прагнемо осмислити минуле, розібратися в сьогоденні, знайти орієнтири на майбутнє, потрібен узагальнюючий та чесний погляд на психологію народу.
Теорії сучасних генетиків підтверджують, що українці століттями несли непоправні втрати найкращої частини свого генофонду. На війнах і в суспільних катаклізмах завжди гинули кращі представники нашої нації.
В свою чергу, це не могло не вплинути на їх нащадків, особливо в порівнянні з тими народами, які розвивалися за законами природного відбору, коли залишалися кращі представники нації.
Звичайно, можна «посипати голову попелом» з цього приводу, але це не вирішує ментальних проблем. Натомість їх глибокий аналіз здатен чітко визначити той шлях, куди ми маємо йти.
Вже практично 100 років існує термін «лікування ментальності»: сам народ і соціум вибирає, що з характерних ментальних рис залишити, а що відсікти в процесі свого активного розвитку.
На жаль, ментальність українського народу з давніх часів була позбавлена природного культурно-національного розвитку без всіляких пригнічень. А в такому випадку неминучою є загроза ментальної хвороби – «атрофії національної психіки» – послаблення у представників етносу почуття єдності, їх байдужість до мови, історії і держави загалом.
Увага зосереджується на матеріальних речах. Чи маємо в сучасній Україні атрофію національної психіки? Вочевидь, так. І розвитку цієї хвороби допомагають в рівній мірі як зовнішні чинники у вигляді антиукраїнської політики найближчих сусідів, так і внутрішні: сепаратизм, переслідування національної культури та мови своїми ж запроданцями.
Що характеризує нашу сучасну ментальність? Не буду прискіпливо аналізувати всі її ознаки, бо це тема для ґрунтовного наукового дослідження. Зупинюсь на найбільш характерних та очевидних з них.
Українцям притаманний постійний розподіл влади, тому що «два українці – три гетьмани». З іншого боку, українцям не вистачає єднання та відповідальності, тому що звикли, що «моя хата с краю».
Економічну конкуренцію ми підсвідомо трактуємо за формулою: «щоб у сусіда хата згоріла». Приказка «якось воно буде» демонструє притаманну українцям нерішучість та відсутність цілеспрямованості – рис, які так необхідні для реформ та якісних змін. Хаос національної політики також проростає з ментальності.
«Амбіційність та індивідуалізм, який притаманний українцям, в політиці призводить до того, що боротьба за владу набуває гострий, конфліктний, іноді – трагічний характер.
Вона не зупиняється з перемогою одного з політичних утворень: йому завжди протистоять опозиційні сили… Влада для пересічного українця – насильство, якому можна підкоритися лише через страх, а не добровільно. Коли вона слабшає, нерідко настає анархія, оскільки після смерті «батька» (влади) «сини України» намагаються не допустити один одного на звільнене місце».
Це не витяг із публіцистичної статті останніх років, а слова дослідника української ментальності Григорія Ващенка, датовані 20-ми роками минулого століття. Як бачимо, з того часу майже нічого не змінилося.
Але при всьому тому у нас чимало ментальних рис, які здатні «витягти» Україну з «крутого піке», в якому вона перебуває. Українці завжди були господарями – недарма більшість вищих керівників Радянського Союзу були вихідцями з України.
Українець без проблем опановує кілька суміжних професій – саме тому ми виживаємо в різних умовах. Ми винахідливі і можемо знайти нестандартне рішення навіть у найскладніших ситуаціях і цей стиль мислення вирізняв ще запорізьких козаків.
В той же час, не треба забувати, що ми маємо багато ознак «ментальності селян», а не воїнів та переможців. Додамо до цього відсутність шанування власних національних героїв та історії, відсутність загальнонаціональної ідеї – і ми побачимо, як поступово перетворилися на націю рабів, які постійно дивляться або у бік Європи, або Росії, при цьому не розуміючи свого власного вектору розвитку.
Від предків також нам ментально передалось відчуття вічно поневоленого і приниженого народу, що завжди шукав порятунку в сподіваннях на появу героя-чудотворця, який однією миттю перетворить життя на краще.
Можливо саме завдяки таким ментальним установкам, українці вийшли у 2004 році на Майдан та повірили, що помаранчеві вожді у мить перетворять Україну на соціальний та економічний рай.
Але віра в месію, на тлі невміння єднатися для досягнення мети, призвела до чергового національного розчарування. Адже зміни мали відбутися на загальнонаціональному свідомому рівні, а відбулася лише зміна державних керманичів, які ще й об’єдналися навколо образи на владу, а не створення та реалізації національної ідеї.
Тішить лише одне, що події 2004 року однозначно залишили слід в національній ментальності та продемонстрували, що українцям притаманні ознаки ментальності переможців, а не тільки рабів.
Звичайно, наша країна не єдина, яка протягом історії відчула на собі втрати генофонду – таких в світі багато. Але чому, не дивлячись на це, багато з них, на відміну від України, зараз є розвинутими та заможними країнами?!
Відповідь на поверхні: у їх державотворчих націй є національні ідеї, які проросли глибоко в їх ментальність. В такому разі, навіть якщо «зрізати» верхівку – кращих представників нації – залишиться ментальна основа, основоположний дороговказ для подальшого розвитку.
Наприклад, в Росії така ідея – це об’єднання слов’янських земель, у Франці – ідея невіддільності свободи особистості та свободи нації, у Німеччини – посилення та збереження економічної величі.
В чому національна ідея України? Вона у нас відсутня попри всі політичні та політологічні дискусії навколо неї. При тому, що лише національна ідея, а не окрема політична сила чи лідер здатна по-справжньому об’єднати державу.
Ми, сучасні українці, роз’єднані і тим самим викликаємо неповагу до себе з боку сусідів.
Ніхто не буде поважати країну, яка забула своє минуле, не розуміє сучасне і не бачить майбутнього. Вочевидь, нам, сучасним українцям, вкрай потрібно зміцнити характер ідеалами і принципами життєвої активності, відчути історичну та національну велич та ідентичність.
Нам треба навчитися достойно сприймати своє минуле та зрозуміти, що ми єдина країна, і що, наприклад, українці-воїни Червоної армії та воїни УПА – рівноцінні герої, які змогли прийняти на себе виклики часу.
Вони є рівноцінними частинами нашої історії, хоч і з цілком протилежною ідеологією.
Розуміння та повага нацією своєї історії – це ознака її власної цивілізованості. Ми маємо знайти точку відліку, як об’єднана нація. Сказати, що вся історія, яка є – це наша, спільна історія.
Всі історичні герої, які були, – це наші, спільні історичні герої.
Це чи не єдиний варіант об’єднати та врятувати державу та націю. І саме політики, які беруть на себе тягар державних лідерів, мають дати українцям приклад єднання та поваги до історії, а не спекулювати на історичних конфліктах.
Якщо не зробити цього зараз, то з часом, при зовнішній загрозі, ми не знайдемо захисників нашої держави, бо у них не буде навіть відчуття приналежності до свого народу.
При цьому виключно ті українські політичні лідери, які зможуть пройти ревізію власних ментальних цінностей, будуть здатним викликати процес «лікування ментальності» свого народу, викорінити негативи, які заважають його повноцінному розвитку в сучасному світі.
Саме тоді світовідчуття країни-провінції зміниться на відчуття країни-центру, держави з особливими геополітичними місією та потенціалом.
Ігор Єремеєв, УП

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.