Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
18
червня
Випуск
№ 1324 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ПЕРЕГОВОРИ МІЖ ПРЕДСТАВНИКАМИ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ ТА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ВНОЧІ З 28.02 НА 01.03. 1945 р. [Випуск № 1061]

Продовження.
Початок в минулому номері.

«Тарас» вислуховував цю демагогію офіцера НКГБ і помітно нервувався, а «Галина» навпаки, відкинувшись на спинку стільця та засунувши руки в кишені, іронічно усміхався. Він слухав Каріна уважно та не зводив з нього очей.
Далі Д. Маївський емоційно повідомив, що підпілля ОУН, як тільки побачило, що німецька влада починає придушувати спроби українців до власної державної незалежності, з липня 1941 р. почало проводити антинімецьку боротьбу . С. Карін заперечив, що ОУН більше на словах говорила про боротьбу з німцями, а на ділі серйозної боротьби не проводила. Він вважав, що після поразки німців під Сталінградом підпілля взялося за створення потужної збройної сили – Української повстанської армії, та й то розуміючи, що повернення радянської влади неминуче і доведеться з нею боротись. Також С. Карін нагадав, що підпілля завжди вважало ворогом № 1 саме «совєтів», а вже потім німців. Далі полковник заявив, що з німцями більше боролись радянські партизани, а не УПА.
Д. Маївський-«Тарас» з цим не погодився і відзначив, що ОУН боролася як з німцями, так і з радянською владою, за інте-реси всього українського народу. Відділи УПА зводили десятки боїв з німцями, в той час як відомий радянський керівник партизанського загону на Волині Бегма відсиджувався в лісі і вимушений був більше думати про те, як врятувати себе. Маївський поцікавився, чому радянська пропаганда ображає та принижує українців-підпільників, називаючи їх «українсько-німецькими буржуазними націоналістами», «запроданцями» і т.п., а ще поширює небилиці, що С. Бандера ледь чи не сам добровільно сів в німецьку тюрму. Д. Маївський навіть зауважив, що всередині ОУН проводилась робота з виявлення німецької агентури, при цьому виявлену німецьку агентуру «стріляли і будуть стріляти». Саме так загинули О. Сеник та М. Сціборський та інші представники ОУН(м) .
Даниленко-Карін відповів, що мельниківці є політичними ворогами бандерівців, і їх ставлення до німців – це предмет окремої розмови. Але після відступу німців зі Львова до рук НКГБ потрапили німецькі документи про таємні переговори між ОУН та німецькою поліцією безпеки і СД, в яких від ОУН брав участь Герасимовський (отець Іван Гриньох). Також чекісти володіли інформацією про участь в окремих переговорах з німцями на місцевому рівні керівників УПА, в т.ч. з генералом поліції Прюцманом. Він відзначив, що відповідні документи є в розпорядженні НКГБ.
Тут до розмови приєднався Я. Бусел, який до того мовчав і уважно слухав. Він ствердив, що з Прюцманом переговори дійсно були. Однак їх ініціатора курінного УПА Скорупського-«Макса» керівники підпілля хотіли за це розстріляти, але він втік.
С. Карін, очевидно, хотів більш предметної розмови. Тому він відзначив, що вся бесіда перейшла в формат приватної розмови, а він їхав сюди не за цим, а щоб спробувати домовитись про примирення і припинення збройної боротьби, яка призводить до великих жертв і проливання братньої крові.    
Д. Маївський, очевидно, не бажав такого швидкого припинення розмови. Тому він зазначив, що приїзд представників уряду УРСР – це дуже важлива подія для Проводу ОУН. Також він відзначив, що вихід підпільників на переговори з владою був ризикованим, адже вони боялись, що їх могли вбити або заарештувати. Дмитро тепер побачив і усвідомив, що з представниками радянського уряду можна говорити та вести перемовини. Він сказав, що підпілля «шукає броду», щоб знайти спільну мову з владою, але не на агентурно-поліційній основі, а на політичній. Для цього, вважав Д. Маївський, йому потрібно було також переконатись, що радянська влада вважає підпільників конструктивним елементом, а не лише бандитами. Люди, які перебували в підпіллі, своїм досвідом та вмінням могли б допомогти розбудовувати сильну Україну. Українці – не євреї, і ніколи організовано, взявшись за руки, не будуть йти на виселення чи на страту, а здатні до організованого спротиву, щоб відстояти свої права. На його думку, вони могли б допомагати комуністам і знайти з ним спільну мову, якби мова йшла про розбудову саме Української держави, а не про роботу в інтересах російського імперіалізму. Саме цим, на думку «Тараса», і займалися члени КП(б)У і урядовий апарат УРСР. Далі Д. Маївський звинуватив радянську владу в проведенні політики русифікації, навівши цифри і відзначивши, що навіть українські письменники – М. Рильський, П. Тичина, Остап Вишня та інші під тиском влади пишуть такі твори, які не потрібні українцям, а лише росіянам.
Даниленко засміявся і відзначив, що підпільників мабуть сильно зачепило, як Остап Вишня зобразив всю діяльність ОУН у своєму творі «Українсько-німецька націоналістично-державна дірка».
«Тарас» підкреслив, що не можна так називати те, за що люди борються роками і віддають за цю ідею своє життя. На його думку, так писати міг лише письменник, що побував у в’язниці і там втратив власну гідність, був морально зломлений.
Полковник вперто тримався своїх позицій. Він по-фарисейськи ствердив, що Остап Вишня, побувавши в тюрмі, знайшов своє справжнє обличчя, пройшов шлях очищення від непотрібних ідей і став працювати для свого народу. Далі він навів слова з віршів Рильського та Тичини, де містилися красиві поетичні рядки про Україну і Т. Шевченка, що засвідчувало любов цих поетів до Батьківщини. Після цього С. Карін заговорив про те, що радянські люди та члени і прихильники ОУН виховані на зовсім різних ідеологічних настановах, на різних традиціях. У першу чергу це стосувалося трактування історичних подій, діяльності Б.Хмельницького, І. Мазепи, І. Виговського, П. Орлика та інших історичних постатей. Те ж саме можна сказати про «возз’єднання» українського і російського народів в єдину державу 1654 року. На його думку, українські комуністи не працюють на потреби Москви, а всі комуністи разом – українські, російські, білоруські та інші працюють з метою процвітання єдиної держави – СРСР. У цій морально-політичній та економічній єдності і є сила всіх народів.
«Галина» заперечив Даниленку доводячи, що з економічної точки зору Україна знаходиться на колоніальному становищі, як Індія в Британській імперії. Після цього він навів різні економічні викладки, здійснив порівняння всесоюзного і республіканського українського бюджетів і зробив висновок, що Україна є колонією Москви і віддає Росії багато, а отримує взамін мало. Відзначив, що навіть самі українці-наддніпрянці протестували проти такого стану речей, наприклад, М. Волобуєв, М. Скрипник, П. Любченко. Запитав, а де ж поділись ці люди?
С. Карін відповів, що такі факти дійсно мали місце. А людей, які протестували, знищила, за його словами, «життєва сила народу», бо вони намагались контактувати з інтервентами, були зрадниками, хотіли відірвати український народ від російського. Саме за це їх, на думку С. Каріна, і знищили, або ж вони самі пострілялись. Щодо економічних викладок, то С. Карін відмовився наводити якісь власні цифри, але відзначив, що без допомоги з боку народів СРСР, і в першу чергу – російського народу, Україна б надовго залишилась під окупацією німців, що принесло б незліченні втрати .
«І до чого ж все йде далі?» – поцікавився у співрозмовників Я. Бусел. «Якщо зараз російський імперіалізм розгромить німецький імперіалізм, то потім йому доведеться зіткнутись з англійцями, сталінська політика веде саме до цього. І це зіткнення закінчиться крахом», – закінчив він свою думку.
Але С. Карін перервав його та відзначив, що про подібні перспективи він не раз читав у підпільній пресі, журналах «Ідея і Чин», «За Самостійну Україну», але його життєвий досвід таких песимістичних прогнозів не підтвердив. Далі він розповів, що увійшов в революцію юнаком, і мав нагоду 27 років чути розмови противників радянської держави, що вона може рухнути через тиждень, місяць, кілька місяців, кілька років. Нічого з цього не справдилося. Так само перед війною Німеччини і СРСР підпілля ОУН(б) було переконане в перемозі німців, а насправді завершилось все зовсім інакше.
Слово знову взяв «Тарас» і запитав, чому уряд УРСР не хоче визнати, що створення незалежної України – це необхідність, адже народ повинен жити в одній державі, а раніше такої нагоди не було, бо українські території були розділені між царською Росією, Австро-Угорщиною, Румунією і іншими державами. Д. Маївський відзначив, що більшовики – розумні політики, і поступово відійшли від своїх першопочаткових ідей. Інтернаціоналізм був замінений на патріотизм, причому саме на російський патріотизм. В останні роки в офіційній радянській пресі було багато написано про царя Петра Першого, князя Олександра Невського, царських воєначальників О. Суворова та М. Кутузова. Однак при цьому майже нічого не говорилося про українських національних героїв, а діяльність Б. Хмельницького трактувалась найбільше, як об’єднувача українців та росіян. Також «Тарас» навів цікавий аргумент відходу радянської влади від своїх постулатів – в роки війни партійна верхівка стала активно співпрацювати з церквою, хоча раніше робила все, щоб ліквідувати її . Крім того, він відзначив пом’якшення в політиці колективізації, яка проводилася не настільки жорстоко, як в 1928-1933 рр. (хоча Західну Україну в 1944-1950 рр. це не врятувало). «Можливо і питання про політичне становище України також варто переглянути?» – підсумував Д. Маївський.
Я. Бусел додав, що в тій ситуації, в якій зараз знаходиться Україна, її не можна вважати незалежною державою. Він навів приклад створення Наркомату іноземних справ, який очолив письменник О. Корнійчук. «Де ж це може ще бути, щоб міністру іноземних справ в такий час нічого більше було робити, крім як писати комедії?» – запитав він. «Тарас» підтримав його думку і вважав, що О. Корнійчук вже не керує цим наркоматом, зате виступив з гарною, гострою статтею проти поляків. С. Карін пригадав, що мова йде про статтю О. Корнійчука проти лондонського емігрантського уряду, опубліковану в центральній газеті ВКП(б) «Правда».
Оскільки розмови тривали вже досить довго, а надії на їх переростання в офіційні переговори не було, Даниленко-Карін вирішив повернутися до цього питання і попросив підпільників конкретизувати, що ж їх підштовхнуло до організації цієї зустрічі.
Д. Маївський ще раз повторив, що керівництво підпілля намагається шукати «брід» і дуже хотіло би знайти спільну мову з представниками уряду УРСР, щоб уникнути взаємного кровопролиття. Найкращими фігурами для таких розмов він вважав академіка О. Богомольця або письменника О. Корнійчука, які не проводили безпосередньої боротьби з підпіллям.
Далі С. Карін почув від Д. Маївського, що після пропозиції до Львівського облвиконкому про організацію переговорів від підпільників начебто стали вимагати заручника, що викликало в підпіллі розчарування, адже така позиція офіційної влади нагадувала німецькі гестапівські методи. С. Карін перебив співрозмовника і сказав, що це провокація, він особисто слідкував за налагодженням зв’язку з Проводом ОУН і ніякого заручника від оунівців ніхто не вимагав. Далі він детально розповів про Ю. Кордюка, Я. Музику і зв’язкову Проводу ОУН, з якими він мав відповідні розмови, як представник уряду УРСР, який єдиний на той час перебував  у Львові. На переговори радянська сторона йшла з єдиною метою – домовитись про припинення спротиву підпілля радянській владі і повернення підпільників до мирної праці. Полковник констатував, що про це ніяк не вдасться домовитись у приватних розмовах, навіть якщо їх будуть вести високопосадовці, а тому він поки що не бачить з боку підпілля бажання йти на серйозні домовленості.
«Тарас» твердо заявив, що позиція підпілля ним вже раніше була чітко викладена, і підпілля намагається «шукати брід». «Що ж конкретно Ви можете нам запропонувати?» – запитав він співрозмовників.
«Капітулювати, скласти зброю.» – відповів С. Карін.
«Як, голу капітуляцію? Але це неможливо, і ось чому. Якщо я або мій друг капітулюємо, складемо зброю – хіба після цього припиниться боротьба? Ми хочемо поставити питання ширше – ліквідувати ґрунт, який підживлює цю боротьбу, хочемо знайти спільну мову з вами на політичній базі, інакше за нами ніхто не піде і боротьба продовжуватиметься. Невже ви хочете від нас такої голої капітуляції?» – запитав Д. Маївський.
На це С. Карін відповів так: «Ми, панове, не уповноважені вирішувати питання, яке Вас цікавить, і тому я скажу Вам свою власну думку, а мій колега скаже свою. Я припускаю, що урядові кола після нашої доповіді про зустріч з Вами можуть погодитись на те, щоб перед Вашою капітуляцією відбулись політичні переговори. Але такі політичні переговори, які дозволили б взаємно вияснити стан справ.» Цю ж точку зору підтримав присутній Хорошун.
Він вів далі: «Але майте на увазі, що вести з Вами переговори в такому місці, як ми говоримо з Вами сьогодні – ніхто не буде. Хочете розмовляти з нами – приїжджайте у Київ.»
«У Київ я поїду, але як я з Києва повернусь?» – іронічно запитав «Тарас».
«З Києва виїдете так само, як і приїдете. Це ми вас гарантуємо абсолютно. Але з ким Ви хочете говорити?» – запитав С. Карін.
Д. Маївський сказав, що хотів би переговорити з академіком О. Богомольцем, оскільки він є славою української нації, і до нього мають довіру і радянська влада, і підпілля ОУН. Але оскільки він хворий, то можна провести розмову з О. Корнійчуком.
«А кого б Ви могли назвати з таких людей тут, в Західних областях?» – запитав С. Карін. На це питання він так і не отримав відповіді.
Далі підпільники почали готуватись до завершення розмови. Д. Маївський відзначив, що пройшло вже досить багато часу. «Ваше положення одне, а наше – інше. Нам ще треба встигнути убезпечити себе від всіляких випадковостей. Адже за нами полюють НКВД, НКГБ.» – відзначив він.
«Сьогодні ми можемо взяти Вас під свій захист.» – зі сміхом запропонував полковник. «Галина» у відповідь теж усміхнувся, а Д. Маївський подякував і запропонував: «Високоповажні панове! Ми просимо Вас перекусити з нами.»
Далі буде.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.