Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ПЕРЕГОВОРИ МІЖ ПРЕДСТАВНИКАМИ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ ТА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ВНОЧІ З 28.02 НА 01.03. 1945 р. [Випуск № 1060]

Продовження.
Початок в минулому номері.

З метою безпеки делегатів від НКГБ, їм було виділено дві автомашини та п’ять чоловік охорони з числа оперативних співробітників під керівництвом капітана держбезпеки Корнієнка. Серед них був один радист з портативною рацією. Він же мав надсилати сигнали про проїзд через великі міста, щоб керівництво одразу ж було поінформоване про приблизне місце зустрічі. Для визначення відстані місця зустрічі від Львова одна з машин мала точний спідометр.
А що ж повстанці? На жаль, звіт про організацію та проведення переговорів, складений ними після зустрічі, досі не виявлений, хоча про його існування згадували учасники визвольного руху. В. Чижевський-«Демид» та П. Дужий-«Аркадій» під час допитів в МГБ УРСР влітку 1945 р. розповідали, що мали розмови про ці переговори з Д. Маївським. Також від Р. Шухевича про переговори знала К. Зарицька. Вона коротко розповіла про них на слідстві.
Судячи з усього, дозвіл на проведення переговорів дав керівник Проводу ОУН Р. Шухевич. Він, Д. Маївський та Я. Бусел, плануючи цю зустріч, хотіли на ній довести до відома радянської влади свою позицію щодо ситуації в Україні та шляхів її вирішення, з’ясувати ставлення радянської влади до українського підпілля і до всього українського народу. Підпілля ОУН і УПА не мало наміру беззастережно капітулювати. Але зважаючи на великі втрати прагнуло досягти бодай тимчасового миру з урядом УРСР.
24 лютого 1945 р. о 20.00 чекісти на двох автомашинах з охороною виїхали за маршрутом Львів-Тернопіль, подаючи умовлені знаки. Однак сигналу у відповідь з боку підпільників вони так і не дочекалися. С. Карін припускав, що це було пов’язано з перевіркою з боку підпільників, чи не буде спроби захопити зв’язкових підпілля, і запропонував перенести зустріч на третю дату – 28 лютого 1945 р.
Згодом чекісти почули від В. Чижевського наступне пояснення, що в той день йшов досить сильний сніг, і повстанці таки чекали радянських представників. Але ввечері вони не помітили сигналів машини, що їхала в напрямку Тернополя.
Зважаючи на те, що заплановані переговори 24.02. 1945 р. не відбулися, С. Савченко переговорив з Ю. Кордюком і попросив його повідомити Я. Музику, що до неї 27 лютого зайде представник РНК УРСР С. Даниленко (Карін), щоб з’ясувати причини неявки на зустріч представників підпілля.
О 13.00 полковник С. Карін з’явився у квартирі Я. Музики. Він висловив подив, чому представники підпілля не з’явились на призначену ними ж зустріч і розповів подробиці своєї поїздки в Тернопіль та назад. Я. Музика також здивувалась, але висловила впевненість, що в подальшому зустріч відбудеться. С. Карін розпитав Я. Музику про подробиці її знайомства зі зв’язковою Проводу ОУН, а потім вони говорили на різні теми, як-то: різниця в характерах між західними та східними українцями, чому триває вивіз української інтелігенції в Сибір і т.п. Також в розмові були Я. Музика зауважила, що співробітники НКВД діяли грубо і в 1941 р. при відступі зі Львова розстріляли чимало невинних людей у тюрмах. С. Карін на це зауважив, що підпільники ОУН влітку 1941 р. здійснювали напади на відступаючі радянські підрозділи, заволоділи зброєю, документацією та іншим майном. У кінці розмови домовились підтримувати контакт і у випадку появи зв’язкових ОУН Ярослава обіцяла негайно особисто поінформувати Даниленка-Каріна.


ЗВІТ ПОЛКОВНИКА
С. КАРІНА ПРО ЗУСТРІЧ З «ТАРАСОМ» І «ГАЛИНОЮ»
Основним джерелом інформації про подробиці зустрічі співробітників НКГБ, замаскованих під представників уряду УРСР з представниками Проводу ОУН є 37-ми сторінковий детальний звіт С. Каріна. Також цікавим доповненням до нього є схожий звіт Хорошуна на 17 аркушах . Тому подальший хід подій викладено саме за цими документами. Треба сказати, що стиль їх написання значно відрізняється від більшості радянських звітних документів, де підпільників постійно називали лайливими епітетами на кшталт «зрадників», «буржуазних націоналістів», «бандитів» та «запроданців». Автори (особливо С. Карін) намагалися максимально детально відтворити атмосферу переговорів та зміст розмов. Можливо, це було пов’язано з тим, що цей звіт слід було доповідати керівництву УРСР та СРСР, зокрема, М. Хрущову та В. Меркулову. Треба віддати належне авторам звітів, вони детально подали не лише свої думки, висловлені на переговорах, але й думки членів Проводу ОУН, що робить документи унікальними для розуміння тогочасних позицій сторін.
Згідно з затвердженим планом зустрічі та вказівками С. Савченка псевдопосланці уряду УРСР та їх охорона 28 лютого о 20.00 виїхали на двох автомашинах зі Львова до Тернополя, подаючи по дорозі обумовлені з підпіллям сигнали. Склад групи не змінився. На 96-му кілометрі дороги о 23 год. 45 хв. чекісти на відстані 100-120 м. помітили умовний сигнал підпільників – коло ручним ліхтариком.
Зупинивши машину на відстані 60-80 м., С. Карін вийшов з неї, почекав під’їзду другої машини, і наказав Корнієнку підійти до зв’язкових підпілля і  обмінятися паролями. Корнієнко підійшов ближче і назвав пароль «Я є номер 9», на що отримав відповідь «Я є номер 99», після чого наблизився до зв’язкового. Потім підійшов полковник С. Карін і привітався та поцікавився, які подальші умови зустрічі. Зв’язковий повідомив, що представників уряду УРСР очікують у відведеному місці на відстані 2-3 км. від шосе. Їхати туди краще саньми, оскільки дорога для пересування автомобілями непридатна. Тоді С. Карін попередив охорону, що вони з машинами залишаться на місці і повинні бути пильними, а він з Хорошуном поїде далі .
Обидва офіцери НКГБ у звітах відзначили, що місцем зустрічі було обрано 96 км. траси Львів-Тернопіль, просто біля відповідного придорожнього стовпа з позначенням відстаней. Поруч знаходився напівзруйнований будинок, у якому засіла добре озброєна група повстанців, готова до будь-яких неприємностей. Поїздка до місця переговорів зайняла приблизно півгодини на санях, запряженим двома кіньми, що на думку С. Каріна складало не менше 6 км. «Представників уряду УРСР» супроводжувало кілька озброєних підпільників, які в розмови не вступали, виконуючи роль охоронців і зв’язкових. Під час поїздки С. Карін помітив, що по дорозі розташувались сторожові пости підпільників, які також забезпечували супровід делегації.
Проїхавши через два хутори, сани в’їхали у невелике село на подвір’я однієї з перших хат, де перебували озброєні люди. Один із повстанських зв’язкових підійшов до С. Каріна та запропонував заходити до хати. У кімнаті офіцери НКГБ побачили двох невідомих їм чоловіків у костюмах, які привітали їх без потискання рук. Після цього всі сіли за простий селянський стіл, застелений світлою клейонкою. Кімната освітлювалась гасовою лампою. С. Карін та Хорошун сіли з одного боку стола, а представники Проводу ОУН – з іншого.
С. Карін пильно вдивився в обличчя представників ОУН, пригадував всі зібрані опергрупою НКГБ словесні портрети. Він для себе вирішив, що на зустріч прийшли члени Проводу ОУН Омелян Логуш-«Іванів» та Яків Бусел-«Галина». Однак згодом виявилося, що Логуша він упізнав невірно, бо участь в переговорах брав Дмитро Маївський-«Тарас». Полковник відмітив пристойний одяг оунівців: Д. Маївський був одягнутий в темно-сірий костюм, білу сорочку із темно-малиновою краваткою. Я. Бусел – в більш простий такого ж кольору костюм з темно-сірою сорочкою, бежевим светром і темно-червоною краваткою.
Полковник першим почав розмову, запитавши, з ким він має справу. Д. Маївський відповів, що він, власне, хотів поцікавитись тим же. С. Карін та Хорошун показали свої документи на прізвища С. Даниленко та О. Головко. Крім того, вони мали своєрідне «посвідчення» на проведення переговорів.
Представники від ОУН уважно розглянули та прочитали папери. Далі Д. Маївський відзначив, що про С. Даниленка раніше не чув, а от про О. Головка – чув, і читав дещо з його літературних творів. Радянські представники не захотіли коментувати свою «загальновідомість», а С. Карін знову повторив перше запитання.
Д. Маївський відповів, що вони делеговані від Організації українських націоналістів і, з конспіративних міркувань, не мають можливості назвати свої справжні прізвища та імена. Документів, які уповноважували б на проведення переговорів, представники ОУН також не мали.
Полковник С. Карін відповів, що він цю ситуацію розуміє, але поцікавився, кого ж все-таки вони офіційно представляють. Д. Маївський відповів, що вони представляють Організацію українських націоналістів-бандерівців і уповноважені своїм зверхником. С. Карін тоді вирішив вияснити, який саме зверхник їх уповноважив: Степан Бандера чи Роман Шухевич? Д. Маївський відповів, що він не може цього сказати, але в ієрархічній драбині підпілля їх уповноважив зверхник, і вони дотримуються своїх повноважень. Тоді полковник запитав, чи вони представляють Провід ОУН(б), чи можливо Народно-визвольну революційну організацію (НВРО), чи Українську головну визвольну раду (УГВР), адже в той час існували різні підпільні організації. Д. Маївський у відповідь ще раз підкреслив, що вони представляють саме ОУН.
У ході подальшої розмови Д. Маївський попросив «представників від уряду» вислухати його і більш детально зупинився на ґенезі цієї зустрічі. Він відзначив, що у пропозиції підпілля щодо переговорів, переданій в листопаді 1944 р., йшлося про можливість зустрітися з авторитетними людьми, відомими українцями, а вже потім, після з’ясування взаємних інтересів пробувати провести переговори з офіційними представниками уряду УРСР. Керівництво ОУН наполягало на такій зустрічі, бо в силу протистояння між підпіллям і радянською владою говорити з офіційними представниками і домовлятись про конкретні речі було би проблематично. Він зауважив, що боротьба ОУН і УПА ведеться не за німецькі чи чиїсь інші інтереси, а за інтереси українців. Тому він вважав за можливе донести свою точку зору політичним шляхом, в т.ч. на зустрічі з відомими людьми, а не військовими і не співробітниками НКГБ, які поборювали українське підпілля.
Зрозумівши натяк, С. Карін запитав, що можливо їх бентежать документи, видані міністром держбезпеки УРСР С. Савченком, і дав відповідь, що міністр теж член уряду і уповноважений займатися такими речами, як переговори з підпільниками.
Д. Маївський відзначив, що в даному випадку його це не дивує, адже компетенція НКГБ дійсно передбачала подібну можливість. Але він хотів би переговорів не з поліційною структурою, а все-таки з представниками уряду. Основною метою боротьби ОУН і УПА Д. Маївський назвав створення Самостійної Соборної Української держави. Далі він досить емоційно навів кілька прикладів з європейської історії, зазначивши, що голландці, греки і інші народи, менші за українців, давно мають державність, а українці – ні.
Полковник Карін на це відповів, що, на його думку, українці вже 27 років мають свою державу – УРСР, яка знаходиться в «братньому союзі» з росіянами та іншими народами СРСР. Далі він поцікавився у підпільників, то про яку ж ще незалежну державу може йти мова.
Д. Маївський заперечив, що Україна знаходиться стосовно Росії в тому ж становищі, як Індія щодо Англії, тобто в колоніальній залежності. Він запитав у радянських представників – чи це дійсно незалежна держава. Далі він відзначив, що все діловодство, партійні справи в цій начебто незалежній державі ведеться виключно російською, а не українською мовою, про що свідчить навіть радянська офіційна статистика. Каріна це вивело з себе і він різкувато запитав Д. Маївського, що ж він, власне, хоче від них, як представників уряду УРСР?
Д. Маївський повідомив, що він вважає за необхідне, щоб була можливість реалізувати в життя 14 статтю Конституції СРСР, схвалену комуністичною партією і урядом з усіма подальшими наслідками. Цим він дещо заскочив Даниленка-Каріна, який не міг пригадати, що ж це за стаття. Тому задав уточнююче питання, що мається на увазі, і як підпілля трактує 14 статтю Конституції СРСР. Д. Маївський пояснив, що згідно з цією статтею Україна за власним бажанням має право виходу з СРСР.
Зрозумівши про що йдеться, Даниленко-Карін вирішив згладити це питання і почав розповідати про переваги перебування України в СРСР та навів аргументи, чому це вигідно українському народові. Він вважав, що без допомоги росіян і інших народів СРСР українцям ніколи би не вдалося перемогти німців, а також об’єднати більшість українських етнічних земель в одній державі. Також Карін повідомив, що скоро відбудеться возз’єднання з Україною Закарпаття, а потім можна було б заявити свої претензії на етнічні українські землі Перемищину, Холмщину, Грубешівщину, Лемківщину, які увійшли до відновленої Польщі. Тому, на його думку, ні про яке відділення України від СРСР не могло бути мови.
Д. Маївський визнав, що возз’єднання українських земель в УРСР є важливою справою, за яку треба бути вдячними всім українцям. Однак це лише об’єднання територій, реальної ж незалежності Україна немає, і тому її ресурси використовуються для потреб всього СРСР. Також Д. Маївський висловився за проведення демократизації суспільства, щоб існувала не лише більшовицька партія, але й інші, щоб були чесні, а не показушні вибори, і щоб люди різних поглядів брали участь в керівництві державою.
Полковник відповів, що цього ніколи не буде і почав доводити, що СРСР – найбільш демократична країна у світі, а її громадяни – найбільш забезпечені та щасливі. Він висловив думку, що ніде більше такого у світі немає. Крім того, він відзначив, що чимало української інтелігенції і молоді відмовились підтримувати радянську владу та виїхали за кордон, через що мала місце нестача кадрів, і цю нестачу вирішить допомога від російського народу і керівництва СРСР. Карін також звинуватив ОУН(б) в тому, що вона завжди виступала проти радянської влади, а в 1941 р. ще й допомагала німцям, які напали на СРСР.

Далі буде.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.