Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Життя, віддане Христу та Україні [Випуск № 1058]

Іван Іванович Огієнко (церковне ім’я : Іларіон) — український вчений, митрополит, політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка. Брат прадіда Сергія Бубки.Його предок козак Максим Огієнко в часи Коліївщини (1768 р.) став одним з ватажків Кліщинського повстання 1767-1770 рр. (село Кліщинці Лубенського полку – тепер Чорнобаївського району Черкаської області).

Народився 2(14) січня 1882 року у містечку Брусилів Радомишльського повіту Київської губернії (нині — селище міського типу, районний центр Житомирської області) в бідній селянській родині Івана та Єфросинії Огієнків. Був шостою дитиною в сім’ї. 1896р. закінчив початкову чотирирічну школу в Брусилові. Далі навчався у Київській військово-фельдшерській школі. 1909р. закінчив Київський університет св. Володимира, де займався у філологічному семінарі професора Володимира Перетца. Улітку 1918р. виступив засновником і став першим ректором Кам’янець-Подільського державного українського університету (урочисто відкрито 22 жовтня 1918р.). 5 січня 1919р. Огієнка призначено міністром освіти УНР, працював в урядах Володимира Чехівського та Сергія Остапенка. 1919—1920рр. — міністр віросповідань УНР в урядах Ісаака Мазепи та В’ячеслава Прокоповича. Від 16 листопада 1919, після від’їзду Директорії УНР з Кам’янця-Подільського, Огієнко став головноуповноваженим уряду. При від’їзді Симон Петлюра наказав головноуповноваженому: «Бережіть Україну, як зможете».
Захоплення Кам’янця-Поді-льського більшовицькими військами (16 листопада 1920р.) змусило Огієнка емігрувати до Польщі. З 1920р. жив у місті Тарнові, де заснував видавництво «Української Автокефальної Церкви», що випускала брошури і невеликі за обсягом книги, автором яких був сам Огієнко. В 1921р. був членом Ради Республіки, а до 1924р. — міністром в уряді у справах віровизнання Української народної республіки в еміграції (уряду УНР в екзилі).
Викладав українську мову у Львівській учительській семінарії, протягом 1926—1932рр. — професор церковнослов’янської мови на богословському факультеті Варшавського університету. Був звільнений польською владою як активний прихильник українізації православної Церкви. Заснував і редагував у Варшаві журнал «Рідна мова» (1933—1939) і «Наша культура» (1935—1937), які сприяли популяризації української культури, норм єдиної літературної мови, виступав проти русифікаторської політики тогочасного керівництва радянської України.
9 жовтня 1940р. був пострижений в чернецтво в Яблочинському Свято-Онуфрієвському монастирі митрополитом Діонісієм (Валединським), предстоятелем Польської Православної Церкви.
19 жовтня 1940р. на Холмському Соборі був висвячений (під ім’ям Іларіона) єпископом Холмським і Підляським. Як архієрей організовував українську Церкву на Холмщині за допомогою введення української мови в богослужіння. Виголосив сотні проповідей, багато з яких були видані або розійшлися в рукописних списках. Заснував в єпархії друкарню і видавництво, велику єпархіальну бібліотеку, що налічувала десятки тисяч томів. У цей же період написав безліч віршованих (писав вірші з юних років) і прозових творів, в основному духовно-повчального змісту.
З 16 березня 1944р. — митрополит. Належав до Української Автокефальної Православної Церкви, відновленої на території Рейхскомісаріату Україна у веденні архієпископа Полікарпа (Сікорського), але прагнув до відокремлення.
Улітку 1944р. Огієнко змушений був емігрувати в Словаччину, потім до Швейцарії (жив у Лозанні), а у вересні 1947 — до Канади у місто Вінніпег, де редагував літературно-науковий місячник «Слово істини».
8 серпня 1951р. на Надзвичайному Соборі у Вінніпезі обраний предстоятелем Української Греко-Православної Церкви у Канаді і митрополитом Вінніпегу. Огієнко доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя у Канаді. Заснував Теологічне товариство (нині: «Теологічне товариство митрополита Іларіона»), здійснив реорганізацію богословського факультету Манітобського університету, перетворивши його в Колегію ім. св. Апостола Андрія (готує православних священиків для українських громад в усьому світі), очолював Науково-Богословське товариство, розгорнув велику науково-дослідницьку та видавничу діяльність. Відновив видання і продовжував редагування науково-популярного журналу «Наша культура» (1951—1953, від 1954 — «Віра і культура»).
Справа життя Івана Огієнка (працював 1936—1955рр.) — переклад Біблії, що до сьогодні є неперевершеним надбанням українського народу.
Немає в людини нічого милішого над свою рідну землю. Де хто народився, де провів свої дитячі роки, до тієї землі прив’язується він усією душею на ціле життя. А хто, буває, відірветься від своєї рідної землі, той мріє завжди про неї, як про святість найбільшу. І багато людей, помираючи на чужбині, просять накласти їм у домовину бодай грудочку рідної землі…
Повністю фундаментальний переклад (який включає і неканонічні книги) «Біблії або книг св. Письма старого і Нового Заповіту» вийшов в Лондоні в 1962р. на 1529 сторінках.
У 1995р. в Україні заснована премія імені Івана Огієнка. В 2002р. частину архіву митрополита Іларіона передано Україні канадською владою.
Помер митрополит у м. Вінніпег 29 березня 1972 року; похований на православній секції Меморіального парку «Ґлен Іден».

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.